Зустріч у Щербатівці з розмовою про варіанти перспективи школи в цьому селі була схожа на попередні подібні зустрічі. Але сама Щербатівка ні на кого не схожа. Як не схожа, скажімо, Іванівка, де нещодавно селяни дискутували з районним керівництвом про долю їх школи. Як не схоже буде в нашому сприйнятті наступне село, в якому, можливо, йтиме подібна розмова.

Об Щербатівку зуби пощербиш! Можна було б так вправлятися в метафорах, підкреслюючи особливості місцевого менталітету й характеру. Але від цього проблемне питання не зникає.

У спортзалі школи 21 квітня чекало людей небагато. Обурювалися, що всі не змогли прийти, бо по роботах. Село ж бо доволі молоде за віком населення.

Як по шаблону, запозиченого з попередніх зустрічей, аудиторія мовчки слухала спочатку хвилин 10 голову райдержадміністрації Володимира Литвиненка й начальника районного відділу освіти Віталія Коробейника.

Інформація куратора освіти району дещо відрізнялася від тієї, що звучала в Іванівці. Якщо тоді керівник передбачав проблеми з виплатами зарплати вчителям, то цього разу повідомив, що проблеми вже почалися і це викликає закономірне невдоволення освітян. За мови утримання ряду малих шкіл за рахунок коштів, взятих із фінансування більших шкіл, ситуація, що виникла, буде утрируватися. Врятуватися можна, отже, свідомим скороченням кількості шкіл, продовживши навчання дітей із закритих в укрупнених освітніх закладах.

У випадку із Щербатівкою, припустимо такою перспективу в разі переведення школярів до центру сільської ради, є маленький плюс: не так вже і далеко та Слобідка.

А про великі мінуси щербатівчани заговорили спонтанно, не даючи Віталію Коробейнику довести думку до логічного завершення. Для них нічого не варті цифри співвідношення кількості учнів у всіх школах до кількості вчителів, що їх навчають: на 1833 дитини в районі – 600 педагогів, тобто фактична формула 3:1! Практично розкіш, яку собі навряд чи дозволяють десь у цивілізованому світі. Та й на Україні, спробуємо провести аналогію, добрий господар не ставитиме комбайна на три колоски.

Так, учні – не колоски, вчителі, школи – не комбайни. Однак і ми, напрошується логічний висновок, не в цивілізованому світі, чи як?

Зараз я себе запитую, як у мене повертається язик так судити про долю сільської освіти? Адже й сама викладала не один рік в сільських школах і завжди вболівала за сільських дітей. Чому ж зараз думка змінилася? Власне, не думка змінилася, а сприйняття цифр. Уже сьогодні не вистачає на районну освіту 2 мільйони. Цифри – найбільше заперечення!

Це не означає, що зарплата, на яку не вистачає коштів у даному бюджетному році, ніколи не буде виплачена. Буде. Борг перейде на новий бюджетний рік і створить нестачу коштів і в ньому.

З приводу цих фактів присутні на зустрічі вигукували, що тих грошей, буцім, ніколи не вистачає, але ж із року в рік якось викручувалися:

- От ви запитайте, як наші люди виживають, коли в сім’ї з дітьми один дорослий тільки працює і має мінімальну зарплату. І якось виживаємо. Тому і на цей раз виживемо, вже вкотре приїздите нашу школу закривати, а вона є. То нехай і далі буде!

Однак голова РДА і начальник відділу освіти думають інакше: лавина безгрошів’я наростатиме і накриватиме із року в рік школу за школою…

Така безрадісна перспектива. Однак варто дивитися у майбутнє з оптимізмом і самим намагатися щось змінити. Як люди можуть змінити ситуацію, щоб при цьому їх діти й онуки отримували якісну освіту, кожен розумів по-своєму.

Щербатівчани, наче перейняли досвід опору в іванівців, наполягали, щоб краще слобідські діти їхали навчатися до них. Як і в Іванівці, котру просять їздити вчитися в Горинь, де шкільне приміщення новіше, а та не хоче, так і в Щербатівці – Слобідська школа їм і нова не потрібна. Хоч лусни!

Була спроба звинуватити Віталія Коробейника в тому, що він лобіює інтереси Слобідки, бо сам звідтіля:

      - Вам своя сорочка ближче, то ви й агітуєте за Слобідку!

      - Якби це було так, то не ставив би взагалі в навчальний план Щербатівку всі ці роки. Де ж логіка?

Далі знову, ніби іванівське дежавю, слова немолодої жінки:

- Мій чоловік строїв цю школу. Мої діти ходили до цієї школи, онуки теж ходити будуть сюди. Ми вам не дамо школу закрити!

Навіть почали звучати обіцянки-погрози повернутися до призабутих методів – перекриття Варшавки, наприклад. Ото тоді держава заворушиться!

Говорили, при не тихій і недобрій згадці про державу все, що про неї думали. Чоловік, який був учасником АТО, кілька разів категорично й незадоволено висловлювався про неподобства нинішньої влади, яка прийшла на зміну режиму Януковича, але награбувала набагато більше, як він стверджує; про нещирість нинішніх візитерів зі звісткою про закриття школи і їх фактичну безпорадність, бо вони, так би мовити, лише виконавці волі згори; про те, що потім вони, тобто присутні керівники, пограбують і розтягнуть все, якщо школу закрити.

Словом, дискусія щоразу заходила у глухий кут, але він був і гострий водночас:

      - Що ви зробили, щоб нашу школу врятувати? – запитував хтось.

      - Шукайте гроші на школу, а не школи закривайте! – дорікав інший.

- Гроші - не гриби! – мусив захищатися начальник відділу освіти. – Як вам довести, що чиновник давно перетворився на прохача. Ми постійно тим і займаємося, що просимо кошти на все – на лампочку, класні журнали, ремонти.

І щодо «що ви зробили, щоб нашу школу врятувати» Віталій Коробейник відповів теж:

- Минулого року ми пропонували вам зберегти приміщення і школу, як варіант, у формі дитячого садочка і початкових класів. Вас це не влаштувало. Час і шанс згаяно.

Прикрий факт. Адже в Щербатівці мали б за це вхопитися, як за соломину, маючи 5 діток першокласниками на наступний навчальний рік, а через рік – аж 12. Не вхопилися.

У Щербатівці порад чути не хочуть, у всіх словах посадовців вбачають підступ. У відповідь на рекомендації й роздуми вголос обидва керівники почули ряд звинувачень, які так традиційно щедро зі злістю навпіл кидають в обличчя тим, хто хоч якось має відношення до влади.

Ніяк не змінив настрій селян і приклад про те, що, у разі реалізації адміністративно-територіальної реформи, школа «ляже» на плечі сільради. Бюджет Слобідської сільської ради – 270 тисяч гривень. А Щербатівської школи – 900 тисяч! Та ж є ще й Слобідська школа.

- Ми звикли до того, що маємо, і важко відважуватися на зміни. – Так намагався Віталій Коробейник дати зрозуміти на зустрічі, що розділяє з людьми їх тривоги. Але люди таки були невгамовні, тому й на ці слова відповіли:

        - Вам нічого нам запропонувати!

Зрештою, директор школи Галина Раковська, розуміючи, які перспективи чекають (а для багатьох молодих педагогів вони просто таки невтішні – як їх всіх працевлаштувати після укрупнення шкіл?!), спробувала просто покластися на кількамісячну передишку:

        - Нам треба пережити цей рік. Настільки, наскільки ми можемо зберегти школу – збережемо, чекатимемо кращих змін. Хочеться вірити, що таки щось зміниться, й питання закриття нашої школи відпаде.

А ще вирішили заручитися підтримкою нардепа Павла Дзюблика, аби він на рівні Верховної Ради захистив Щербатівську школу.

Ірина Кримська