Північна частина України носить назву Полісся. Це — особлива природна зона, яка становить приблизно 19% нашої території. Ліси, що його вкривають, є продовженням суцільного лісового масиву, який колись тягнувся через  усю Північну та Центральну Європу.

 Щоправда, зараз цей велетенський ліс  здебільшого вирубаний людьми. Але  в Україні він зберігся краще, ніж у багатьох інших країнах, адже лісиста місцевість не є такою зручною для розселення  господарської діяльності, як степи та лісостепи, які займають більшу частину У нашої країни. Нині Українське Полісся є частиною зони мішаних лісів Східноєвропейської рівнини і входить до Поліської провінції. До неї входять також певні території Росії та Білорусі.

Ліс здавна був для людини особливим казковим простором. Народна уява населювала його таємничими істотами: мавками, русалками, лісовими духами. Надзвичайно поетичний поліський фольклор був джерелом натхнення для багатьох художників, поетів, письменників. Мабуть, багато хто з вас пам'ятає, якщо не за книжками та розповідями бабусі, то за чудовими дитячими фільмами, доньку лісового царя Повітрулю. Поліські легенди надихали свого часу велику українську поетесу Лесю Українку на створення знаменитого шедевру — п'єси-феєрії «Лісова пісня». Та й тих, хто не вірить у старі казки, ліс не може лишити байдужими. Саме в лісах мешкають найбільші на Україні тварини — лосі, козулі, дикі свині. У лісових озерах будують свої колонії працьовиті бобри. На галявинах квітнуть білі анемони та блакитні дзвоники, під захистом дерев зростає тіньолюбива папороть, а коли настає час, визрівають запашні ягоди і смачні горіхи.

У межах великого Українського Полісся виділяють окремі райони, кожен із яких має свої особливості. У межиріччі Західного Бугу і Случі розташоване Волинське Полісся, що займає більшу частину Волинської та південно-східну частину Рівненської області. Ліси цього району є найбільш зволоженими та заболоченими в Україні. Далі на схід знаходиться Житомирське Полісся. Особливість тутешніх ландшафтів визначається розташуванням на Українському щиті. Місцевість тут більш підвищена і через це більш суха, а у глибоких та вузьких річкових долинах можна бачити виходи на поверхню кристалічних гірських порід: граніту, лабрадориту  тощо. Київське Полісся розта-шоване на схилі Українського щита. Місцевість тут горбиста, прорізана численними річковими долинами. Чернігівське Полісся лежить у Дніпровсько-Донецькій западині між Українським та Воронезьким щитами  і являє собою низовинну слабо хвилясту рівнину. І, нарешті, Новгород Сіверське Полісся, яке відрізняється і тим, що лежить на схилі Середньоросійської височини, тому рельєф тут » поступово підвищується із заходу на схід. У межах кожного зі згаданих районів розташовані природні парки, заказники, заповідні лісові господарства. Але найбільш відомим лісовим заповідником України є Поліський державний заповідник, створений у 1968 році на північному заході Житомирської області, у межиріччі Уборті та Молотниці, на межі Українського кристалічного щита та Прип'ятської низовини. У низинах тут переважають соснові ліси, де на галявинах визріває брусниця та чорниця. Але деякі ягоди, що тут зустрічаються, не варто їсти. Наприклад, зловісне «вороняче око». На окремих ділянках Поліського заповідника переважають березові, дубові та осикові ліси. Серед природоохоронних об'єктів Українського Полісся варто також згадати Шацький національний природний парк, знаменитий не лише своїми лісами, а й озерами — «голубими очима Волині». На їхні береги приходять до водопою типові поліські

тварини — лосі, козулі, дикі кабани. Загальна площа водойм у Шацькому парку складає 6170 га. Лісові масиви займають приблизно 35% його території. Під охороною перебувають також лучні та болотяні масиви.