Вранішній легкий вітерець і скрипіння снігу під ногами прорізали гучні крики двох молодих людей на автобусній зупинці в центрі міста. Люди у доволі принизливій формі, використовуючи солідний набір нецензурної лексики, з'ясовували між собою стосунки.

Це мене вразило до глибини душі. А зовні про цих молодих людей нічого погано й не скажеш. Та хіба лише вони нині зневажають рідну мову? Безліч русизмів, архаїзмів та просторічної лексики сьогодні можна почути й в стінах головного законотворчого органу нашої держави – Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України тощо.

Як тільки не намагалися «поставити» на коліна і принизити українську мову в усі часи у нашій країні. Пригадаймо 1720 рік, коли російський цар Петро І заборонив друкувати книги українською мовою. 1775 року зруйновано Запорізьку Січ і закрито всі українські школи при полкових козацьких канцеляріях. Через рік, 1766 року, видано розпорядження Російської церкви про заборону друкувати книги в Києво-Печерській лаврі без попередньої московської цензури, а через три роки та ж Російська церква видала розпорядження про вилучення в населення України українських букварів та українських текстів із церковних книг.

1862 року пережили українці й закриття українських недільних шкіл, які безкоштовно організовували видатні діячі української культури. На коліна українців поставив славнозвісний указ російського міністра Валуєва про заборону видання книжок українською мовою…

Міжнародний День рідної мови почали відзначати з 2000 року з метою «підтримки мовного і культурного різноманіття та багатомовності». Про це було сказано на ХХХ сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО, котра проходила 26 жовтня – 17 листопада 1999 року в столиці Франції - Парижі. Оскільки із шести тисяч розмовних мов світу близько половині загрожує зникнення, ЮНЕСКО прагне підтримувати мову як ознаку культурної приналежності особи.

- Головною проблемою вчителів-філологів нині є невідповідність програмних творів з української літератури віковим особливостям учнів, - розповіла завідуюча методичним кабінетом відділу освіти міськвиконкому, вчитель української мови та літератури Малинського ЗНВК «Школа-ліцей №1 імені Ніни Сосніної» Руслана Угніч. – Наприклад, як можна шестикласникам пояснити всі аспекти проблематику, тему, ідею автобіографічної повісті Олександра Довженка «Зачарована Десна», або твір Ігоря Калинця «Хлопчик-фігурка».

Та й дев'ятикласникам тяжкувато пояснювати історичне підґрунтя пригодницького роману Івана Багряного «Тигролови». Та і як практично можна за одну годину у дев'ятому класі розповісти чи швидше «пробігтися» по змісту, проблематиці, ідейному навантаженню, характеристиці образів, мові творів тощо. Діти переважно нині художні твори в оригіналі не читають. Добре, що з-поміж 30 учнів у класі із скороченим варіантом тексту ознайомились аж п'ятеро (!) в Інтернеті… А як можна детально розглядати проблематику та ідейну лінію художнього твору, характеристику образів, коли переважна більшість учнів у класі не знає про що йде мова взагалі. Крім того. На вивчення нелегких орфограм та тем у старших класах із рідної мови відводиться також замало годин. А згідно із новим Державним стандартом, що вступив у дію із першого вересня 2012 року, з першого класу діти вивчатимуть по дві години на тиждень ще й іноземну мову та предмет «Сходинки до інформатики».

Тому й змушені батьки викидати гроші на репетиторів для своїх чад, які вчитись повноцінно, у зв'язку із стрімким розвитком комунікаційних технологій, не звикли. А іспити, тести і з рідної мови, і з літератури, математики, історії України ніхто ж не відміняв, хоча нововведень пропонують кожного року багато.

- Студенти та викладачі у нашому вузі на парах розмовляють українською мовою, а на перервах та в побуті, переважно корінні жителі міст, спілкуються російською мовою, суржиком, - розповіла завідуюча кафедрою української мови Житомирського державного університету імені Івана Франка кандидат філологічних наук, доцент Галина Гримашевич.

– У свідомості кожного громадянина України повинно відкластися конституційне гасло про те, що рідною в Україні, визнана українська мова. Але, схоже, наші люди, не зважаючи на стрімкі поступи нашої держави до Європи, ще не звикли шанувати себе, свої звичаї, традиції, за які вмирали і відстоювали наші славні земляки.

Проблемою для переважної більшості українців, 67,5 відсотка з яких вважають українську мову своєю рідною, є те, що нині придбати і прочитати справжню, високохудожню українську книгу, практично неможливо. За книгою слід їхати на книжковий ринок у столицю, бо в невеличких містах і селищах на полицях книгозбірень, стоять, переважно, книги класиків української літератури, професійна література і старі ще радянські «класики» тих часів, які нині не актуальні.

Відомий український поет Іван Франко говорив: «Мова росте елементарно, разом із душею народу». Тяжко не погодитись із цими словами класика. Але, коли нині з екранів телевізорів, популярних радіохвиль, газет та журналів читаєш і слухаєш про «приниження» російської мови в Україні, то стає, чесно кажучи, не по собі. Скільки шкіл з українською мовою навчання в Росії? Скажу відразу, що в Україні російську мову в усі часи вивчали і вивчали. Українську мову краще знають і поважають наші земляки, які проживають у Канаді, Італії, Китаї, Великобританії, Аргентині.

Тож нам, українцям, слід взятися за розум, і не робити із питання про вивчення української мови політичного галасу, а помірковано, цивілізованим європейським шляхом вирішити це питання. Адже від цього страждатимуть, в першу чергу, наші діти, майбутні молоді покоління, які хочуть чути, розмовляти і співати чарівних мелодійних українських народних пісень рідною мовою.

«Знищити нашу мову неможливо – це те саме, що запломбувати Ніагару», - сказав відомий політик, народний артист України, громадський діяч Лесь Танюк. Вдумаймось в ці святі слова і давайте спільно дбати про збереження і примноження славних традицій незабутніх Івана Котляревського, Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка, Ліни Костенко та багатьох інших. Незабутня Олена Пчілка сказала: «Слова – то мудрості промінь, слово – то думка людська» про це не варто забувати.

Богдан ЛІСОВСЬКИЙ.