Facebook 

 

Напишіть нам   Реєстрація    Вхід

Знаєте, де у Малині готують хрусткі крильця з KFC і нагетси як у McDonald’s?

17.07.2013
Малин

"Маклай-друг": 167 років з дня народження Миклухо-Маклая


Подорожі Міклухо-Маклая свого часу привернули увагу кращих людей Росії і Західної Європи. Вони справді були незвичайні.

Він з'являвся один, беззбройний, у папуаських селах північно-східної Нової Гвінеї, де до нього не бував жоден європеєць. Маклай не мав ніяких відомостей про мову папуасів і нічого не знав про їхню культуру та побут. Однак це не завадило йому завоювати величезний авторитет, загальну любов і повагу тубільців.

Прізвисько «Маклай-друг» супроводжувало його по всьому берегу затоки Астролябія, а згодом і в інших місцях, у яких йому траплялося жити хоч якийсь тривалий час.

17 липня виповнюється 167 років iз дня народження видатного дослідника, якого вважали своїм папуаси й австралійці і який ніколи не забував, що він — українець.

Після смерті батька в 1857 р. Микола Миколайович вступив до 2-ї Петербурзької гімназії і, не закінчивши курсу, в 1863 р. був зарахований вільним слухачем відділення природничих наук фізико-математичного факультету Петербурзького університету, але через рік виключений звідти без права вступу в будь-який вищий навчальний заклад Росії за зв'язок з народовольцем Сухановим.

Від цього часу починаються мандрівки Маклая Земною кулею. Для одержання вищої освіти він їде за кордон. Провчившись два роки на філософському факультеті Гейдельберзького університету, він переселився в Лейпциг і потім в Ієну, де слухав лекції з медицини та природничих наук. В Ієні в цей час читав лекції натураліст-дарвініст Е. Геккель. У 1866 р. Геккель залучив Міклухо-Маклая до участі у великій подорожі на Мадейру, Тенериф та Канарські острова.

Вивчивши береги Червоного моря й побут арабів, Маклай повернувся через Константинополь та Одесу в Росію.

Після закінчення своєї роботи Маклай подав до Ради Російського географічного товариства записку про заплановані ним дослідження у Тихому океані. На засіданні відділення фізичної географії проект був схвалений, і Микола Миколайович одержав грошову допомогу в розмірі 1200 рублів на придбання наукового інструментарію.

Експедиція була направлена для антропологічного та етнографічного вивчення екваторіальних областей Тихого океану, а саме району затоки Астролябія на північному сході Новій Гвінеї. Міклухо-Маклай вирушив до Нової Гвінеї на борту корвета «Витязь».

У затоку Астролябія «Витязь» прибув 19 вересня 1871 р.

Так почався майже 12-річний період перебування Міклухо-Маклая у тропічних широтах, де проявилися надзвичайні таланти цієї прекрасної людини.

Але день 19 вересня 1871 року пам'ятний не лише прибуттям Маклая на Нову Гвінею. З цього дня починаються перші рядки однієї з найчудовіших книг - щоденника Міклухо-Маклая.

Щоденник Міклухо-Маклая - не тільки портрет мало вивченого племені, це й автопортрет. Рядок за рядком, сторінка за сторінкою проступає мимоволі, поряд із обличчями папуасів, на тлі гір, кокосових пальм та океану образ дивовижної, надзвичайної людини, портрет його самого - Маклая, вченого, просвітителя, гуманіста.

Перше, що вражає у щоденнику Міклухо-Маклая, - це та повага, якою пронизані всі його судження про
тубільців. Він постійно називає обличчя папуасів добрими, м'якими, розумними, щиро милується гнучкістю, стрункістю, спритністю рухів тубільців, радіє їх чесності, тямущості, спритності.

«Мені самому якось стало ніяково, - записує Маклай у щоденнику, - навіщо приходжу я заважати цим людям?» Можна упевнено сказати, що мандрівники-колонізатори, які незмінно називали у своїх записках негрів Африки безчесними, жорстокими, боягузливими, жадібними, ніколи не відчували такої ніяковості.

У березні 1879 року Міклухо-Маклай на борту американської шхуни розпочав нову подорож на острови Тихого океану. Необхідно «дотримувати слова, даного друзям, особливо, коли їм загрожує скора небезпека зіткнення з їхніми майбутніми непримиренними ворогами», - писав Маклай матері.

Подорож ця виявилася однією з найзначніших. Під час цієї поїздки реальність дала Міклухо-Маклаю іще один предметний урок. Цього разу не з історії розвитку первісних народів, а з історії класової боротьби. Серед записів Міклухо-Маклая, присвячених цій подорожі, є й такий:

«Із Сіднея я вирушив на острови Меланезії. Подорож тривала більше року й була надзвичайно цікавою. Шхуна вирушила спочатку в Нумею, а потім у Південну бухту Нової Каледонії; я оглянув у самій Нумеї та в її околицях усе, що було цікавим».

Лише в 1882 р. Маклай повернувся на батьківщину і дуже успішно виступив у Петербурзі з публічними лекціями-доповідями про свої подорожі.

29 жовтня 1882 року зал Географічного товариства був переповнений. «Рівно о 8 годині вечора, - повідомляє «Петербургский листок», - віце-голова товариства П.П.Семенов завів під руку нашого мандрівника. Щойно він з'явився - залунали оглушливі і довго не стихаючі оплески. За стіл президії швидко пройшов уже посивілий
М.М.Міклухо-Маклай.

«Милостиві государині й милостиві государі! Через вісім днів виповниться 12 років, як у цій же залі я повідомив панам членам Географічного товариства програму планованих досліджень на островах Тихого океану. Тепер, повернувшись, я можу сказати, що виконав обіцянку, дану мною Географічному товариству: зробити все, що буде в моїх силах, аби подорож стала корисною для науки», - так розпочав свою доповідь Міклухо-Маклай.

У глибокій тиші слухали присутні розповіді Миколи Миколайовича. Імена людей, назви дерев, рік та гір невідомої далекої країни, оповіді про небезпеки й негаразди, які чатували на мандрівника, та про його наукові перемоги лунали в тиші петербурзького величезного залу. Наступного дня у всіх газетах кореспонденти одностайно відзначили глибоку увагу до тихої, позбавленої зовнішніх ефектів, змістовної та скромної промови цієї блідої стомленої людини. «Незважаючи на те, що спостереження вченого-мандрівника стосуються тубільців Нової Гвінеї, Малайського архіпелагу та Австралії, у загальному расовому питанні вони можуть мати
повчальне значення і для нас», - писав один доскіпливий журналіст.

Двічі (у 1886 і 1887 роках) мандрівник заїжджав у наш  Малин - у маєток своєї матері Катерини Семенівни Міклухо-Маклай. Тут вивчав побут, звичаї та традиції поліщуків. Цікавився походженням древлян, їх історією. У Малині закінчив редакційну підготовку своїх «Подорожей».

Родовий будинок  Маклаїв. Село Гамарня Малинського району, 1929 рік

Безперервна самовіддана праця, усілякі негаразди під час подорожей і постійні тропічні захворювання рано виснажили його організм. До того ж він зробив непоправну помилку: в 1887 році із сухої і теплої Австралії переселився в Петербург із його вологим холодним кліматом. Не минуло й кількох місяців після приїзду, як вчений захворів на «невралгію та ревматизм», як сказано в офіційному діагнозі, і 14 квітня 1888 року помер у клініці Вільє.

Пам'ять про вченого і мандрівника свято бережуть в Україні.

У Севастополі на Приморському бульварі встановлене погруддя М.М.Міклухо-Маклая.

У селі Калитянське Козелецького району Чернігівської області в 2010 році створений музей ученого.

У Малині ім'ям Міклухо-Маклая названі міський парк відпочинку та одна з вулиць міста.

У Малинському лісотехнікумі, який розташований у будинку, де жив брат Миколи Миколайовича - Михайло Миколайович, діє музей, експонати якого розповідають про життя вченого, його родину й малинський період життя Міклухо-Маклая.

У Малин двічі (1980 і 1988) приїжджав онук ученого - Роберт Міклухо-Маклай, який мешкав в Австралії.

У 1986 році на честь святкування 140-річчя від дня народження вченого в Малині був відкритий пам'ятник М.М.Міклухо-Маклаю...

 

Поділитися:

Коментарі

Логін: *
Пароль: *
Коментар: *
Відмінити
* Необхідна інформація