В Коростені вшосте відбувся літературний фестиваль «Просто на покрову»

Днями до Коростеня з’їхались поети і письменники задля того щоб взяти участь у шостому літературно-мистецькому фестивалі «Просто на покрову» який традиційно проходить 13 жовтня.

Активну участь в фестивалі взяли й наші земляки малинчани.

Цього року, в рамках фестивалю, започаткували спеціальну премію імені Валерія Нечипоренка, та встановили йому пам'ятну меморіальну дошку. Цього року премією були нагороджені Віктор Васильчук і Петро Кирилюк.

Валерій Петрович Нечипоренко народився в 1955 році в Коростені. Закінчив Житомирський педагогічний інститут, працював шкільним вчителем, інструктором райкому комсомолу. Працював у газеті «Радянська Житомирщина», головним редактором газети «Житомирський вісник», у газетах «Фінансова Україна», «День», «Всеукраїнські відомості». З лютого 1999 року по березень 2011 року був заступником генерального директора УНІАН. Написав 12 художніх і науково-популярних книг, які перекладалися на англійську, японську, польську та інші мови, лауреат премії Спілки письменників за краще оповідання 1996 року. В.Нечипоренко пішов з життя 27 березня 2011 року.

З нагоди інтерв'ю з сином видатного коростенця.

«Батько завжди любив деруни. Особливо йому подобались деруни, які колись готувала його бабуся Анастасія Захарівна, яка все життя прожила в селі Михайлівка, поблизу Коростеня. Смакували йому і деруни його тещі, моєї бабусі, яка родом із села Кам’яна Гора, що теж на Коростенщині. Звісно, деруни з печі — найкращі.

Одного родинного свята батько попросив наготувати до столу дерунів. Смакуючи їх, він напівжартома написав «Поему про Деруни». На жаль, зараз ми не знаємо, де саме вона і чи збереглася. Саме тоді батько зацікавився українською кухнею. У нього був навіть задум написати добірку есе про українські страви. Почав він, звісно, з дерунів. Так з’явилось його невеличке есе «Слово про Деруни», де він дуже колоритно розповів про враження свого дитинства, про те, які деруни готували на Поліссі і як до цього творчо ставились.

Ось так, можна сказати, що це есе стало однією з передумов виникнення ідеї провести Фестиваль Дерунів (друга передумова — коли Валерій Нечипоренко почув про Фестиваль вареників по радіо). Звісно, відбутись він мав обов’язково на Поліссі. Звісно, Коростень мав стати столицею дерунів. Батько зателефонував меру (бо ж уже був досвід спільного успішного проведення літературного фестивалю «Просто так») Володимиру Васильовичу Москаленку, і йому теж одразу сподобалась ця ідея. Як бачимо, коростенцям також.

Після того, батько написав сценарій першого свята, придумав декілька різних конкурсів та жартівливих слоганів для Фестиваля: «Деруни усіх країн єднайтесь!» та багато інших. Однак коростенці теж люди дуже творчі та обдаровані. Тому створили свій власний сценарій, з цікавими ідеями. Проте цікаві задумки батька також використали з його згоди. Після того, коли вже стала відомою дата проведення Першого Фестивалю, батько підмовив своїх колег, столичних журналістів, приїхати до Коростеня на святкування. А далі ви вже і самі добре знаєте...

Батьку було дуже приємно, що Фестиваль викликав такий жвавий інтерес у коростенців і пройшов з таким розмахом.

Щороку тато приїздив до Коростеня на цей Фестиваль та брав когось із нас, із сім’ї. Мені здається, щоразу він отримував від цих поїздок справжнє задоволення, адже коростенці так щиро і весело святкують та й добре пригощають! До того ж, кожного разу для Фестивалю коростенці придумували щось нове та цікаве, на свято почали приїжджати народні майстри та гості не лише з України, а й ледь не з усієї Європи. Якщо не помиляюсь, Фестиваль відвідували й гості з Північної Америки. А у нас вже стало сімейною традицією приїздити до Коростеня на загальновідомий Фестиваль дерунів, який так любив наш батько».