СОБОРНА ПЛОЩА: До Європи з Олівером Еретом

Тиждень минув після круглого столу, посеред якого, образно висловлюючись, був посаджений весільний генерал актуальної і хворобливої теми «Децентралізація».

У ролі весільного генерала опинився німецький екс-бургомістр Олівер Ерет і насправді виявився не ляльковою прикрасою планового заходу офіційного проекту, а жвавим і щирим співрозмовником.

Сам захід навряд чи можна назвати круглим столом. Адже пан Ерет, завітавши у рамках проекту співпраці з Німеччиною, посів одне з місць у президії, з якої і транслював до зали свої тлумачення децентралізації «у них» і «у нас».

У великій залі РДА були присутні голови сільських і селищних громад, посадовці, керівники відокремлених підрозділів районної адміністрації й районних бюджетних установ. Але зала наполовину таки була порожньою. Спало на думку, що непогано було б запросити актив студентської чи учнівської молоді, громадські організації, просто бажаючих. Адже просвітницька дискусія ще нікому не нашкодила.

Під час зустрічі не покидало відчуття разючої відмінності німця й нас, не німців (що власне не є ні добре, ні погано). Одним тішилася: ото прокотиться нашими теренами децентралізація й станемо ми тотожно впевненими у собі, самодостатніми, відвідуючи країни якогось там третього світу з повчаннями.

Але саркастичний настрій тривав недовго. Адже слухаючи досвідчену й грамотну людину, підтягуєшся до її досвіду й світобачення. 

Що ж такого повідав Олівер Ерет?

Кількість програє у змаганнях з якістю

Спочатку гість нагадав елементарну статистику європейської географії. Буцім Україна більша від Німеччини територіально, але населення має удвічі менше від німецького, а становить воно у його батьківщині 80 мільйонів.

Поінформував, що його країна, по аналогії з нашими областями, поділяється на 16 федеральних земель. Цілком природньо, як і у нас в Україні, що багатші землі є донорами бідніших. Власне, у Німеччині фактично 3 землі утримують решту країни.

Яке це має відношення до децентралізації? Прямісіньке, запевнив гість. Адже, з його слів, система децентралізації й передбачає підтримку слабших територій сильнішими.

Так зване фінансове вирівнювання і забезпечує однаковий соціально-економічний рівень для всіх, чітко «прописаний» в законодавстві.

- Чому ми так зробили? – поставив риторичне запитання більш до себе ніж до зали німецький гість. – Аби слабкі території ще більш не знекровлювалися і аби припинився відтік населення звідти.

Мимоволі це викликало і захоплення, і повагу. От як воно! Може, децентралізація і не вовк?..

Міжнародне донорство як бонус… для слабких країн?

Отже Німеччина так навчилася дбати про своїх громадян в сильних і слабких регіонах, що змогла вже підтримувати й інші країни.

- Розумієте, - пояснював далі Олівер Ерет. – ЄС так само існує за принципом донорства. І Німеччина є найсильнішим донором. Скажімо, в 2015 році наша країна відрахувала до ЄС 11,5 млрд Євро. А Британія й Франція, відповідно, 8 і 5. Тобто Німеччина є в трійці основних донорів – основним!

Навіщо ж  донорські кошти? Виявляється, на цільове фінансування слабших країн. На будь-які забаганки ніхто витрати їх не дасть. А лише на розбудову і ремонт інфраструктури, на втілення реформ – у Румунії, Болгарії, Балтиці та інших країнах.

40 років класичного ходіння?

- Так, і у нас все колись починалося. Повернімося на сорок років назад…

І розвернув машину часу оптимістичний німець разом із нашою залою, змусивши переглянути ретроспективу етапів децентралізації. Звичайно, збоку чужа історія не здається такою вже драматичною. Їх становлення проти наших ломок в контексті реформування – дитяче белькотіння. Адже сам консультант круглого столу зізнався:

- Таки у нас було більше грошей і можливостей, коли ми все починали. Але безвідносно до України, а лише в рамках наших труднощів, стояло надскладне завдання, про яке я вже говорив – утримати населення на його територіях.

Земля Ерета – Баден-Вюртемберг – розпочала нове життя в далекому 1970-му.  Із 3500 громад після об’єднання стало 1100, втричі менше. Олівер Ерет провів аналогію з нашими малонаселеними територіями:

- Ми ж змушені були це робити через украй низьку репродуктивність населення окремих громад. Окремі з них не могли себе утримувати. Народжувалося мало дітей. А статистика стверджувала і радила, що громада стане спроможною лише за умови 8 тисяч і більше. Тобто вгору обмежень немає – у Штутгарті он 600 тисяч!..

Рівновага і повага?

-  А так, як і для вас то готується на перспективу. З невеликою різницею. Так, для повноцінного функціонування громади мають бути освітні, культурні, соціальні установи. Однак! Може так бути, що освітній заклад – в одному населеному пункті, центр культури – в іншому, заклад охорони здоров’я – ще в іншому, як і центр надання адміністративних послуг.

Таким чином, жодному із населених пунктів не надається пріоритет і жоден із них не почувається ущемленим у своїх правах чи привілеях, зробив висновок екс-бургомістр. Немає поняття старшого брата, бо всі почуваються одним тілом. А ще й здивував людяною методикою установ на зразок наших ЦНАПів. Щоб не страждали ті, хто живе у найвіддаленіших точках об’єднаної громади, не має свого транспорту чи не може з фізичних причин часто їздити до адміністративних центрів, фахівці чітко за розкладом у окремі дні вирушають до людей на місця!

Сільські школи закривалися… як і в нас?

Виявилося, що галузі освіти німецьке реформування торкнулося тими ж проблемами, що і в нас почалися. Всім відомо, як хворобливо сприймає село закриття чи призупинення роботи шкіл. А от в Німеччині, попри батьківські тривоги, всі хвилювання вляглися досить швидко.

Отож німці зробили базові школи з відмінним технічним забезпеченням і оптимальним наповненням дітьми. А за рахунок вивільнення коштів після закриття шкіл з кількістю учнів 10-25, було організовано доставку школярів до опорних шкіл.

- Батьки відразу відчули підвищення якості навчання, - згадує чиновник. – А довезенням були цілком задоволені, бо відслідковувалася доставка з дому до школи і назад кожної дитини згідно чіткого графіка.

Планування – понад усе!

Присутніх на круглому столі найбільше цікавило, що ж було відправною точкою і поштовхом для послідовного й активного просування реформи децентралізації?

А те, що у всьому світі лежить в основі успішної економіки. Перше – план перспективного розвитку з ретельним виконанням всього прописаного в ньому. Друге – дороги! А може – й перше також. Бо гість кілька разів підкреслював, що найперше, що робилося в розгортанні децентралізації – це ремонт і будівництво доріг. Бо інакше всі інші кроки позбуваються всякого сенсу. Пояснювати? Гадаю, не варто.

І що особливо сподобалося (що у нас також ніби задекларовано) – громада сама визначає, що коли і як має будуватися, продаватися і розвиватися на її території. У нас ніби теж є преференції для депресивних районів, для гірських місцин?.. Але, очевидячки, щось не зростається поки. От у Німеччині елементарно – для гірських районів більше виділяється коштів для будівництва гірських доріг…

Малими кроками по… асфальтованих дорогах?

- Повірте, ми теж не все зробили відразу! – запевняв наших земляків іноземець. – Рухалися малими кроками. Багато зусиль докладалося до реформування на сільських територіях. Адже мільйон разів доведено, що без інфраструктури руху вперед не буде. А коли вона в порядку, то й у найвіддаленіше село поїде інвестор.

З розповіді Ерета головне резюме щодо села звучало так: територія не має майбутнього, якщо відсутня інженерна підготовка. І тут він знову згадав про дороги:

- Тому ми почали з асфальтування доріг.

От так наступав і наступав на мозолі! А цей принцип у них називається відкритість (не про мозолі, а про інфраструктуру…). А у нас – доступність. Тобто – будь-який населений пункт має бути цілком і швидко доступним. Не пішки, транспортом.

Інвестора заманювали не калачем?

Отож реформа у європейській країні впевнено почала рухатися в середині 70-х років минулого століття, коли німці самі вже були задоволені своїми дорогами, водогонами й каналізаційною системою і всім, що входить до інфраструктури:

- Тому підприємці почали інтенсивно заходити на всі території. Навіть у найвіддаленіші громади. А чому? Бо у там – дешевша земля. І це приваблювало інвестора.

Олівер Ерет зробив короткий екскурс в особливості розвитку економіки територій. Зрозуміло, що інфраструктура й інтереси громади визначають, де у них може бути розміщене підприємство. Окрім того, громада визначає перелік жорстких умов, недотриманням яких інвестор, підприємець ризикує втратити репутацію й стати причиною власних збитків. А ще адміністрація громад планує для себе важливу умову – забезпечення робочими місцями. Це є основною вигодою, яку вбачають з приходом підприємця.

- Скажімо, у моїй громаді, - наводить приклад німець, - 45 тисяч населення і 22 тисячі робочих місць для нього.

Добрий лікар Айболить під кожним деревом сидить?

Окремий розділ промови гість відвів для теми охорони здоров’я. Структура галузі суттєво відрізняється від нашої.

- Є районна лікарня. – Почав перелік елементів структури наш весільний генерал. – На громаді і лежить завдання щодо утримання лікарні. Але основа основ – приватні лікарі, або по-вашому – сімейні. Вони обслуговують амбулаторно і є першими, до кого потрапляє пацієнт.

Німець пояснив, що будь-хто не може здійснювати приватну медичну практику. Освіта – ще не все. Потрібно досвіду в терапії і в хірургії не менш як по 2 роки в обох напрямках. А потім засновуйте свою клініку і утримуйте її на госпрозрахункові.

Щодо стаціонару – то є прерогатива районних лікарень.

Кожна громада може подумати про відкриття й утримання районної лікарні. Але! Та ж жорстка статистика каже: немає сенсу і вигоди відкривати лікарню зі стаціонаром на менш як 100 тисяч населення. В результаті такої арифметики лікарні існують у громадах з населенням 120-450 тисяч! (Отож, всі відразу кинулися підраховувати, скільки треба Малинських та інших районів і т.д. у нашому випадку… Сумно!)

А наша «швидка» краща!

Цю репліку сміливо вставив у монолог німця-чиновника наш лікар і керівник установи охорони здоров’я Олександр Андрійцев. Він послухав про структуру галузі і запитав, а де ж, власне, ваша швидка?

Ерет впевнено описав алгоритм роботи «швидкої допомоги», а полягає він в наступному. Виклик приходить на диспетчерський пульт районної лікарні. Потім присилається машина, яка рушає по чергового лікаря, а вже потім – до хворого.

Ця система викликала у залі шум і репліки критики.

Наш Андрійцев узагальнив:

- То у нас таки краще! Досконаліше й три - в одному!

Зауваження нашого фахівця не давало Оліверу Ерету спокою всю зустріч, тому він вже за годину знову вернувся до репліки, щоб реабілітуватися самому і реабілітувати німецьку екстрену допомогу.

Він пояснив, що насправді все відбувається дуже швидко й злагоджено. Нарікань немає. А розтягнуто виглядає лише в описовому варіанті.

Слава Бісмарку довічна!

З особливим натхненням і красномовством німець оповідав про найбільше досягнення його країни в сфері охорони здоров’я. Здогадалися?

- 130 років ми живемо з цим і не шкодуємо, - ділився уроками історії Олівер Ерет. – Якщо ви це зробите в Україні – не пожалкуєте. У нас це впровадив Бісмарк, хоча соціалісти й комуністи на той час опиралися шалено. Але новаторство його перемогло. Медичне страхування стало звичним і обов’язковим й ми без нього зараз не уявляємо свого життя. А все просто: людина, яка працює, має бути застрахована і має бути забезпечена гарною медичною допомогою. Тут знову спрацьовує принцип вирівнювання. Таким чином той, хто за своїм матеріальним станом не може отримати недешеве медичне обслуговування отримає його все одно, бо є застрахованим.

Час показав, що страховка – правильний шлях. Були й недосконалості, але врешті тепер її копіюють всі цивілізовані держави. У Німеччині кожен найманий працівник – застрахований. Якщо в родині працює лише одна людина, медичну допомогу, відповідно до страховки таки отримають всі члени родини. Солідарність – принцип задля підтримки і розвитку сім’ї. Одружені й неодружені сплачують однаковий відсоток від заробітку. А складає він – 14,5!

- Немало, згоден! – апелював до присутніх, які жваво відреагували на цифри, гість Малинщини. – Але послухайте, бо і це не все! Ще й роботодавець у фонд медичного страхування також сплачує такий же відсоток. Отже маємо 29%.

Землю – громаді, навіть коли інвестору?..

- Знаєте, я не хочу, щоб у вас склалося враження, буцім  німці такі круті і все вміють та знають, - вніс розрядку гість. – Я переживаю за Україну надзвичайно! Спостерігаю за змінами з великим інтересом. І приїхав, щоб допомогти.
Відтак посипалися питання на адресу нашого симпатика.

Головківський сільський голова поцікавився питанням землі:

- Чи є необхідність землю робити товаром?

Німця це питання трішки подивувало, однак він чемно розтлумачив, що інакше і бути не може. І це основа основ у всьому світі. Інша справа – кому і навіщо землю продати, щоб потім раптом наслідків з того не мати негативних. Тут він ще раз нагадав, що все вирішує громада і рішення своє диктує покупцеві.

Той, хто купує землю і дає певні обіцянки, має час на їх виконання. Обмежений час. Правила насамперед диктує громада. Це підкріплюється угодою про цільове використання землі, від умов якої просто неможливо відійти. Виписуються й інші обов’язки. Зрештою, якщо інвестор не справляється, то він мусить продати землю назад громаді - і не більше тієї вартості, за яку купив її.

Чим далі в ліс – тим більше дров…

Турбувало наших земляків і питання збереження та використання лісових і водних ресурсів. Сільські голови цікавилися, як витрачають це багатство в іноземній державі.

І відповідь була до дрібниць схожа на ту, яку б давали й наші керівники лісової галузі, наприклад. Тобто після вирубки має бути висаджено така ж площа з такою ж кількістю дерев і т.д. Дурно ліс ніхто не рубає, однак комерційну складову ніхто не скасовував. Отож вона і є рушійною силою. Німець навіть підкреслив, що ця галузь дуже активна в його країні.

Різниться лісове господарство Німеччини тим, що в ньому питанням збуту займаються спільно всі учасники, зацікавлені в доходах – і всі виробники, і громада. Це для того, щоб знайти найкращу ціну для продажу лісу і мати всім гарні прибутки в пропорційних частинах.

Є в Німеччині ліс у власності фізичних осіб, є державний ліс – той, який свого часу належав німецькій аристократії, є ліс в утриманні церкви і в громад – у комунальній власності.

- А водойми в країні належать громаді, - пояснив колишній бургомістр. – Тією частиною, якою вони географічно перебувають на території громади.

Для рибальства водойми здаються в оренду рибальським господарствам. От лише водойми з такими об’єктами як ГЕС – у відомстві спеціального відділу управління і використання водойм. В цій сфері права власності є спільними з державою, що чітко прописано в законі.

- Хочу зупинитися на суттєвому щодо води, - виокремив один аспект питання наш гість. – Громадські водоймища у нас під великим захистом держави й закону. Тому вода з водогону має високу якість. Ми не знаємо, що таке купувати воду в балонах і каністрах, як у вас. Якщо у нас і здійснюються найчастіше перевірки, то це перевірки якості води.

Без мене мене женили…

У залі почала зростати цікавість з багатьох питань. Ольга Кудрицька поцікавилася, чи були громади, які не хотіли об’єднання. Виявляється – так, були. І приєднували їх, як це не дивно для демократичної Європи, силоміць. Олівер Ерет навіть не приховував цього факту:

- Вийшло так, що із 3500 громад об’єднання не хотіли лише 12. Ми на основі судового рішення таки «одружили» їх поза їх бажанням. Бо вони б просто не вижили і питання часу було б їх наступне вливання в більші й спроможні громади.

- А як виділялися на реформування кошти і скільки? – поцікавилася малинчанка.

- Скільки грошей – зараз важко згадати. Але гроші в потрібній кількості і швидко надавалися тим громадам, котрі заявляли першими про свою готовність рухатися шляхом реформи децентралізації.

Попередньо три роки тривала політична й просвітницька підготовка, велася роз’яснювальна робота. Власне те, що зараз відбувається в Україні. Отож ми лише на старті. Добре – що на старті. Погано – що лише на ньому? То може варто рушати? Бо попереду довгий шлях. І треба сподіватися, що Україна не має аж так обов’язково стати ілюстрацією до статистичних біблійних сорока років.

13 травня 2016 року розмову і враження від неї записала Ірина Лузанчук