У Чоповичах хочуть затвердити герб та прапор. Йде обговорення

«Шановні мешканці Чоповицької громади! Вашій увазі пропонується проект символіки Чоповицької селищної об’єднаної територіальної громади, а саме: герб та прапор» — такий допис на сайті ОТГ.

У поясненні до герба Чоповицької селищної об’єднаної територіальної громади розкривається давня  історія Чопович.

Чоповичі — селище міського типу, центр селищної ради, якій підпорядковані села Пристанційне та Стримівщина. Назва селища скоріше всього походить від назви річки, що протікає біля нього — Чопівки. Це відображене у гербі пониженим хвилястим поясом.

 Є й легендарний переказ про можливого засновника селища – боярина Гната Чопа. Нібито за військові подвиги ці землі були надані Гнатові у володіння відповідними документами ВКЛ на межі XV та XVI сторіч. Історія про Чопа фігурували під час чисельних спроб роду Чопів (Чоповських), що боролися за визнання їх шляхетства та маєтостей.

Головна гербова фігура – давньоруська, древлянська, фортеця, адже Чоповичі є частиною древлянської землі, спефифічного історичного регіону Заушшя. Деякі науковці кажуть про те, що на місці нинішніх Чоповичів була військова залога древлян, яка прикривала підхід до їхньої столиці – Іскоростеня. Дерев’яна фортеця, таким чином, відтворює “гласну назву” від давньосов’янського племені древлян. Адже місто і район Малина, біля яких розташовані Чоповичі, веде історію своєї назви від легендарного князя Мала, древлянського князя.

Форма прапорів над фортецею нагадує про часи Козацтва, перебування Чоповичів у складі Овруцького полку Української козацької держави XVII-XVIII ст. Більшість збережених прапорів того періоду мають саме таку конфігурацію.

Коли древлянська територія увійшла до складу Київської Русі, чопівчани брали участь в бойових походах київських князів. На місці Чоповичів знаходилося укріплення, сторожова фортечка. Після приєднання українських земель до Великого Князівства Литовського мешканці Чоповичів та Малинської округи продовжували військову службу.

Образ фортеці супроводжується сиґлем (монограмою), давньоруською літерою «Ч» - початковою літерою назви СМТ Чоповичі. Своєрідна форма літери «Ч» в уставному давньоруському письмі порівнювали з формою чаші. Як додатковий символ, розкриває побажання «дім як повна чаша».

До 1519 року відноситься перша письмова згадка про Чоповичі як село Овруцького повіту.

Підтримувана багатьма науковцями версія звучить так: , ченці Києво-Печерського монастиря на початку XVI ст. в тому місці, де річка Чоповка (Чопівка) колись впадала в Іршу, заснували на свої землі поселення, яке нарекли Чоповичами.

Від 1524 року залишився заповіт Давида Чопа (Чоповського), який наказував своєму синові вірно служити короні, давати кадку меду Києво-Печерському монастирю, а також збудувати в Чоповичах церкву. У другій половині XVI ст. Чоповичі є володінням Києво-Печерського монастиря. В «Руській (Волинській) метриці» є запис від 10 квітня 1579 р. про те, що архімандриту Печерського монастиря Мелентію Хребтовичу дозволено в с. Чоповичі «збудувати замок на власном грунте монастиря Печерського». Таким чином, символ фортеці, замку стійко асоціюється з образом захисного укріплення, форпосту на берегах річок Чопівка, Перегорщ та Славута.

У роки Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького Чоповичі перебувають у складі козацького Овруцького полку. Та це не зламало жителів села.

Багато з мешканців Заушшя й, зокрема, Чоповичів, відносидися до малоземельної околичної шляхти. Дискусії викликають дії роду Чопів (в подальшому Чоповських) довести своє шляхне походження, майнові претензії та відношення до шляхти герба "Корвін".

Багато хто ще у ХVII столітті вважав такі спроби вигадками. Втім, відомо що королем Речі Посполитої Яном ІІІ Собєським за Чопами остаточно визнається шляхетне походження. Підтверджуються і їхні великокнязівські грамоти ще від Олександра Гедиміновича і Сигізмунда І, можливо, й підробні, але легітимізовані польською королівською владою, поновлюється право на володіння землями, не вимагається інша повинність, окрім служби двох озброєних вершників. Чопи мали бути готові виступати за першою вимогою Речі Посполитої. їм було надано землі, річки і бортні місця.

Вже у ХІХ ст. рід Чоповських вже в XIX ст., виборюючі свої права на дворянство, у 1840 р. підтвердити своє дворянське звання. Чоповські ще 1857 р. були внесені в «Дворянську книгу Київської губернії».

Принаймні, у родовідних дослідженняї імперського періоду, читаємо “…Шляхта Радомьісльского уезда состояла как из древних местньіх родов (например, Меленевские, Немиричи, Олизарьі- Волчковичи, Скуратовские, Чоповские), так и из пришльїх. Последние переселялись на территорию будущего Радомьісльского у. преим., ественно из Киевского, Вольшского и Минского воєводств.” Отже, Чоповські фігурують як шляхта, дворяни, та ще й “древні”.

11 жовтня 1858 р. своїм наказом Сенат Російської імперії постановив:

«Предку рода Чоповских Игнату Чопу королями Александром и Сигизмундом І пожалованы за военные заслуги Чоповские земли, каковые пожалованы с подтверждением дворянских прав и преимуществ по просьбам разных лиц рода Чоповских, и в 1683 г. подтвержденных королем Иоанном ІІІ; из показанных на родословной потомков Игната Чопа, Василий, сын Мат- вея, внук Стефана и правнук Давида по духовному завещанию 1668 г. наследственную свою часть села Чоповичи с крестьянами отказал в пожизненное владение жене своей, и по смерти ее назначил в потомственное владение сыну своему Прокопу, который в 1721 г., ручаясь за сыновей своих Александра, Ивана и Федора, продал означенное насе- ленное имение в постороннее владение. В 1742 г. дочь Прокопа Марианна вотчинную свою часть в с. Чоповичи уступила своим братьям [...]. Принимая во внимание, что документы Прокопенко-Чоповских представлены в узаконеный срок в выписях, надлежащим порядком заверенных, что в действительности существования имения Чоповичи имеется в деле удостоверение начальника Киевской губернии и что никто из лиц сего рода по удостоверению местных Казенной палаты и уездного предводителя дворянства не состоит записанным в подушный оклад, не лишен прав дворянства силою закона, Правительствующий Сенат утвердил в потомственном дворянстве с внесением в шестую часть дворянской родословной книги»

Фундаментальний польський Географічний словник Королівства Польського та інших земель слов'янських (Варшава, 18890 р.) прямо виводить історію Чоповичів від деякого Гната, Іґнація) Чопа, який ці землі отримав від великих князів литовських Олександра та Сигізмунда І. Там же наведено згадку про спроби нащадків Чопа 1570 та 1683 рр. віднайти підтвердження своїх прав.

Таким чином, залишаючи поза символікою громади дискусію про походження Чопів (Чоповських), зазначимо що цей рід таки тісно пов’язаний із історію СМТ, тому в главі герба вміщено гербову фігуру Корвін, з якою пов’язується символіка цього роду.

Корвін (пол. Korwin) — родовий шляхетський герб, яким користувалися більш, ніж 80 родів нинішніх Польщі, Литви, Білорусі, України, зокрема: Б'янковські, Дмаховські, Кохановські, Крюковські, Врублевські, Чоповські.

Герб має в червоному полі зображення ворона (крука), який сидить на колоді з чотирма обрубаними суками і тримає у дзьобі перстень із дорогоцінним каменем.

За легендою герб походить від Марка Валерія Мессали Корвіна (лат. Corvus – ворно, крук) (64 рік до н. Е. - 8 рік н. Е.), римського консула 31 року до н. е., яким нібито була завойована Угорщина, а разом з нею і Валахія, за його іменем прозвана Валерією. З цього роду були угорські королі Гуняди-Корвін Янош і Матяш.

Квітка льону – багатозначний символ. Льон є природною негеральдичною фігурою, яка набула широкого поширення як в територіальній, так і родової геральдиці. Льон широко використовується в якості сировини в легкій промисловості. З цієї причини його прийнято використовувати в гербах тих регіонів та міст, які спеціалізуються на розвитку легкої промисловості або вирощуванні сировини для цієї галузі. Льон є однією з головних культур, що вирощуються на Поліссі. Льонарство є однією з основних сільськогосподарських культур Житомирщини, одним із рослинних символів житомирського Полісся. Квітки льну присисутні в оформленні повного герба Житомирської області. Квітка льону – головна гербова фігура герба Малинського району, до складу якого входять Чоповичі.

 СИМВОЛІКА

барв і металів

Червлений (червоний) – колір мужності й любові. Основний колір герба та прапора Житомирської області. Колір поля герба «Корвін».

Срібло (білий колір) – втілення чистоти, «білизни» фізичної та духовної.

Золото (жовтий колір) – багатство, сонце, щедрість.

Лазуровий (синій колір) - втілення духовності, небесної висоти, колір квіток однієї з рослин-символів українського житомирського Полісся - льну.

  * * *