VKFacebook 

Напишіть нам   Реєстрація   Вхід

На тобі боже, що нам негоже! Одіозний лісівник з Коростеня працює в Малині

11.04.2017
Житомирщина

Іванківщина Радомисльського повіту очима француза Де ля Фліза


У1840-­50­х роках було написано кілька творів, що стали важливим джерелом по етнографії Київщини – «Альбоми» Де ля Фліза.

Довгі роки вони зберігалися в рукописах і були доступні лише фахівцям. Лише в 1999 році видано два альбоми, але і їх можна знайти далеко не в кожній бібліотеці.

Ким же були написані ці рукописи і чому таке зацікавлення вони викликають досі не тільки у вчених, але і у всіх любителів старовини?

Домінік П’єр Де ля Фліз служив військовим лікарем у армії Наполеона. В 1812 р., поранений під Смоленськом, він потрапив у полон і разом з іншими полоненими був переправлений до Ніжина в Україну. Відпрацювавши визначений термін і отримавши свободу, він одружився на небозі графа І.В. Гудовича і назавжди залишився в Україні, що стала його другою батьківщиною. Навіть взяв собі ім’я Дем’яна Петровича.

Працював старшим лікарем в Палаті державних маєтностей і тому мав змогу часто їздити в службових справах по Київській губернії, відвідуючи найвіддаленіші села. Все життя Де ля Фліз збирав і вивчав матеріали з етнографії, ботаніки, медицини краю. Він занотовував найменші подробиці побуту населення. Крім описів, Дем’ян Петрович робив акварельні зарисовки з натури. Цю його працю швидко оцінили в наукових колах і залучили до роботи в Комісії по опису губерній при Київському університеті та в Російському географічному товаристві.

Помер Д.П. Де ля Фліз 1861 р. і похований в Ніжині. Його рукописи розгубились, потрапивши до різних людей і архівів. І лише згодом було зібрано 9 альбомів, що зберігаються нині в архівних сховищах України.

У своїх альбомах Де ля Фліз описує рослинний і тваринний світ повітів Київщини, житло, одяг та взуття, їжу і напої, заняття і звички селян, їх хвороби, народну медицину. Він подає малюнки з натури сільських будинків та народних костюмів.

Відвідував Дем’ян Петрович і села на території нинішнього Іванківського району, що тоді відносилися до Радомишльського повіту. Але до альбомів потрапили малюнки лише з шести, які на той час були державними: Коленець, Леонівки, Шпилів, Рудні­Шпилівської, Станішівки та Обухович. Подається також коротка характеристика цих сіл: кількість жителів, природні умови, грунти, перелік культур, що вирощувались, тощо.

Найбільше мешканців серед цих сіл було в Обуховичах – 551 чоловік та 612 жінок, найменше – в Рудні­ Шпилівській – 84 і 82, відповідно. Їх населення вирощувало жито, гречку, ячмінь, просо, овес, коноплі. Із городини переважали картопля, буряк, капуста, квасоля. Селяни тримали велику рогату худобу, коней, свиней, овечок, кіз, птицю.

Цікаво, що всюди (цитата) «горілки селяни помірно вживають і мало п’яниць». А в Коленцях їх не було зовсім.

В альбомах є цікаві замальовки та опис одягу мешканців Коленського товариства та інших сіл Радомишльського повіту, які дають змогу уявити народний костюм Київського Полісся того часу.

Чоловіки носили чотирикутні головні убори із сукна, прикрашені червоними або сірими торочками. Підперезувались широким шкіряним паском з великою мідною пряжкою, на якому підвішено два футляри: один для ножа, інший для кременю й трута.

Зверху носили свитки з товстого сукна коричневого, сірого або білого кольору, який виготовляли з овечої вовни. Жінки й дівчата також носили довгі білі свитки, прикрашені блакитною або чорною стрічкою, і сорочки з грубого полотна, подекуди вишиті.

Дівчата в Радомишльському повіті, як правило, квітів на голові не носили, їх волосся було просто заплетене й зав’язане вузькою червоною стрічкою. Жінки у святкові дні пов’язували голову «довгим шматком простого мусліну, зав’язаним позаду великими вузлами, його кінці спадають аж до середини литок». Всі селяни, включаючи і жінок, носили цілий рік личаки або постоли.

«Взимку вони закутують ноги м’якою гладенькою сухою травою, а зверху замотують тканиною; ця рослина росте у лісах». Личаки плели із вербової або липової кори, а постоли робили із клаптів старої шкіри. За поганої погоди ноги в селян завжди були мокрі, що призводило до частих застудних хвороб та ревматизму.

Де ля Фліз наводить і цікаві побутові подробиці з життя мешканців Радомишльського повіту. Селянські оселі були умебльовані дуже просто: стіл, що стоїть перед образами, скриня, єдине ліжко біля печі, оточене жердками, на яких вішають кожухи і одяг, діжечка з водою біля дверей. Для освітлення «у кожній хаті є бовдур, вкритий побіленим полотном, який спускається зі стелі посередині кімнати; до низу підвішено металеву решітку, де запалюють суху скіпку, вона дає ясний і блискучий вогонь».

Посуд – прості гончарні розмальовані вироби та дерев’яні ложки. Образи прикрашені висушеними квітами та вишитими рушниками, стіл вкритий грубою, але чистою скатертиною. На ньому лежать хліб, сіль і ніж, «що їх завжди пропонують кожному чужинцю; адже мешканці цих рівнин дуже гостинні, якщо їх застати за столом, вони обов’язково запросять почастуватися більш або менш убогою їжею, якою охоче поділяться зі своїми гостями».

Але, разом з тим, він зазначає, що вони часто хворіють із­за несприятливих умов в їхніх оселях: «взимку в кімнаті тримають новонароджених телят, ягнят, кіз, годують свиней, а у період вилуплювання курчат – багато птиці. За цих умов псується повітря, а також завжди волога долівка».

Грунти в Радомишльському повіті піщані й малородючі, тому жителі цього краю часто страждали від голоду, особливо у неврожайні роки: «якщо не вродить картопля, яка є основним компонентом харчування, то мешканці живуть у великих злиднях». Якщо до хліба потрапляє багато ріжків, що ростуть на житі, це викликає тяжку недугу – «злий корч», що іноді призводило до гангрени нижніх кінцівок та епілепсії. Більша частина мешканців – хлібороби. «Вони дуже прив’язані до землі, де народилися, з розмов з ними можна дійти висновку, що вони ніколи не покинуть свого села, щоб жити в кращому кліматі».

Де ля Фліз відмітив і різницю у фізичному розвитку мешканців різних місцевостей. Так, на відміну від жителів Київського та Васильківського повітів, де родючі грунти і достатньо їжі, мешканці багатьох місцевостей Радомишльського повіту були «худі, миршаві, в’ялі або хирляві, не потребують для праці більше однієї пари худих волів або нещасних коней, щоб провести борозну у сипучих пісках, безплідних та невдячних; вони дуже погано вдягаються, недостатньо харчуються, п’ють зіпсовану й болотисту воду». Жителі часто страждали від таких ендемічних хвороб, як переміжна пропасниця, ковтун, цинга та інших.

Крім хліборобів, у селах були ремісники – теслярі, колісники, ковалі, столярі, кравці, ткачі, гончарі та інші. Жителі також часто займались такими промислами як виробництво дьогтю, смоли і вугілля з дерев, виготовленням брусів для кораблів і клепок для бочок. Зустрічались рудні і гути, де виробляли залізо і скло. «Інші ж займаються бджільництвом у бортях, видовбаних у соснових стовбурах у лісі». Дехто їздить у Крим по сіль або на Дон по рибу, працює по сусідству у панських маєтках.

Багато селян влітку вирушають на сінокіс і жнива в інші місця Київської та Херсонської губерній. Для ремісників були характерні професійні захворювання, як, наприклад, простуди, хвороби очей, ревматизм, інфекції тощо. Нерідко траплялись каліцтва або й смертельні випадки, наприклад, коли бортники падали з дерев або мірошників затягувало під колеса водяних млинів із­за їхнього довгого одягу тощо.

В усіх випадках Де ля Фліз докладно аналізує причини хвороб населення і подає рекомендації щодо їх зменшення та профілактики. Основними з них є покращення умов проживання та харчування, зменшення пияцтва, а також гігієнічні заходи.

Зрозуміло, що ці рекомендації здебільшого залишились лише на папері. Судячи з описів, єдине, що зробила влада в цьому напрямку, – це зобов’язала жителів влаштувати комини в будинках та вжила деякі заходи для зменшення пияцтва.

…В описах міститься дуже багато різноманітної інформації про життя людей Київщини загалом і Радомишльського повіту зокрема, навести які повністю немає можливості. Ці альбоми цікаві не тільки з наукової точки зору, а й просто з пізнавальної. Але, на жаль, далеко не всі вони опубліковані і навіть не всі віднайдені. Тому хочеться сподіватись, що подальший пошук принесе нові цікаві матеріали по історії й етнографії нашого краю.

Леся ЧМІЛЬ,
науковий співробітник Інституту археології України, кандидат історичних наук.
На знімках: малюнки Де ля Фліза 

Джерело: www.tribunapraci.com.ua

Поділитися:

Коментарі

Логін: *
Пароль: *
Коментар: *
Відмінити
* Необхідна інформація