1980 рік був роком Ігор ХХІІ Олімпіади, що проводилася з 19 липня по 3 серпня в столиці Радянського Союзу Москві та інших містах країни – Києві, Ленінграді, Мінську (де відбувалися матчі олімпійського футбольного турніру) і Талліні (парусна регата).
Але за місяць до їх офіційного відкриття 19 червня 1980 року у древньому грецькому місті Олімпія було запалено факел ХХІІ Олімпійських ігор і лампи запасного вогню.
Приблизно п’ять тисяч атлетів пронесли його по дорогам Греції, Болгарії, Румунії і Радянського Союзу.
5 липня 1980 року вогонь пересік кордон Радянського Союзу в районі молдавського села Лєушани. 7 липня естафету зустрічала Україна і в подальшому естафета пройшла через Камянець-Подільський (8 липня), Чернівці, Хмельницький, Вінницю, Житомир (10 липня), Київ (11 липня), Полтаву, Харків, далі по території РРФСР.
10 липня вогонь зустрічала Житомирщина. На перетині адміністративних границь Вінницької і Житомирської областей відбувся грандіозний мітинг. І першим від вінничан естафету прийняв депутат Верховної Ради УРСР, механізатор Бердичівського району Анатолій Васильович Мельник. 125 факелоносців пронесли Олімпійський вогонь по території області.
Але це вже був фінал. Перед ним був відбір факелоносців та учасників ескорту серед спортсменів, організаторів та працівників фізичної культури і спорту в містах і районах Житомирської області, активістів і любителів спорту.
Кандидатів від Малинського району було четверо. Це Ніна Петрівна Содоль, тоді голова Комітету по фізичній культурі та спорту Малинського району, Йосип Людвикович Кульчицький – директор Малинської міської дитячо-юнацької спортивної школи, Анатолій Васильович Деняченко – голова колективу фізкультури Малинської паперової фабрики, Василь Сергійович Степаненко – інструктор-методист по фізичній культурі та спорту Малинської райсільгосптехніки та майстер виробничого навчання Житомирського обласного учбово-курсового комбінату (його представник у Малині).
Кандидатура Кульчицького Й.Л. відпала з самого початку – він не пройшов поглибленого медичного огляду, а решта троє були запрошені на навчально-тренувальний збір до м.Бердичів напередодні естафети, при цьому участь в зборі не означала стовідсоткову гарантію бути факелоносцем олімпійської естафети.
Всі учасники проживали в готелі, з нами постійно проводилися політінформації. Організатори боялися провокацій та різних непередбачених випадків, оскільки саме напередодні 1980 нового року в Афганістан були введені радянські війська, тобто це був рік початку афганської війни. Сполучені Штати Америки, багато європейських та інших капіталістичних країн світу вже оголосили бойкот ХХІІ Олімпійським іграм в Москві. До-речі, СРСР та інші соціалістичні країни бойкотували наступні Олімпійські Ігри 1984 року в м.Лос-Анджелес (США).
Під час гри в футбол Анатолій Деняченко отримав травму ноги і був вимушений покинути тренувальний табір в Бердичеві та повернутися додому.
Таким чином, від Малинського району залишилися два кандидати – Ніна Содоль і Василь Степаненко.
Першою із малинських факелосців 10 липня 1980 року пронесла Олімпійський вогонь Ніна Содоль (44 етап). Передача здійснювалася в с.Озерне перед в’їздом в Житомир зі сторони Бердичіва.
Вже через п’ять кілометрів стартував Василь Шостенко (50 етап). Він передавав вогонь Володимиру Ковальову, а той Олені Колесник, остання - майстру спорту міжнародного класу зі стрибків у висоту, учаснику ХХ Олімпійських ігор Рустаму Ахметову, який вносив його на центральний стадіон Житомира, де відбулася урочиста зустріч естафети.
Наступного дня, 11 липня, Олімпійський вогонь продовжив свій шлях до Києва по трасі «Житомир – Київ». Біля знаку «Кінець населеного пункту» в с.Кочерів естафету прийняв Василь Степаненко (109 етап).
На цьому етапі був фотограф із Радомишля Микола Сичевський, так що в моєму архіві є достатня кількість різних світлин цієї історичної події.
Слід зазначити, що кожний учасник естафети Олімпійського вогню пробігав в середньому кілометр, після чого факел залишався йому на пам'ять. Залишалась і форма, розроблена офіційним поставщиком Олімпіади-80 японською фірмою «Мізуна».
.jpg)
В населених пунктах факелоносців супроводжував почесний ескорт – від 2 до 22 спортсменів в залежності від масштабу міста чи села.
Цікавий факт. В групі факелосців Житомирщини був доцент Дніпродзержинського індустріального інституту Розумовський Казимір Романович. Саме цей навчальний заклад закінчував у свій час Генеральний секретар КПРС Леонід Ілліч Брежнєв, і, як розповідали, саме за його особистою вказівкою до складу учасників естафети Олімпійського вогню був включений представник цього вузу. Розумовський К.Р. проніс вогонь на 121 етапі, де в с.Ставище знаходився обеліск в честь 18 армії, в якій воював Брежнєв Л.І.
В наступних матеріалах більш конкретніше про кожного із факелоносців Малинщини.
Василь Степаненко,
заслужений тренер України,
учасник естафети Олімпійського вогню
Ігор ХХІІ Олімпіади (1980) по території Житомирської області
Фото із архіву Василя Степаненка
Поділитися:
вологість:
тиск:
вітер:
.png){kind=small}
