Його тренерська кар’єра починалась у Малині

Олександр Олексійович Іщенко – знаний в нашій країні футбольний фахівець, заслужений тренер України, заслужений працівник фізичної культури і спорту України, майстер спорту СРСР відсвяткував 3 вересня 60-річчя.

Олександр Олексійович добре запам'ятався малинчанам старшого покоління. На сьогодні він виховує майбутніх зірок в дитячо-юнацькій школі "Динамо", повен сил та прекрасно себе почуває.

- На перший погляд - 60 солідна цифра, але, зізнатися, я не відчуваю цього віку. Два останніх року я очолюю дитячо-юнацьку футбольну школу «Динамо», дуже багато спілкуюся з молодими тренерами, і з юними футболістами. Від того доводиться бути в тонусі - як у фізичному, так і в інтелектуальному, стежити за собою, і за подіями в світі. Ну а для футбольного наставника 60 - самий розквіт. Вже багато знаєш, за плечима величезний досвід, але при цьому не боїшся експериментувати, впроваджувати новинки. Так що ювілей зустрів без будь-яких комплексів, хоча заслужений тренер України Євген Котельников і пожартував: «Ласкаво просимо в клуб семидесятників!» - натякаючи, що я вже розміняв сьомий десяток.

В інтерв'ю газеті "Команда" Олександр Олексійович розповів як він грав і в 1980 році закінчив кар'єру гравця в Житомирі і розпочав кар'єру тренера у Малині.

- Я закінчив виступати в «Автомобілісті» з Житомира дв 28 років - дуже вже любив робити підкати, просто обожнював грати в дощ, і на цьому ґрунті виникли проблеми зі здоров'ям. Лікарі порекомендували як можна швидше зав'язати з футболом, тому що могли бути проблеми з суглобами на все життя. Рішення завершити кар'єру далося дуже важко. Я в Житомирі жив навпроти стадіону і, чуючи звук автобуса команди «Автомобіліст», який я міг відрізнити серед тисяч інших, просто місця собі не знаходив. І був дуже радий, коли отримав пропозицію поїхати в Малин граючим тренером. Там керівникам паперової фабрики запропонував свою концепцію створення боєздатного колективу - і, на мій подив, вони повністю погодилися з моїми пропозиціями! Так, 13 січня 1981 року я став на тренерську стезю.

- Що собою представляв ваш перший колектив?

- Спочатку команда збиралася в день гри, і якщо не було кількох трилітрових банок, наповнених відповідною рідиною, сала і цибулі, то деякі виїзди могли і не відбутися. Але поступово був налагоджений тренувальний процес, своїми силами за допомогою місцевої влади ми відновили стадіон, і в підсумку «Папірник» виграв республіканський турнір, за що, до речі, був премійований міжнародною зустріччю з болгарською командою «Семптеврийска слава» з Михайловграда.

До речі, на єдиному міжнародному футбольному матчі в Малині зібралося тоді близько п'яти тисяч уболівальників.

Про малинський період футбольної кар'єри Олександра Іщенка в блозі Володимира Студінського «… я не міг не стати футболістом…»