Facebook 

 

Напишіть нам   Реєстрація    Вхід

Знаєте, де у Малині готують хрусткі крильця з KFC і нагетси як у McDonald’s?

29.05.2017
Малин

«Ази історії пізнав у шкільному музеї…»


Доктора історичних наук, професора Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана, кандидата економічних наук, колишнього Малинського міського голову, члена Національної спілки журналістів України та Житомирського науково­-краєзнавчого товариства дослідників Волині Володимира Аркадійовича Студінського у Малині та області знають чимало людей.

Добре відомий він і в солідних науково-­культурницьких колах, адже не перший рік займається грунтовним вивченням історії рідного краю. Він — автор більше 300 публікацій, зокрема 17 монографій та навчально­-методичних посібників, більше 10 книг, понад 120 наукових статей.

Його наукові та краєзнавчі розвідки знаходяться в бібліотеках Малина, Житомира, Києва, Харкова, Луцька, Чернівців, а також у Сіднеї, Нью­-Йорку, Мюнхені, Санкт­-Петербурзі, Тель-­Авіві, Мінську, Кишиневі.

В.А.Студінського не часто можна побачити в Малині. Більшу частину часу він проводить у столиці, у мандрах по Україні та Європі. З нагоди свого 55-­річчя, яке Володимир Аркадійович святкував наприкінці квітня, він зустрівся з журналістом «Житомирщини», аби відверто поговорити про історію й краєзнавство.

— Володимире Аркадійовичу, вас знають у Малині не лише як колишнього мера міста, але і як педагога, управлінця та відомого історика­краєзнавця. Звідки витоки любові до історії, до рідного міста?

— Я народився не в Малині, а в Черняхові. Коли мені було три роки, родина переїхала до Малина і фактично це місто стало моїм рідним. Так трапилося, що в дитинстві я багато часу проводив із мамою у Малинській ЗОШ № 1, де вона багато років викладала українську мову та літературу. Коли мене вже не знали куди подіти, то відправляли в... музей. У школі тоді створили музей імені Ніни Сосніної, де мені довелося певний час свого дошкільного життя провести. Можливо, що саме тому в мене виник інтерес до історії з раннього дитинства. Були й прогулянки парком до колишнього будинку Миклухо­Маклаїв, до пам’ятника на могилі Катерини Семенівни Миклухи — матері відомого вченого, до інших історичних об’єктів міста.

До того ж, у нашому роду було багато людей, які не проходили повз історію як сферу заняття. Зокрема, мій дід Микола Костянтинович Філіпович у 1925 році здійснив дослідження життя с. Колодяжного, що поблизу Мирополя Романівського району. 2006 року зусиллями родичів цей рукопис побачив світ. Гадаю, що він став у нагоді нинішнім місцевим краєзнавцям. Прадід Юрій (Георгій) Мрочковський був священиком і зробив чималий внесок у розвиток шкільництва Київщини наприкінці ХІХ — початку ХХ століть. Мій батько, Аркадій Іванович Студінський, створив одну із найцікавіших домашніх бібліотек. Звичайно, що все це якось вплинуло на моє формування.

У 1975 році я був у числі переможців республіканського історичного конкурсу, який проводила газета «Сільські вісті». Уявіть собі відчуття шестикласника, який самостійно, у групі дорослих осіб, які теж стали переможцями цього конкурсу, мандрує туристичним потягом по Білорусії. Того ж року в «Сільських вістях» була опублікована моя перша краєзнавча розвідка. У 1979 році, коли вчився, у випускному десятому класі, виграв ще один подібний конкурс. Тоді й визріло остаточне переконання, що вступатиму на історичний факультет.

— Навчання в інституті не заважало займатися краєзнавством?

— Навпаки, допомагало, оскільки істфак давав хорошу не лише інформаційну, а й методичну базу. До того ж, у бібліотеках Києва можна було працювати з оригіналами текстів, які так чи інакше були пов’язані з історією краю. Кілька разів їздив працювати у центральні наукові бібліотеки Москви. Звичайно, я не мав широкого доступу до документів, але досвід роботи отримував колосальний. І вже у студентські роки мав кілька публікацій з історії рідного краю, написаних на базі серйозних документів. Одним із позитивних наслідків такої систематичної роботи в архівах та бібліотеках була перемога в республіканському конкурсі студентських наукових робіт. Я тоді зрозумів, що неможливо стати першокласним істориком, не займаючись краєзнавством. Пізніше почав публікуватися в районній пресі з питань історії Малина. У другій половині 1980­их років на Житомирщині почалось бурхливе відродження краєзнавства, що призвело до відродження діяльності Товариства дослідників Волині.

— А як з’явилася сучасна назва цього товариства?

— 5 січня 1990 року відбулися установчі збори, на які приїхали краєзнавці з різних куточків Житомирщини. Постало питання: як назвати товариство, оскільки Товариство дослідників Волині на той час уже діяло в Луцьку, хоча така назва історично зародилася на початку ХХ століття саме в Житомирі. Після певних дебатів я запропонував до назви товариства додати — Житомирське, а М.Ю.Костриця — науково­краєзнавче. Так і вийшло в сумі — Житомирське науково­краєзнавче товариство дослідників Волині.

— Ви не рахували, скільки маєте публікацій із історії Малина?

— Малинська тематика займає відсотків дев’яносто зі загального числа моїх краєзнавчих публікацій.

— Кажуть, останніми роками ви розширили діапазон своїх краєзнавчих досліджень?

— Швидше це — науково-­історичні дослідження, аніж краєзнавчі. Проте, дійсно, у минулому році закінчив книгу з історії селища Пісківки, що в Київській області. Зараз вирішуються організаційні питання виходу книги. Також щороку по кілька публікацій маю з теми творчості письменника-­земляка, лауреата Огієнківської премії Юрка Ґудзя.

— Чим вас так зацікавив Юрій Петрович Ґудзь? Він родом із с.Немильні Новоград­Волинського району, а це нібито не ваш ареал дослідження?

— Розумієте, Юрко Ґудзь — не просто помітна постать в українській літературі. Це самобутній письменник. Ми вчилися з Юрком в одній академічній групі на історичному факультеті. Тому я просто не можу пройти повз нього, його життя, творчість, філософські роздуми. Звичайно, що підсумком цих досліджень стала б книга, але поки триває творчий процес, який вимагає відповідних інтелектуальних, творчих, організаційних і матеріальних зусиль.

— Як ви ставитеся до різного роду відзнак у сфері краєзнавства?

— По­філософськи. Будь­-яка відзнака діяльності, і не лише в краєзнавстві, є певним визнанням твоєї праці. Найважливішим аспектом діяльності краєзнавця, очевидно, є не відзнака у вигляді якогось документа, а публікації, які служитимуть у майбутньому для пізнання минувшини рідного краю.

Богдан ЛІСОВСЬКИЙ

Джерело: zhytomyrschyna.zt.ua

Поділитися:

Коментарі

Логін: *
Пароль: *
Коментар: *
Відмінити
* Необхідна інформація