Чи витримає бюджетна кишеня все – і велику дулю, і чужу руку, і вшивання «по саме годі»?

Сорокова позачергова сесія Малинської районної ради 16 червня зібрала трохи більше половини своїх депутатів, а сільських голів, котрі традиційно присутні, взагалі не було. У цій малолюдній, але творчій обстановці динамічно й конструктивно голосували за кілька рішень.

Йшлося про внесення змін до бюджету.

З продажу майна комунальної власності (а продали приміщення цинкографії на території стратегічного по своїй суті об’єкту районної друкарні за адресою вулиця Кримського, 7, якщо хто не знає) надійшло грошей не багато не мало – 393470 гривень.

Дана сума стане рятівною для реконструкції районного Будинку культури. Щоб там з’явилися крани з водою й внутрішні туалети, нададуть 133470 гривень. За теперішніх цін, мабуть, слід казати в однині – з’явиться один туалет і один умивальник. Але і то прогрес для майже сторічного закладу.

На капітальний ремонт системи опалення ТС «Полісся» - майже стільки ж: 130 тисяч. В приміщенні йдуть динамічно ремонтні роботи, воно набуває оновленого вигляду. Хоча, смію висловити своє бачення, як виглядають стіни й підлога – заховано від більшості глядачів місцевого телебачення.

Це добре, звичайно, що відреставровані площі підуть в оренду, а обличчя комунального підприємства буде не соромно показати людям. Але ж телебачення – це насамперед віртуальний й інформаційний продукт, для створення якого малярні й інші оздоби мають далеко не перше значення. Телебачення має насамперед інше обличчя – те, що показує екран.

От би ці рідкісні в наш час надходження та пустити на модернізацію базової станції або ліцензування телевізійного мовлення, або розширення мережі споживачів і збереження кволенької малолюдної бази вже існуючих. Можна й помріяти, що на цю суму могло бути придбано оптоволоконний кабель, кинуто нові магістральні лінії в ті мікрорайони, де нашим телебаченням і не пахло, замінено внутрішньобудинкові системи, яким вже років з 20, а це суттєво негативно впливає на якість сигналу, що йде до телеприймачів малинчан.

Таке новаторство й поєднаний з ним менеджмент з розширення клієнтської мережі дали б кілька тисяч підключень, які вартували б кожному споживачеві при встановленні набагато менше, ніж супутникові тарілки. А наступні надходження від абонентської плати (телебачення – власний канал мовлення, не менше 80 каналів інших мовників, інтернет і навіть телефонія!) стали б фактично вже легкими щомісячними грошима, які не тільки б телебачення утримували, а й бюджетну казну суттєво наповнили.

Кажете, що люди не підключалися б до кабельного телебачення чи інтернету? Кажете, що у всіх тарілки й декодери цифрові? Ну і що? Ви ж не пробували. Та вже і не спробуєте. Бо подібний розвиток під штукатуркою і ламінатом похоронений. У вашому розумінні телебачення – це стіни. В моєму – якісний сигнал, потужний контент, сучасні технології й нова апаратура.

Тому й виходить, що в першому випадку з розподілом коштів унітаз – це прогрес, а в другому – десять миль у минуле (щоб не сказати – спускання в унітаз). Крапка.

Далі у бюджетному рішенні позачергової сесії прозвучали двічі 30 тисяч. Спочатку – для реалізації програми соціальної підтримки внутрішньо переміщених осіб та підтримки осіб, що брали участь в АТО. Інші 30 тисяч – на оздоровлення дітей (відділу у справах сім’ї, молоді і спорту).

А 122 тисячі отримає районний відділ освіти на придбання наочності, інструментів та комп’ютерної техніки (72 тисячі з даної суми); ремонт покрівлі школи в Йосипівці (50 тисяч).

На утримання своїх клубних і освітніх установ та на зарплату їх працівникам дають кошти Слобідська і Любовицька сільради – приклад того, як місцева влада сама підтримує, образно кажучи, свої штани, а не лізе до кишені районних штанів.

Також сесійно затвердили розпорядження голови районної ради про надання одноразової грошової допомоги учасникам АТО: у переліку – Павлюк Г.Ю., Матвійчук К.М., Івніка О.П., Конончук І.П., Михайленко О.П., Семенчук Т.В..
У своїх коментарях у ході розгляду питань порядку денного голова районної ради Микола Савченко підкреслив, що «нас чекають важкі часи». Тобто фінансова скрута не минає. Тому, скоріш за все, не уникнути таки оптимізації мережі освітніх та закладів культури на селі.

Так рекомендують згори.

Серед тих порад (так і хочеться відповісти Києву: не вчіть нас жити, краще допоможіть матеріально, як у Одесі кажуть) ще й інша - про індексацію. Заморозити її з лютого рішеннями начальників підрозділів! Нате вам ножа і ріжте ним по живому власними руками (індексація хоч трохи пом’якшила б відчуття здорожчання життя, але її виплата може загальмувати чи й унеможливити виплату власне зарплатні бюджетникам – така дилема!).

Головуючий наголосив, що витратна частина районного бюджету разюче відрізняється величиною від дохідної, і закликав сільських очільників, яких у залі не було (сподіваюся, що депутати їм ретранслюють цей месидж Савченка):

«Якщо не хочете закривати клуби й бібліотеки, беріть участь у субвенції до районного бюджету».

Ось такі сільради, як Слобідка й Любовичі, маючи щасливішу географію й економіку своїх територій і здатні бути донорами. А такі, як Вишів? Отож. То що там, у подібних селах, буде з клубами й бібліотеками, які ще животіють? Отож.

Депутат Сергій Недашківський нагадав, що на минулій сесії цікавився, чому в деяких школах району тарифи за опалення приміщень фірмами теплопостачання суттєво перевищують розумні ціни на тепло? Віталій Коробейник відповів депутату, що той може переглянути всі відповідні документи й переконатися –

«Ми не перевищуємо рекомендованих цін. Переконатися зможете і з висновків КРУ, перевірка якої зараз триває в районі. Крім того, ціни не більші, ніж у місті».

З цього приводу висловився і Микола Савченко, буцім, питання оплати за теплопостачання в освітніх закладах району контрольоване, а претензія є лише до Гранітного. Тепловий режим у школі в опалювальний сезон часом перевищує всі норми – доводиться на уроках відкривати вікна:

«Хтось має за це відповідати».

І тут він має рацію стовідсотково, бо це по суті безцеремонне підчищання й так напівпорожніх кишень бюджету під прикриттям благородної справи – зігріти дітей. А насправді – нагріти руки. То по таких руках треба бити і бити, поки гаряче.

Ірина Кримська