Закрутилось-понеслось і такого наробилось за останні дні.

Валодькі як доміно посипались.

Совєщались-подписували, консєнсус якийсь шукали.

Особливо хлопчина-сотник той пройняв, що на сцену вийшов та переговорщиків опозиціонерів пропісочив. От йому я повірив! Повірив що Януковичу каюк.

І Верховна рада закрутилась-заробила...

І Юлю випустили...  Приїхала на Майдан і сказала: "Тепер ми їм покажемо!"

Отут воно й з'явилось, таке сумне відчуття, що десь я це вже бачив...

Поки не буде нової країни. Будемо ще старе лайно гребти...

Ось що вкрав в інтернеті. Десь про таке й думав...

Змішані почуття з приводу звільнення Юлії Тимошенко. З одного боку, я завжди вважала її ув'язнення аж ніяк не правосуддям, а помстою та виявом фобій Януковича і тому щиро рада, що вона на свободі (постійно підписувала різні петиції за її звільнення). З другого - боюся, вона зможе нанести чимало шкоди, звісно, того не бажаючи. Вчорашній виступ засвідчив, що вона мало змінилася. Слухати її виступи під час виборчої кампанії було неможливо - суцільний крик при майже відсутності змісту, не кажучи вже про пропозиції та програму. Вчора - те ж саме, емоції, емоції, емоції і поведінка у статусі вождя, якого давно чекали.
Країна відчуває потребу зміни якості політики, перехід від хаотизму до чіткого програмування (цілі-дії-відповідальні-результат), від голосування серцем - до голосування розумом, від диктатури вождя партії - до партійної демократії, тобто - перехід до політики європейського типу (ви там бачите вождів?).
Окрім того, країна у вкрай економічно складній ситуації, перед-катастрофічній, нас чекають складні часи, і поруч з популярними заходами (позбавлення пільг посадовців, виселення з державних дач, повернення численних резиденцій тощо), вимагатимуться й дуже непопулярні заходи (підвищення тарифів, адресний характер пільг, позбавлення державних дотацій безнадійно застарілих підприємств і ще багато чого).
А Юлія Володимирівна - популіст, б'є на емоції, лідер вождистського типу, керівник ситуативних рішень, а не стратегічних розрахунків, за визначенням типу особистості - демонстративний тип особистості, для якої головне - щоб її любили і щоб нею захоплювалися.
Так, в революцію потрібні герої (думаю, Юлія Володимирівна цілком щиро сказала, що шкодує, що її не було на барикадах). Але на керівних посадах (президента, прем'єр-міністра та ін.) потрібні не харизматичні герої, а ефективні менеджери, які вміють реалізації програм та добиватися цілей, за які проголосували виборці на виборах. І тому я дуже боюся, що у разі повернення Юлії Тимошенко у політику, і тим більше набуття якоїсь з перших посад, політика перетвориться у безперервний мітинг за головуванням Юлії Володимирівни.
Я їй бажаю усього найкращого, перш за все - набути здоров'я. І зрозуміти - що суспільство змінилося, що спроби повернутися до політики помаранчевого періоду лише відкотить країну назад і може дуже погано скінчитися.
На жаль, поки що виходить так, що певна група політиків вирішила, що вони тепер при владі, і Майдан повинен розійтися. І так здавалося вчора, що головний герой Майдану - це Юлія Володимирівна. І чомусь на сцені не було багатьох з тих, хто кував перемогу? Чому? Бо ці політики не розуміють, що їхній час вже пройшов, що оновлення України потребує інших політиків - розумних, освічених, із знанням мов, щоб могли вільно спілкуватися з європейськими колегами, чесних, без скелетів по шафах, без претензій на вождизм, раціональних і практичних, ефективних менеджерів. Які спокійно йдуть у владу і так само спокійно можуть з неї вийти.
Ви думаєте, це про Юлію Володимирівну?

Автор Ірина Бекешина