Щойно обідала в "Здоровеньких булах", як я зву цю їдальню для себе)

Там завжди українські пісні звучать. І антураж такий колоритно-набридливо-строкатий, але радісний. Все так і каже: ким би ти не прийшов сюди - індусом, китайцем, античним греком чи ще кимось, тут ти мусиш бути українцем. Або навпаки: де б українець не застовбився б, там усе буде українське. Гарне, смачнюче, поливкою і підливкою нашого духу, що аж слина буде капати.

А як щодо мови?

Сиджу і обідаю сьогодні в "Здоровеньких булах", біля мене дві групи підлітків. Щебечуть на всю залу. Обідати прийшли з вихователями. Але мене це не дратує. У мене свій такий шпак вдома. Дитячий веселий гомін радує.

Але вони щебечуть скворцамі, а не шпаками. Часто в своїх темах я зачіпаю війну - оту, що наче не у нас...

Як же не зачепити? Бля! Я рідко матюкаюся! Але бля! Що будемо робити? Чим будемо сльози матерів і дружин, дітей і земляків сушити?

За що гинуть НАШІ? Якщо серед нас стільки НЕнаших???

До теми.

Маю родичів на Богданівській, це вбік від Повітрофлотського... Все життя туди приїжджаю. Була малою, то тупо слухала двоюрідну сестру, яка казала: разгаварівай красіва) і я була красіва. У село ми приїздили і вона знову: ідут кугути, нє забила, как разгаварівать?

Отож її батьки, мої тітка і дядько - народжені в українських селах, тітка зокрема - в селі із смачнючою назвою Кіловка. Вони в Києві опинилися в юності і попливли красіво, звісно.

Я покинула заплив якось так безболісно, бо я некрасіва. Їх діти - пловці вищого класу. Правда іноді ця моя сестра відважно переключається на українську, коли телефонує: памагі дамашнєє сдєлать по рідній мові!..

Їх онуки - пловці вже глибокої генетичної вади. Є і правнуки вже, теж... Егеж.

Якось я сиділа біля тітчиного під"їзду... Поруч бавилися ляльками дівчатка років 9-10. Уже чиїсь внуки і правнуки. Я навіть знаю чиї. Їх прабабуся і прадідусь - теж із українського села, де розмовляли і досі розмовляють українською.

То виходить Україну ми покинули й емігрували з неї ще тоді, коли з українського села переїхали на територію дбровільного оманкурчування. Ні, я не про Київ чи інші великі міста. Я про ту пухлину, яка їх поглинала і поглинає досі.

Що змінилося? Нічого! Крім того, що на сході запах свіжої крові стійкий і надовго.