Трохи з літературної критики:

«Комедія І. Карпенка-Карого "Сто тисяч" і "вічна" тема влади грошей над людиною.

Коли Іван Карпенко-Карий писав комедію "Сто тисяч", він ставив за мету піддати сатирі ті негативні явища, які побутували у 80-90 роках XVIII століття.

Сільські багатії всіляко намагалися примножити свої багатства. Часто гонитва за грошима ставала самоціллю, гроші витісняли з життя людини такі поняття, як честь і мораль. І тоді з'являлися такі постаті, як Герасим Никодимович Калитка - головний герой комедії  "Сто тисяч"».

Нещодавно до активістів УНА - УНСО  звернулись занепокоєні жителі села Федорівка, які вже втомились боротись із загарбниками свого озера. Звісно нічого б такого не сталось, якби всі державні органи нашого району працювали не на благо свого особистого гаманця, а як по повинно бути, - на добробут народу України.

 Все розпочалось з 2007 року, коли почали виділяти земельні ділянки біля водойми села. За якимось дивним збігом обставин, землевласник захопив земельку біля самої берегової лінії, ласий шматочок захотілось увірвати. Помічники в даному питанні також знайшлись. Всі документи зробили і “земельний” пан почав огороджувати територію біля озера, але не так сталося, як гадалося. Громада села знесла паркан, а пан, побачивши, що пахне смаленим, втік, продавши земельку іншому такому ж знахабнілому пану. Викупивши землю, новий землевласник почав забудову- хатину поставив. Та й почав хазяйнувати. Вирішив ще й баню зробити так щоб вже все було “ в шоколаді”. От і заклав такий фундамент:

Громада села не підтримала таку ініціативу, та й кому  сподобається банька, яка стоїть за 3 метри від води, а саме будівництво розгорнулось з таким масштабом, що й дерева вирізали та кучугури піску насипали. Не стримує забудовників а ні поліська краса, а ні законодавство, а ні державні управителі.

 Перша людина на селі - це сільський голова, до кого і звернулись люди з  проханням завадити незаконній забудові. Але пан Саміла не захотів сваритись із своїм сусідом по забудові. Хоча сільський голова, зобов’язаний в таких справах першим іти й розбиратись що і до чого. Та замість того, щоб стати на бік громади, що довірила йому представляти інтереси людей, побажав представляти свій інтерес та інтереси “сильних” світу цього. Селяни наполягали на тому, щоб голова надав офіційні документи по забудові та земельній ділянці, але дивним чином відповіді на запит вони не дочекались, хоча відповідно до Закону України “Про доступ до публічної інформації” відповідь має надійти протягом п’яти днів. Виникає питання: якщо сільський голова в Федорівці сидить в кріслі для краси, то чого не обрали, приміром, гарну жінку? А то посаду займає якийсь знахабнілий чоловік, котрий ні законів не знає, ні обов’язків не виконує, жінка хоча б "глазки строїла", а це...

 Не знайшовши допомоги в сільській раді, люди звернулись до прокуратури, але, за словами людей, пані Яричевська, яка займається даною справою, не зацікавлена в вирішенні проблем громади села, а тільки затягує процес ще більше. Почали зі звичайного фундаменту, а поки пані Яричевська катається в своєму кріслі по кабінету, то вже і ліс вирізали навколо озера і навезли кучугури піску.

 Заворушилось лише Держземагенство в Малинському районі з паном Душком на троні, але, на думку людей, це  не для блага народу, а лише для того, щоб не втратити свої посади. Та й все, що вони зробили - це підняли архівні документи,  з приводу оформлення земельних ділянок. Так виникає запитання: хто ж допускає земельні проекти в роботу з  очевидними  порушеннями? Хто ставить свої підписи та печатки на паперах? Чи не  сам пан Душко?

Що зробив пан голова районної ради для того, щоб жителів та їх землі, довіреного йому району, перестали продавати? Думаю, для  Миколи Івановича такі питання не актуальні, хоч лист громада і йому писала про свої проблеми. Але скоро вибори і треба ьвгвто чого встигнути . Адже пан голова в нас відомий тим, що ніс по вітру  тримає справно. Солідарність в очільників району в захисті своїх інтересів, завжди на першому місці.

Міліція в районі теж “невидима”. Нема діла до простих смертних. А тим часом, доки район грабують і продають,- прості люди та молодь з УНСО стоять на обороні поліського краю, бо боронити людей просто нікому. Заяви і листи районним чиновникам - що  листи в нікуди. Чиновники переживають не за людський добробут, а за м’якість крісла в якому протерлись не одні штани.

Відносно даної справи, ми також докладаємо зусиль, щоб люди не залишились на одинці зі своєю бідою, тому продовження даної справи ще буде. Надіємось, що хоч дехто зніме свою корону,  встане з трону та поговорить із звичайними людьми з Федорівки.

Ганьба, вам районні управлінці!