Facebook 

 

Напишіть нам   Реєстрація    Вхід

Знаєте, де у Малині готують хрусткі крильця з KFC і нагетси як у McDonald’s?

18.01.2016
Житомирщина

"А льон цвіте..." - спогади про Івана Сльоту


Наприкінці минулого року побачили світ дві книги — «Всіма голосами» (у двох томах) і «А льон цвіте...», освячені іменем відомого українського митця: поета й композитора, одного з організаторів Поліського ансамблю пісні і танцю «Льонок», який нині носить його ім’я, та незмінного його керівника — народного артиста України, професора Івана Михайловича Сльоти.

Сам виходець із села з чарівною назвою Яснозір’я на Черкащині, села, яке, за словами самого Івана Михайловича, «співало на всіх кутках», бо «люди дихали піснею», Іван Сльота з юних літ почав записувати народні пісні. Чимало з них наспівані мамою Стефанидою Іванівною, інші — почуті в різних регіонах України. Колядки й веснянки, весільні, жартівливі, про жіночу долю,  козацькі, балади, а також авторські, що стали народними, — важко навіть злічити, скільки текстів і мелодій зберіг невтомний збирач.

І лише понад три з половиною сотні цих народних перлин увійшли до двох томів книги Івана Сльоти «Всіма голосами», яку, на жаль, йому вже не судилося побачити. І яку б високу оцінку не дали в майбутньому цій роботі науковця і митця фахівці, він сам сказав про неї, як на сповіді:

«Вдивляючись в постать 
свою сивочолу,

В котрої — і хрест за плечима,
і стяг,

Не буду картати себе я ні в чому
З вершини Голгофи, якої досяг.
Я прагнув підняти простіш якомога
На високо людські духовні щаблі

І те, що від Матері, й те,
що від Бога,
І те, що у мене від Сонця й Землі».

Хто ж він був, цей неординарний чоловік — митець, інтелігент, трудівник і страждалець? Книга спогадів про Івана Сльоту «А льон цвіте...», в якій уміщено понад півсотні розповідей друзів, колег, шанувальників Івана Михайловича, — то, за словами його дружини Валентини Миколаївни, — дуже невелика частка із тих, що мали б увійти до збірки. І розпочинається вона спогадом-одкровенням  «Пам’ять серця»  самої Валентини Миколаївни. Як визнавав Сльота, «Господь подарував мені таку жінку-білоруску за все моє важке дитинство, за мої страждання, за покалічене життя».

Професор і музикознавець, учителька, інженер, агроном, лісівник, журналісти — кожен, хто  свого часу був знайомий з  митцем, розповідають, яким він був, за що його любили. Професор Київського національного університету культури і мистецтв Петро Андрійчук у своїх спогадах зробив своєрідне узагальнення: «Іван Сльота — синонім понять пісня, добро, душевність, чистота, глибина, народний хор, Житомирщина, «Льонок», Ясногір’я, Україна». Навряд чи можна сказати повніше. За це його любили в багатьох куточках колишнього СРСР (у книзі є спогади представників Білорусії, Казахстану, Краснодарського краю, з Одеси, Черкас, Рівного, Іллічівська, а також із Польщі і — з Яснозір’я. Сільський голова Лідія Поповченко, висловлюючи захоплення земляком, розповідає, що іменем Івана Сльоти в селі названо вулицю, його ім’я також носить сільський будинок культури, в якому є музейна кімната, присвячена митцеві.

Для журналістів «Житомирщини», та й усієї України, композитор свого часу  зробив незабутній подарунок, написавши на вірші Володимира Козака пісню «Журналістська зоря», що прозвучала у виконанні «Льонка» своєрідним професійним гімном перед відкриттям Всеукраїнської наради редакторів газет за участю Президента України Леоніда Кучми. Розповідаючи про це, іще донедавна головний редактор «Житомирщини», Дмитро Панчук пригадує й про багаторічну дружбу з композитором, поетом і його побратимом Анатолієм Пашкевичем, а також про щиру дружбу й співпрацю Івана Михайловича з колективом «Житомирщини». Саме авторові цих рядків у інтерв’ю напередодні свого 70-річчя Сльота детально розповів, як народжувалася тепер уже справді безсмертна пісня «А льон цвіте...».

Не все в його житті й творчості йшло легко та безхмарно. «Вітри» супротиву, подекуди й заздрощів не раз штовхали прямо в груди. Але справжній Талант вистояв, адже, як він сам сказав:

«Бо в цім краю терпіння й болю,
В цім звіку бурянім краю

Ви тільки ходите по полю,
А я в нім — коренем стою».

І буде стояти, допоки звучатимуть пісні, — зібрані ним народні перлини і написані ним самим справжні самоцвіти. Згадуватимуть люди Івана Сльоту, залишивши для нащадків свої нотатки про нього. Цю книгу спогадів дружина митця Валентина Бартош видала за власний кошт за сприяння доброчинців, які знали і шанували Івана Михайловича. У планах — видати ще одну книгу, адже не все, що підготовлено, вмістилося. Іван Сльота заслуговує на це, бо він своїм геніальним талантом зігріває нас і сьогодні:

«Краю мій коханий,
щире твоє слово,
Небо твоє ніжно-голубе,
Рідна Україно, земле колискова,
Обіймаю піснею тебе».

Джерело: zhytomyrschyna.zt.ua
Відео ТС ПОЛІССЯ

Поділитися:

Коментарі

Логін: *
Пароль: *
Коментар: *
Відмінити
* Необхідна інформація