«Ех, покатаю!» - будні житомирського таксиста

Житомирський таксист розповів журналістові, чому не бажає купувати ліцензію і яка різниця між ним та «грачем»

Близько 50 відсотків усіх таксистів у Житомирі працюють без ліцензії, відтак — не сплачують податки. Ця ситуація характерна для всієї України. А який погляд на це самих таксистів? Ми зустрілися з одним із них, житомирянином Григорієм Антонюком (ім’я та прізвище змінені з етичних міркувань) і він розповів, як нині в Житомирі функціонує сфера таксистських перевезень громадян.

Григорію — 28 років, він одружений, має двох дітей. На життя вже п’ять років заробляє таксуванням на своєму автомобілі. Ще рік тому «грачував» — працював сам на себе. Нині орендує «ефір» (у тиждень це коштує близько 200 гривень) в однієї приватної таксистської фірми з ліцензією, має «позивний» та «фішку». Тарифи за перевезення у цієї фірми — нижчі, ніж у «грачів», зате завжди є клієнти, не потрібно годинами стояти на «точці» (ці «точки» — біля лікарень, нічних клубів, інших об’єктів) і чекати, поки до тебе підійде бажаючий «покататися». Зарплату «платить» сам собі, в місяць заробляє приблизно три тисячі гривень, улітку, коли багато відпочивальників, — до п’яти тисяч.

«Ці кошти маю, особливо не напружуючись, — розповідає Григорій. — Якщо потрібно більше грошей, їх завжди можна отримати, відпрацювавши більше годин. Дуже задоволений, що працюю на фірму, а не «грачую»: так спокійніше та приємніше. Взагалі, таксування — це не основний вид моєї діяльності. Також я ремонтую автомобілі в своїй майстерні. У мене є чимало друзів, знайомих, які поєднують «офіційну» роботу й працю таксиста. Наприклад, мій кум Віталій. Удень він працює на державну структуру, як-то кажуть, з 9.00 до 18.00, а ввечері сідає в автомобіль, чіпляє на нього «фішку» й перевозить людей. А що має робити? В нього зарплата — всього 1800 гривень на місяць. Хіба родину за ці гроші прогодуєш?».

Григорій працює на таксистську фірму неофіційно. Таких, як він, орендарів «ефіру», в цій організації — більше половини. Решта (приблизно 20 осіб) — як і належить, працевлаштовані згідно із законодавством, щоб фірма мала «добропорядне обличчя» перед контролюючими органами.

«А ви хотіли б теж офіційно працевлаштуватися, працювати з 9.00 до 18.00, мати вихідні, повний соціальний пакет?» — поцікавилася в Григорія.

Несподівано це запитання зачепило чоловіка за живе. Він розгнівався: «Невже ви думаєте, що я мріяв стати таксистом? У мене — вища освіта! Я — програміст! А який сенс у цьому? Після закінчення університету не знайшов собі роботи за спеціальністю й почав заробляти на життя як будівельник, робітник автомайстерні. Я не хочу працювати за півтори-дві тисячі гривень на місяць та ще й вислуховувати «моралі» від керівництва! Сьогодні я сам собі хазяїн і нікому нічого не зобов’язаний. Крім того, заробляю вдвічі-втричі більше. Мені не потрібні соціальні гарантії. Мене все влаштовує».

Між «грачем» і таксистом, який приїжджає на виклик, існує також «грошова» відмінність. «Грач» бере лише за посадку пасажира 20 гривень, а таксист, який приїжджає на виклик, — 10 гривень (у нічний час) та по дві гривні за один кілометр у місті. «Грач» називає ту ціну за проїзд, яку захоче», — розповів Григорій.

У таксистів є свій «кодекс правил», якого вони дотримуються, щоб не виникало «суперечливих моментів». Наприклад, якщо на стоянці стоять кілька таксі й підходить клієнт, його направлять до того таксиста, який чекає на пасажира найдовше. І без різниці — «грач» це чи людина, яка працює на таксистську фірму. Якщо трапляється ДТП, таксист викликає по рації іншого водія, той бере до своєї машини клієнтів і відвозить їх, а учасник аварії залишається на місці й вирішує проблему. Якщо йому потрібні кошти, інші таксисти обов’язково допоможуть.

А ось коли таксист захоче «перейти дорогу» іншому, за це отримає «на горіхи». Наприклад, якщо стане на чужу «точку» й не реагуватиме на вимогу забратися звідти. «Такому «незговірливому» можуть помститися, порізавши скати його автомобіля, — розповідає Г. Антонюк. — Якщо це не діє, у хід ідуть кулаки».

Щодо ліцензії — то її може собі придбати як фірма, так і фізична особа й «прозоро» перевозити людей. Проте Григорій не бажає «викидати» гроші (понад 300 гривень у місяць) на «папірець» — не бачить потреби. Якщо доводиться виїздити за межі Житомира, то просто знімає з даху автомобіля «фішку», щоб даішники й не питали про наявність необхідних документів. Якби в нього була ліцензія, то проблема знімалася б сама собою — тоді можна працювати хоч у місті, хоч у районі.

Кілька років тому в Житомирі трапився трагічний випадок — пограбували і вбили таксиста. Потім виявилося, що чоловіка позбавили життя всього за десять гривень. Як же нині таксисти убезпечують себе від подібних випадків?

«Практично в усіх таксистів є свої засоби самозахисту, — каже Григорій. — В мене, наприклад, — газовий балончик, він повсякчас під рукою. По клієнту завжди видно, хто він. Зазвичай людина сама себе видає — тим, як спілкується. На щастя, ще жодного разу балончик не застосовував. Траплялися випадки, коли клієнт відмовлявся платити за проїзд. Якщо сам не можу вплинути на людину, щоб розрахувалася, тоді викликаю по рації знайомих таксистів. «Колеги» приїжджають і «допомагають» клієнту заплатити за проїзд. На днях був випадок — у мою машину «завантажили» клієнта в нетверезому стані. Він попросив завезти його до друга, адресу якого не пам’ятав, проте стверджував, що дорогу покаже. «Покаталися» Житомиром на 170 гривень. Номера телефону друга, та й власної мобілки, клієнт не мав. Я не витримав, зупинився біля машини міліціонерів та передав їм чоловіка. Адже він був не місцевий, п’яний, куди його ще спровадити? Не лишати ж просто неба».

Щодо так званого «патронажу» таксистського бізнесу впливовими особами та рекету, то, за словами Г.Антонюка, у Житомирі такого немає. «Ось у Києві ці явища є, — каже він. — Мій знайомий працював у столиці таксистом. Він розповідав, що платив гроші правоохонцям за те, щоб не забороняли йому стояти на «точці», хоча мав повне право спокійно там перебувати та очікувати на клієнтів».

У таксистському бізнесі, як і в кожному, є свої конкуренти й змагання за клієнта. «У Житомирі працює одна таксистська фірма, назвемо її умовно «Зіркою», так ось, нині вона створює всім перевізникам дуже сильну конкуренцію! — ділиться Григорій. — Усі таксистські фірми згуртувалися проти неї. «Зірка» має «заманухи» для клієнтів: різноманітні акції, низькі тарифи. Таксистам, які працюють на «Зірку», не потрібні ні рації, ні «фішки», лише свої автомобіль та мобільний телефон-«андроїд». На екрані мобілки відображається карта Житомира та сигнали-виклики громадян. Таксист натиснув пальцем на той сигнал, і клієнту вже передано повідомлення, що до нього їде таксі. Якщо господар іншої фірми запідозрить, що його підлеглий працює і на нього, і на «Зірку», відразу відбирає «фішку» та проганяє з роботи. Таким чином намагаються притиснути «Зірку». До речі, 20 відсотків таксистів сьогодні умудряються працювати і на «свою» фірму, і «Зірку». Я на «Зірку» не працюю (посміхається). Це мій знайомий там трудиться, тому чимало знаю про неї».

Таксистський бізнес у Житомирі досить швидко розвивається, кількість автомобілів із «фішками» зростає. «Зверніть увагу: вночі з десяти машин, які проїдуть через перехрестя, лише одна буде не таксі. Чимало чоловіків сьогодні поєднують основну роботу з перевезенням громадян. Як не крути, це — додатковий хороший заробіток. І цей процес, гадаю, з часом лише посилиться», — зробив припущення Григорій.

Джерело: Житомирщина, Марія Хімич