Facebook 

 

Напишіть нам   Реєстрація   Вхід

У Малинському БК вже влаштували покрівлю із металочерепиці. ФОТО

Ірина Кримська-Лузанчук

Блогер

16.03.2019
СОН У МАЛИНІ і не тільки

20170130182603

Сон, у якому ми живемо третю частину свого життя, суттєво регламентує наш соціально-економічний, психологічний і культурний статус. Вплив режиму сну на важливі речі потужний, як і вплив наших стосунків між собою, матеріального благополуччя чи його відсутності, екології на наше життя тощо.

Поговорімо про сон і ніч. У кожній галузі спостерігаються свої тенденції і прояви нічного життя, життя у час, коли варто спати. Тим не менше, у фахівців різних галузей є специфічні спостереження.

Вважається, що закономірно пологи у жінок починаються ближче до ночі. Не знайшла статистики, але, мабуть, вона є у медиків. Таки початок переймів уночі – закономірний, бо саме вночі відбувається викид у кров гормону окситоцину, який змушує скорочуватися матку і відкриватися шийку матки для народження немовляти.

По великому рахунку, навіть Син Божий народився

Читати решту →
Автор: Ірина Кримська-Лузанчук - Всі блоги
08.03.2019
Безпекові застороги біля Царських Врат. Або Настрої пересічного адепта ПЦУ

1

Не було б щастя, якби не нещастя. Україна та її народ, підперті зусібіч недобрими обставинами, знайшли раптом вихід. Ба, Вихід! У Царські Врата власної церкви. Велика радість – дочекатися, дожити до цього дня. Помісна церква. Повернення церкві первородства.

У історії, геополітиці й настроях дразливий провокативний акцент перетворився на благословенний вектор: від Росії, від Московського патріархату, від духовного і політичного кремлівського збочення. Нарешті рух!

А мені чомусь сумно. 

Звідки цей сум? Бо не так все сталося, як гадалося. 

Почну з голови риби… Почуваюся обібраною,

Читати решту →
Автор: Ірина Кримська-Лузанчук - Всі блоги
06.03.2019
СМЕРТЬ СТАЛІНА як програма деградації гідності

1

Смерть Сталіна стала потрясінням для радянського суспільства і стресом для кожного громадянина (члена – за більшовицькою парадигмою) зокрема. Як виглядав цей стрес? Для одних – втрата опори, сльози і заламування рук. Для інших – розгубленість. Для жертв сталінізму – радість або гірке усвідомлення торжества життя. Мабуть, були і такі, кому байдуже…

Ця подія 5 березня 1953 року гарно художньо осмислена і в книжках, і у кінематографі. Особисто мені імпонують фільми: радянський «Холодне літо 53-го» (1987) та британський

Читати решту →
Автор: Ірина Кримська-Лузанчук - Всі блоги
28.02.2019
Про клоуна на політичній сцені і мої погляди із глядацької зали. Або Між Петрушкою і Клоуном

1(223)

Про вибір. Всі зараз говорять про вибір. І від мене вам кілька реплік.

Багато можу говорити, чому Порошенко не може бути президентом. Більше не може бути і не має морального права. Ну, прокатав він під себе теми «мова-армія-віра», ну, пропіарився на Томосі. І всяке таке. Аналітики давно

Читати решту →
Автор: Ірина Кримська-Лузанчук - Всі блоги
11.02.2019
Про старий-новий музей у Малині і клопоти навколо нього. Роздуми старої вчительки

1_300-21malyn

Знайшла в архівах три аркуші А4 заповнених від руки. Підписано: «До організації краєзнавчого музею Малинщини».

Хтозна, як і коли потрапив до моїх рук цей документ (вірніше, його ксерокопія). Але потрапив за адресою. Адже я завжди підбирала різні цікавинки – як журналіст; а такий рукопис, тим паче – як людина, яка не втрачає мрію про респектабельний історико-краєзнавчий музей у Малині.

Що ж я вам хочу сьогодні показати?

Від руки написані роздуми Людмили Петрівни Шевченко про необхідність музею. Рукопис датований 29 липня 2005 року. У когось є (якщо ще є…) оригінал цього документу. Але не це важливо. А те, що музей завжди був у думках малинчан, істориків і неісториків. І спочатку музей був не у думках, а був насправді. Моє покоління ще пам’ятає його у приміщенні за парком (тепер у цих стінах КП «Скорбота»).

Та краще послухаємо, що у цьому документі говорить вчителька-пенсіонерка, голова колишньої музейної ради Малинського народного музею. (Не редагую і не скоро

Читати решту →
Автор: Ірина Кримська-Лузанчук - Всі блоги
02.08.2018
Про мстиві дупи, яким все до дупи!

Щойно я написала коментар про посадочні зупинки без лавок. Але поки писала, мене злегка «кошмарила» лавкова тема. Хотіла про нашу лавкову культуру написати в темі про зупинки, але вже не стала тулити докупи різні речі. Хоча, як не крути, їх можна об’єднати резюме «оце і є наша культура, взаємоповага і цінності».

Пропоную зазирнути в тему глибше через ті ж таки лавки. І запитати себе: а нам тре лавки? Нам,

Читати решту →
Автор: Ірина Кримська-Лузанчук - Всі блоги
01.07.2018
Така бажана помилка

Щойно прочитала в стрічці новин Укрнет повідомлення про будову у близькій перспективі надсучасного цегельного заводу в Малині.

http://zh.oblast.online/news/u-malyni-mozhe-z-yavytys-nadsuchasnyj-zavod-z-vyrobnytstva-tsegly/

Але мені здається, що автори інформації щось наплутали. Бо в тексті одночасно згадується Житомирська й Рівненська область. А на Рівненщині теж є Малин.

То я і думаю: радіти (бо таки у нашому Малині буде завод) чи засмучуватися (бо завод буде у не-нашому-Малині)?

Читати решту →
Автор: Ірина Кримська-Лузанчук - Всі блоги
07.05.2018
Мій дід Петро Фокович Балацюк...

18342433_1459409197442667_310504963136843757_n

Мій дід Петро Фокович Балацюк, мамин тато, селянин, репресований, а після повернення - колективізований, казав мені, що не зміг на війні "застрелити жадного німця" (жАдного - то по-попільнянському означає "жодного").

Він не міг. Казав, що стріляв просто вгору.

Пішов на війну вже в 1943, після звільнення їх села. Дійшов

Читати решту →
Автор: Ірина Кримська-Лузанчук - Всі блоги
06.05.2018
КРАЙ СВІТУ: дорожні нотатки — Мар’ятинська цілина

32 Марятин кладовище

Потрапила до Мар’ятина з боку Базару. Провідала могилки на сільському кладовищі…

Потім рушила грунтовою дорогою, порізаною коліями і всипаною слідами худоби — корів та коней. Як тут тільки їздять автівки? Але поки долала шлях між населеними пунктами, жодна автівка не наздогнала. Мене тут швидше з супутника вистежать, ніж із вікна автомобіля…

На межі районів — Народицького та Малинського — якраз навпроти Мар’ятинського кладовища

Читати решту →
Автор: Ірина Кримська-Лузанчук - Всі блоги
27.04.2018
Без вибачень і без реверансів

Не буду просити вибачення, як іноді роблю це, коли пишу до ЗМІ щось критичне, що має зачепити персонально. Чому не буду вибачатися? Бо коли впевнена у своєму баченні, то маю грунт під ногами і притомність говорити подібні речі. І дуже розраховую на розуміння.

Сьогодні я посміла насипати солі на зусилля організаторів міських заходів (публікація у «ІнфоМалині» — «У Малині пам’ятають про Чорнобиль. Коментар до події» ). Бо вболіваю за якість цих заходів. Проте у тому коментарі не хотілося «закидувати шапками» остаточно. Тому спробую тут зайнятися критикою — хтось має взяти на себе цю невдячну місію. Адже у відповідь можна почути: «Як така великорозумна,

Читати решту →
Автор: Ірина Кримська-Лузанчук - Всі блоги
19.04.2018
Роздуми принагідно. Не вчи мене вірити. Мене Бог навчив

Почну в лоба.

Суть РПЦ якраз у тому, що вона не відділена від держави…

І це небезпечно. І духовно, і ментально, і в сенсі державної безпеки.
Ось кілька днів тому зупинилася поговорити із знайомою. Нормальна ніби пані. Освічена. Мислить.
І коли раптом зайшла мова про церкву (а якось мимоволі, бо Світла Седмиця), жінка (моя ровесниця), якось ніби аж на інорєчіі, хоча українською, почала камлати:

— Так Філарет же відступник! Та хто він є? І хто той Київський патріархат? Раскольнікі!

Подумала, що всі ці зазомбовані наші земляки, хоча й українці, а не знають навіть як сказати українською оте слово «расколь

Читати решту →
Автор: Ірина Кримська-Лузанчук - Всі блоги
23.11.2017
Моїй рідній Задрипанці...

У куточок вікна зазирають сусідські двори.
Їх куточки, краєчки, окрайці, фрагменти, щілини.
Царство наше, коли тут було і було дітвори!..
Як народу - малої не нашої ще батьківщини.

Батьківщина. Задрипанка зветься і досі куток.
Півтстоліття тому ще околиця міста, край світу.
Середмістя тепер. Позникали всі гуси з казок,
кізки... Але ще родяться, господу слава, діти.

Треба наголос правильно: бАтьківщина, бо ж батьки!..
Он Хоменки, осьо Закусили, іще Ювковецькі.
Лукашенки, мій рід - Михайленки, а там

Читати решту →
Автор: Ірина Кримська-Лузанчук - Всі блоги
28.10.2017
Я переночувала з думками про Гриневич, Фаріон, коментарями до Фаріон, до мене...

Люди... Все страшно, дуже страшно.
Я переночувала з думками про Гриневич, Фаріон, коментарями до Фаріон, до мене...
Побачила щойно коментарі до мого вечірнього посту про нашу монокультурність із умовою співіснування мультикультурності на основі етнічних мов - у радіусі мульти-, але з умовою української мови - у радіусі моно-.

Ні, мені не стало легше і менш тривожно.
Все набагато гірше.
Знаєте, оті обурення щодо Фаріон - ну не подобається її радикальність. Чому робити акцент на її психотипові? Йдеться ж про мову! Роблячи акцент на її манері викладу, опоненти демонструють стиль, вибачте, який у безпорадних промовців вінчається вигуком "сам дурак!".

Не любіть Фаріон. То ваша

Читати решту →
Автор: Ірина Кримська-Лузанчук - Всі блоги
05.06.2017
Ще раз озвучу тему віри

Ще раз озвучу тему віри: Бог є у мене, я є у Бога. У нас винятково гармонійні стосунки! Мені здається, що це абсолютно очевидно! 

Тому прошу моїх друзів зі стажем і нових друзів не схиляти мене постійно до теми релігії чи конкретного вірування, прошу не вести проповідей на моїй сторінці чи у листах до мене.
Цей світ і сам Творець - найкраща проповідь і найкращий об’єкт віри!

Я православна - бо це якось так традиційно і соціально-географічно склалося. А якби я народилася в чумі чи іглу?) Вловлюєте?

Генетично - я ще й католицькі настрої маю. Бо у мене

Читати решту →
Автор: Ірина Кримська-Лузанчук - Всі блоги
23.05.2017
Українська мова ще досі у резервації і гето...

Багато років мене бентежило, що я не можу знайти визначення для поширених явищ... Власне, є всьому тому назва. Але я шукала свою аналогію, свій образ.

Про що я?

Приїздить, буває, якийсь фахівець в мале місто або в село і парускі вчить нас жити.
Або от кандидат в депутати чи вже депутат звертається до нас поблажливо українською, а відвертається і шпарить парускі.

Або якісь проекти грантові їздять Україною і популяризують парускі ратівні теорії-практики.
Ще, ще...
Тих прикладів море.

У вас є своє визначення. Я знаю.

Тепер мені прийшло моє.
Резервація.
Гето.

Так звертаються і так ставляться до людей в резерваціях, у гето.
Українська мова ще досі у резервації і гето. З їх позиції - тих, хто парускі...
З моєї позиції - ні. 

Але Україна стане справді незалежною тоді, коли вони, хто парускі, вже не насміляться отак, як у резервацію чи гето...

Читати решту →
Автор: Ірина Кримська-Лузанчук - Всі блоги
16.05.2017
У суботу 13 травня малинські літератори-аматори знову зустрічалися на своїх посиденьках.

Цього разу в Ані Ленок.

Аня читала свої нові різножанрові твори. Особливо вразили нас її посвяти - одна Наталі Дідківській, інша Захару Михайленку, він однокласник Ані (жаль, що Захар не приходить до нас, та і Віктор, його батько, через велику зайнятість напередодні завершального свята навчального року не прийшов...). Аня посвяти пише не шаблонними словами і формулами "я тебе-ти мене-ми оба уважаємиє люді". Її посвяти - ніби сповідь про біль, який вона відчуває в інших. Як і їх радість, звичайно. Але я не можу тут надрукувати ці тексти, Аня їх дарувала адресно, без оприлюднення.

Багато звучало віршів і прози на духовну тематику. Тут у нас лідер

Читати решту →
Автор: Ірина Кримська-Лузанчук - Всі блоги
16.05.2017
Українська незалежність ще здобувається...

На відкритому вогні кипить величезний казан, вариво в ньому булькає і швергоче. Час від часу википає назовні і шкварчить та сичить об вогонь. То на західних землях, то на Волині, то в Чорнобилі...

Чорне море потопило вогонь під казаном навколо Криму - не кипить і не горить там. Зате на сході червона кров українського борщу витікає рікою у полум’я страти. Чи порятунку? Чи вигорання сходу до глини?

Українська незалежність ще борщ недоварений.

Тільки хто варить? Чорти у пеклі чи...?

Читати решту →
Автор: Ірина Кримська-Лузанчук - Всі блоги
09.04.2017
ПРО ПОМСТУ ПОТВОРАМ, ЯКІ НИЩАТЬ МЕМОРІАЛЬНІ ДОШКИ ТА ІНШІ ЗНАКИ ВШАНУВАННЯ НАШИХ ЗАГИБЛИХ ГЕРОЇВ

Отим, що розбивають пам’яті обличчя,
сказати нічого. Потвори. Безнадійні.
Вони не поминають біль зі свічками.
Їм взяти, крім каміння, в руки нічого,
Але оце ж вони і живлять війни.

Хтось їм у голову вкладає анти-істину.
І вже з тієї голови можеш стрілять.
Бо ними можна ще хіба що їсти.
Бо це ж манкурти і сепаратисти.
Їм ватні голови і душі не болять.

Але від того щось не легше. Ще розіб’ють?
Вони ж взялися хвацько. Б’ють мов скло.
Вони регочуть в наших ранах сіллю.
Вони - дурне й отруйне дике зілля.
(Скільки ж каміння в пазусі було!..).

І не про них хотіла. А про спротив.
Коли нам трапиться потвора на шляху,
напхаймо йому його ж лайном рота,
у пахвину - за старанну роботу,
щоб знав, що він є гнида. Й ху із ху.

Мені так закипає гнів! Це гнів жіночий.
Як стрінеться, не дай Біг, він мені,
я натягну його свинячі очі
на його дупу. Бачиш, анти-зодчий?
Як воно - жити й дихати в лайні?

Не часто смію закликати помсту.
Але за це помщуся і сама.
Бо скільки ж можна?! Не дозволю, доста.
Прошу у однодумців перепосту
від імені дітей, дружин і мам...

Допоки Цар небес розгляне справу,
постоїмо за себе і за правду.

P.S. Вибачте за гнів у вербну неділю. Але потвори заслуговують на публічну ганьбу і помсту.

17523281_1424962244220696_4136705593120347284_n

17861598_1424962237554030_6544918841398506325_n

17862856_1424962247554029_7247872823803766280_n

Читати решту →
Автор: Ірина Кримська-Лузанчук - Всі блоги
28.03.2017
...І вона знову: ідут кугути, нє забила, как разгаварівать?

Щойно обідала в "Здоровеньких булах", як я зву цю їдальню для себе)

Там завжди українські пісні звучать. І антураж такий колоритно-набридливо-строкатий, але радісний. Все так і каже: ким би ти не прийшов сюди - індусом, китайцем, античним греком чи ще кимось, тут ти мусиш бути українцем. Або навпаки: де б українець не застовбився б, там усе буде українське. Гарне, смачнюче, поливкою і підливкою нашого духу, що аж слина буде капати.

А як щодо мови?

Сиджу і обідаю сьогодні в "Здоровеньких булах", біля мене дві групи підлітків. Щебечуть на всю залу. Обідати прийшли з вихователями. Але мене це не дратує. У мене свій такий шпак вдома. Дитячий веселий гомін радує.

Але вони щебечуть скворцамі,

Читати решту →
Автор: Ірина Кримська-Лузанчук - Всі блоги
26.03.2017
Подумалося...

Подумалося...

Коли я навчалася у школі сто років тому, нас, школярів, (і вчителів теж) просто задовбували "політінформаціями". Вранці у понеділок вони проходили регулярно,ми за графіком готувалися до них, добираючи новини загальноесесерівського значення, потім республіканського, обласного, місцевого. Примітивно, послідовно, системно, постійно!

У вчителів ще були так звані політзаняття. Мама мала окремого зошита, писала в ньому як студентка все, шо втиралося на тих політзаняттях.
Зараз?

Ні, я не хочу ні політінформацій, ні політзанять. У тому вигляді.
Але раптом стало так прикро, що ми живемо у вирі драматичних подій, коли наша країна і народ... Не буду продовжувати.

Скажу лише.
Не треба політзанять.
Але я впевнена, що у жодній школі, принаймні у нас у місті, чи вузі жоден понеділок не починається так: "Діти, минулого тижня, коли от ви ганяли футбола або точили березовий сік за Малином, на сході загинув... чи загинули імена...імена... імена..." Або: "Вчора

Читати решту →
Автор: Ірина Кримська-Лузанчук - Всі блоги