Люди... Все страшно, дуже страшно.
Я переночувала з думками про Гриневич, Фаріон, коментарями до Фаріон, до мене...
Побачила щойно коментарі до мого вечірнього посту про нашу монокультурність із умовою співіснування мультикультурності на основі етнічних мов - у радіусі мульти-, але з умовою української мови - у радіусі моно-.

Ні, мені не стало легше і менш тривожно.
Все набагато гірше.
Знаєте, оті обурення щодо Фаріон - ну не подобається її радикальність. Чому робити акцент на її психотипові? Йдеться ж про мову! Роблячи акцент на її манері викладу, опоненти демонструють стиль, вибачте, який у безпорадних промовців вінчається вигуком "сам дурак!".

Не любіть Фаріон. То ваша справа.
Сонце, котре дає нам життя, теж дуже гаряче. Варто лише скоротити до нього віддаль свого благополуччя. 
Ото і Фаріон так. Ні, не сонце. Я нікого не возвеличую і не роблю ідолів. Вона пече як сонце.
О! Вона така. Як зашкварить, ховайсь!
Хто ховається?
Отож, бачу. Добре у схованці?

А от коли Гриневич таке вчворила - ніхто не ховається!
Такі вчинки і слова - це як погладжування перед заковтуванням.
Ви бачили всі різноманітні відео, коли крокодил чи змія заковтує жертву навіть великих розмірів. Жертва вже мізками, очима, вухами - у шлунку, а ніжками ще дригає... Ото дригати їй і лишилося - пожити. 
Якщо залишати стан мовних речей таким, як є, то це те ж саме - от лише дригання буде трішки розтягнутим у часі і з тортурами виймання і запихання жертви назад до ковбика: жити хочеш? хочеш, бачу! а не будеш!

Все погано.
У Києві моторошно. Парускі.
У Києві путін і гриневичі.
Нате вам, "добрі" сусіди, мову освіти... Нате вам на кожній станції метро рускагаварящую"сєгодня"... Нате вам російськомовні вивіски, менеджмент, консалтінг... 
Російська приказка: коготок увяз - всей птичке пропасть. (Я є за фахом викладач російської мови і літератури. Любила все російське, окремо від російського світу - тепер).
Я родом із совка, але я зберегла українськість. Рятуюся сама і намагаюся пояснити своїм прикладом оточенню, що без порятунку себе як представника української нації не буде України.

Чуючи щодня на роботі - українське радіо!!! - російську мову, я цілком притомно розділяю свої суб’єктивні реакції. від об’єктивних. Коли мої колеги розмовляють з кимось на побутовому рівні, - за звичкою народження - російською мовою, ніколи не смикаюся. То є мульти-.
Але коли мене в юридичном відділі чи в інших підрозділах обслуговують мовою окупанта, то я навіть не запитую себе "куди я втрапила?". Бо я знаю, що я не просто в кишках крокодила - я вже шмат лайна на виході з анального отвору.
Брутально? Так.
А з нами так можна? Можна.
І ми всі станемо (чи стали) масою перетравленої поживи.
То є моно-. Не наше. Російське. 
То не просто щось ніби "Ви слушаєтє русскає радіо в украінє", бо те радіо знає, що робить.
То вже навіть ніхто не буде нічого оголошувати.
Нащо майбутньому лайну реверанси?!

Ми в Україні - не вдома. Не вдома!
Тому, поки нас нема вдома, тут розвелися таргани (наслєдующєйастановкє, вадітєль!), щурі (янєбудуабслуживатьнаетамукраінскам!), зайці (вони просто мовчать на обох мовах, бо так добре), доглядачі крокодилів (це гриневичі) і - самі крокодили. Крокодилів багато. Доглядачів - відповідно.
Тому слєдующєйастановкіможетінєбить(((((((

Тому нехай пекуча і радикальна Фаріон рятує. Бо якби у прихильників вєнігрєта був інстинкт самозбереження, то вони б не стояли за спинами доглядачів крокодилів і не підшіптували: "вам попихача не допомогти потримати? а зубочисточку? ні? то я тут, поруч, раптом крокодил захоче їсти, то я - з радістю! підходжу? група крові? мульти-!

Шануймося. Стіймо, наполягаймо. 
Слава Україні!