Facebook 

 

Напишіть нам   Реєстрація    Вхід

Знаєте, де у Малині готують хрусткі крильця з KFC і нагетси як у McDonald’s?

23.11.2017
Моїй рідній Задрипанці...

У куточок вікна зазирають сусідські двори.
Їх куточки, краєчки, окрайці, фрагменти, щілини.
Царство наше, коли тут було і було дітвори!..
Як народу - малої не нашої ще батьківщини.

Батьківщина. Задрипанка зветься і досі куток.
Півтстоліття тому ще околиця міста, край світу.
Середмістя тепер. Позникали всі гуси з казок,
кізки... Але ще родяться, господу слава, діти.

Треба наголос правильно: бАтьківщина, бо ж батьки!..
Он Хоменки, осьо Закусили, іще Ювковецькі.
Лукашенки, мій рід - Михайленки, а там - Рибаки.
Нас було і було. І велося то добре, то злецьки.

Зараз бачу краєчок чужого обійстя тепер...
Сітка рабиця, хлів - набакир, калина замерзла.
Велетенський горіх, що проріс із країни химер.
Далі велетень-дуб - теж химера чарІвного пензля.

Серед сірості осені ванна велично стоїть -
непотрібна нікому у величі - не у домівці.
Під собою мокриць, слимаків, сплячих жабок таїть
у нікому тепер не доступній чавунній криївці.

Так і світ наш дитинячий. Кинута нАвзнаки річ.
Не тому лиш, що вже не потрібна і нами забута.
Хто живе у минулім, залізши в сусіда на піч?
Лавриненкова піч у камін тепер модний закута.

Я у спогад до Йовички - в Йовички є молоко -
бо тримала Маруся пузата пузату корову.
В неї слоїки так царювали на лавці рядком!..
Вже давно відійшла, не гукне через тин "будь здорова!".

Рябчуни ось... Он - Возні. Навпроти ще - Васильчуки.
Яцюки перебрались на вулицю - поруч - сусідню.
Скороходи, Білявські. І "здрастє" живуть, й матюки.
І так само живемо: хто, може, заможно, хтось бідно...

А по той бік - Кисельчуки, у коліні якім...
далі Єньчик, зо дві родини Єньків.
І Якименки ще. Оженились хто де і хто з ким.
І померло багацько, коли Чорнобиль, хутенько.

Хтось помер. Хтось продав. Хтось подався - Європа і Схід.
Хтось лишився. Ти ба! І лишилось таки, ще й чимало!
Ходить пам’ять між нами, як той загадковий дід,
він торкав патерицею все, що грошима блищало.

Скільки років, як липу його подолав вітролом.
Годувала вона ЗахарОву бджолину країну.
Ми жили у містечку, насправді були ще селом.
Незіпсованим, багатодітним, безмежно раїним.

Та не жаль, боже збав, не ридаю! Дивлюсь у вікно.
Бачу стиглу малину. Не осінь свою перезрілу.
Просто переглядаю, мов кадри німого кіно,
із яких я сюди у цей час і цей день прилетіла.

До Задрипанки тулиться боком район "Пе-Ем-Ка".
А по цей бік - Михайлівка кличе до школи й до річки.
Осінь малинська, дай залишу на кутку мідяка -
щоб вертати сюди не покинути радість і звичку.

18 листопада 2017 року

← До нових записів
Поділитися:

Коментарі

Логін: *
Пароль: *
Коментар: *
Відмінити
* Необхідна інформація
2017.11.26 01:07 -
вака (2)
0 0
Дивно, як ту чавунну ванну ще не вкрали "металісти"? Автор-ідеаліст, та ванна уже давно вкрадена та здана в меллобрухт.
Відповісти
2017.11.24 10:39 -
Volvas (1)
0 0
++++++++
Відповісти