Facebook 

 

Напишіть нам   Реєстрація    Вхід

Українців з 21 листопада штрафуватимуть за відсутність маски

27.04.2018
Без вибачень і без реверансів

Не буду просити вибачення, як іноді роблю це, коли пишу до ЗМІ щось критичне, що має зачепити персонально. Чому не буду вибачатися? Бо коли впевнена у своєму баченні, то маю грунт під ногами і притомність говорити подібні речі. І дуже розраховую на розуміння.

Сьогодні я посміла насипати солі на зусилля організаторів міських заходів (публікація у «ІнфоМалині» — «У Малині пам’ятають про Чорнобиль. Коментар до події» ). Бо вболіваю за якість цих заходів. Проте у тому коментарі не хотілося «закидувати шапками» остаточно. Тому спробую тут зайнятися критикою — хтось має взяти на себе цю невдячну місію. Адже у відповідь можна почути: «Як така великорозумна, то зробила б сама!». Хоча така відповідь мене мало збентежить. 

Бентежить інше, як ми, маючи можливість піднімати репутаційний градус міста, нашими офіційними заходами його гасимо. І головне, що більшість свідків міських заходів усе влаштовує. Провели захід — і слава богу!

Нащо так? Адже маємо здатність і потенціал навіть при мінімальних матеріальних затратах зробити не холостий, а влучний ідейний та естетичний постріл.

То було поки бла-бла-бла. А тепер по суті: чим же невдоволена перфекціоністка Кримська-Лузанчук?

Знаєте, почну з важкої артилерії. 

Дорогі керівники й посадовці, хочу порадити Вам припинити на всіх урочистих церемоніях бути присутніми на тлі свята «яко іконостас». Розумію, що Ви є нашим істеблішментом. Але коли Ви таким окремішнім гуртом стоїте на різноманітних подіях, ще більше укріплюєшся в переконанні: «…как далекі оні от народа».

Може, час ламати шаблони остаточно. Адже ми живемо в одному місті і районі, ходимо одними вулицями і переймаємося одними тривогами і радощами. Далека від думки, що Ви справді є аж такі відділені від народу, від мас. Колись при цареві та при комуністах ієрархія присутності на святі підкреслювалася трибунами і окремими територіями «сонцестояння». Чи конче це так потрібно тепер?

1524825341_1

Подумайте. І до мікрофона, наприклад, можна вийти із «гущі народу».

Тепер друге. Усі ці наші місцеві урочистості — найдешевший і найдоступніший підручник історії, моралі й естетики. Проте учнів на таких уроках спостерігається дуже мало. Ех, не хотіла ставити комуністів за приклад. Проте це вони вміли! Не можуть проводитися заходи вшанування чи річниці, національні свята чи дні жалоби без наших школярів і молоді. Іноді таки вони присутні. На вшануванні жертв Голодомору та репресій, 8 травня тощо. Біля погруддя Кобзаря — школярі третьої, біля меморіалу Малинського підпілля — ліцеїсти… Зручно, близько і так, ніби для відчіпного. А діти здатні ж робити те, чим ми зараз ніби нехтуємо. Варто лише згадати, як емоційно виступили школярі другої міської школи на вшануванні Революції Гідності. Задля виховання нової генерації можна і розклад навчання у такі дні змінювати. Бо важче від академічних знань потім надолужувати втрачений народ.

І третє. Мова наших заходів бажає бути кращою. При тому, що наші керівники навчилися говорити легко і невимушено, вони лишаються дразливим акцентом мовної недолугості. Бо їх мовні помилки вкарбовуються, а зауваження ж робити ніби й незручно. Тим паче дехто вважає, от бач, людина на такій посаді «балакає» так по-простому — «свій у доску». Знову ж, то сумнівна солідарність з народом, своєю громадою. Не бійтеся бути взірцем мови і вимови. Звичайно, то робота над собою, але воно того варте.

Тут же, у мовному, так би мовити, питанні, хочу попросити організаторів заходів перш ніж ставити до сценарію будь-чиї вірші чи інші художні тексти, запитати думку у філологів чи професійних організаторів подібних дійств. От наче і нічого, коли звучить аматорський текст. Проте це ніби картонний дах для будівлі. Протікає і не тримається купи. Так іноді соромно буває, аж жах. Є ж якісь естетичні критерії, літературні вимоги, еге ж? Слухачам воно, може, вухо і не ріже. Проте невже ми такої низької думки про громаду, що не зважаємо на потенційний вплив текстів невисокої художньої та мовної якості на малинську публіку? Не такі вже й примітивні слухачі приходять на заходи. 

Тому, будь ласка, ретельніше, концептуальніше, соковитіше, панове!

І не вибачаюся. А сподіваюся на зміни.

← До нових записів
Поділитися:

Коментарі

Логін: *
Пароль: *
Коментар: *
Відмінити
* Необхідна інформація
2018.04.30 13:14 -
Ольга Гура (3)
0 0
Якось довелося спілкуватися із оператором, який знімав кадри поховання забрудненого радіацією шару землі у Чорнобилі. Мовляв, ми звикли, що у землю ховають людей, а тут ховали саму землю. Це було моторошно.
Здавалося б, після такої трагедії мала б з"явитися екологічна відповідальність перед своєю землею, змінитися ставлення до довкілля, проте, воно дійсно змінюється тільки зовсім з інших причин: дасть Євросоюз черговий транш - змінюємо екологічне законодавство і наблизимо його до європейського. Тобто, під зовнішнім тиском Європи. А власна екологічна свідомість і поведінка такі ще далекі від тих, якими б вони мали бути, враховуючі нашу ситуацію. що стає сумно. Те, що пам"ятаємо - добре, але треба ще навчитися цінувати і берегти те природне багатство, що маємо.
Відповісти
2018.04.29 21:29 -
Тетяна Сущенко (1)
0 0
Повністю погоджуюсь з Вашими зауваженнями...але хотіла відмітити, що учні 10 та 11 класу ЗОШ № 5 були присутні на мітингу...хоч і були пасивними спостерігачами...
Відповісти
2018.04.30 08:26 -
Ірина Кримська-Лузанчук (2)
0 0
Дякую за уточнення. Це добре. І насправді присутність - це вже не пасивність. Людина, якщо чує і бачить, душею і свідомістю реагує. Тому при цьому аж ніяк не пасивна. Розумію, Ви ж мали на увазі просто їх неучасть у самій програмі заходу? І прикро, що юнацтву лише інколи дають слово на таких урочистостях, особливо - траурних. Школярі пишуть про це МАНівські роботи, твори, складають вірші, мабуть... У нас на заходах дві крайності: майже ніколи не виступають свідки й учасники подій, які у часі ще не так далекі; і мало виступають діти та юнацтво, яким ми доручаємо нашу пам’ять і майбуття. Це згубно.
Відповісти