Мова не про те, що вулиці міста стали кладовищем сміття і непотребу, так як сміттєзбиральна техніка і комунальники не встигають прибирати стихійні сміттєзвалища. Хочу , малинчани ,щоб ви побачили справжній цвинтар. Він на околиці Малина. Це мікрорайон аеродрому. Поблизу вулиці Романенка. Це старовинне єврейське кладовище. На багатьох могилах дати — позаминулого століття. Чимало там поховано і поважних людей, про що свідчать затерті написи на табличках. Тут не сторонні люди спочивають, а наші з вами предки, які жили у Малині, щось робили, щоб розбудовувати місто. А тепер спочивають у такому занедбаному місці.

Немає спокою тут і живим людям і жителям Малина, що мешкають у цьому мікрорайоні. Чому? Подивіться на ці старі тополі. І ви зрозумієте. Це аварійні дерева, які нема кому зрізати. Був випадок, коли одне дерево тут уже впало, здається, стара береза, і жертвою її мало не стала дитина, яка бавилась поряд. Про ситуацію з аварійними деревами кілька років підряд місцеві жителі повідомляли у міську раду, проте ніхто не поспішає зрізати їх. Адже чудовий будинок Олексія Григоровича знаходиться в іншому районі. 

Покійники з кладовища, правда, звернень у міську раду не пишуть, аби хтось прибрав цвинтар. Вони мовчать.
Якщо не поважаємо минулого, чи маємо право на майбутнє?
Чи є у нашому місті господар? Хто мусить згадати про них? Може, ми з вами? Може, комунальна служба Малина? Цього року на благоустрій і прибирання виділили з міського бюджету майже 200 тисяч гривень — це офіційна інформація міської ради. Чи не можна було б з цієї суми спрямувати хоч трохи та впорядкувати старий цвинтар? Ми всі там будемо, і в домовинах немає кишень, щоб скласти все накрадене, не забуваймо про це. І про тих, кого з нами нема.