Ніяк не запам'ятаю це слово - когнітивний, тому треба забити в гуглі, щоб правильно написати і правильно сформулювати значення.

Але, якщо розбудити мене серед ночі, то сказав би, що то недалеко від шизофренії (Розбудити серед ночі, це старий педадогічний термін, який показує, як добре треба знати табличку множення))

Хоч насправді все дещо не так. Не мудрствуя лукаво цитатну із Вікі:

Когніти́вний дисона́нс — внутрішній психічний конфлікт, що виникає при зіткненні в свідомості індивіда суперечливих знань, ідей, переконань або поведінкових установок (англ. cognitions) стосовно деякого об'єкта чи явища, за якого з існування одного елемента виникає заперечення іншого. У зв'язку з цим конфліктом, стан індивіда характеризується відчуттям неповноти життя....

Серйозні випадки дисонансу можуть призводити до неспокою,відчуття провини або сорому, викликати значнийстрес, зниженусамооцінку, викликатиагресію або інші небажані наслідки.

Можливі два шляхи подолання дисонансу індивідом:

    - шляхом зміни власних понять, переконань або поведінки;

    - виправдовуючи власні поняття, переконання або поведінку.


Для чого я поліз в ці психологічні дебрі?

Підштовхнув мене шановний Вольвас, коментарем до блогу Літературна акція Віктора Васильчука

"Василь Чук" - це журналіст, дитячий письменник з Коростеня. Я, до речі випадково натрапив на автора та вперше з цікавістю прочитав "Чорнобильські поневіряння Бучі"  (до речі, хіба не страшніше війни?)

Хотів податися в саркастичну перепалку на кшталт, якщо там війна, то треба відібрати в дітей цукерки та відправити на фронт, а виховувати їх потрібно угрюмими і злими на ворога ще з дитячого садочку, і щоб ніяких хахоньок…, а на канікулах щоб всі при ділі, для фронту..

Але Ольга Єсипчук попередила, в своїй манері... )

Та сьогодні встромив носа та трохи все  ж відгукнувся, і далі пишу вже тут, щоб все і зразу, бо просто не вистачає часу вставляти цілий день репліки в коментах.

Не вірю. Не вірю коли то там, то тут хтось плаче про війну

От Вольвасу, ще й повірю, і поодиноким людям, кого це зацепило повірю, а в основному  не вірю

Назвіть мене цинічною падлюкою, але і я про них так подумаю, про тих, хто рве на собі рубаху, “вони тут в кабаках… а там….” і так далі, і тому подібне, що більш схожі на підгавкувачів недолугих правителів, які все на війну списують.

і… “виправдовуючи власні поняття, переконання або поведінку.”

Та й Вольвасу вірю з поправкою на когнітивний дисонанс.

Ми всі зараз під пресом когнітивного дисонансу.

Не може бути вся країна півтора роки психологічно в стані війни. А якщо хтось в тому стані залишився знаходячись тут, то це або КД (не розібрався в собі), або з цього живе, цинічно покриваючи навколо себе все в камуфляж (образно).

Це нормально, коли люди не говорять про війну на кожному кроці, а радіють і живуть буденним. Це нормальна захисна реакція організму.

Це просто тупо, доколупатися до дитячого письменника і собачого притулку, коли хтось нагло і по скотськи наживається на війні. Тобі кожен скаже, а чого ти не поїдеш і не плюнеш в пику тому вороватому зампотилу (і таких зараз ціла армія - бо така війна! наче не війна), а розвів гнилу дискусію під записом позитивним, життєствердним, яких, на мою думку. катастрофічно не вистачає.

Люди живуть раціональним.

Більше того, вони просто животіють, маючи 5-6 тис грн на чотири персони.

І що може викликати майже істеричний сміх, при цьому ірраціональне нікуди не поділося. Як доведеться, ірраціонально, виділять з того скудного пайка якусь сотню, але не сьогодні, бо бідний не значить сліпий.

ІМХО, Валєра, і не сприймай особисто.

І ти правий, якщо це торкнеться особисто, то це завжди болить по іншому. Знову ж, це в природі людській.

І ще, в завершення, дивись на цей опус тільки в контексті публікації де ти залишив  декілька відповідних коментарів