Facebook 

 

Напишіть нам   Реєстрація    Вхід

Як працюють реферальні програми криптобірж: маркетинг в цифровому секторі

28.06.2013
Дещо з історії Малинської паперової фабрики: Директорський корпус

Малинська паперова фабрика розпочала свою діяльність у 1871 році, а через два роки тут було організовано акціонерне товариство “ Малинська письмово паперова фабрика”. Першим головою цього товариства став радомишльський купець Алоїз Іванович Себер.

На превеликий жаль сьогодні невідомі всі, хто стояв на чолі акціонерного товариства до 1917 р. Лише знаємо, що функції  розпорядчого директора  у 1885 р.   виконував    С. Гендерфель, та те, що в різний час директорами були Ляшкевич, Тахтенберг, Горенштейн. Ця сторінка історії вимагає свого серйозного і фундаментального дослідження.

У останні роки вдалося більш повно встановити імена всіх керівників фабрики за радянської доби.

Безперечно, що успішна діяльність будь-якого підприємства значною мірою залежить від наявності професійних кадрів та інших гуманітарних чинників. Ключова позиція у цьому аспекті належить керівному складу і саме його професійний рівень, організаторські здібності, інтелектуальний потенціал виступають гарантом продуктивної діяльності усього трудового колективу. Жаль, що  цей чинник у радянський період  приховувався за ідеологічним гаслом “виняткової ролі трудящих мас”, а таким чином недооцінювалась роль особистості. Тому спробуємо хоч трохи  компенсувати цю недостатність на прикладі Малинської паперової фабрики.

У 1920 році Малинська паперова фабрика була націоналізована і стала складовою частиною державної структури Південного відділення Головного управління паперової промисловості, а пізніше до Укрпапіртресту та Укрпапірпрому.

Довгий час вважалося, що першим радянським директором фабрики був В. Шалберов. Зокрема, про це говорить П.І.Ідов у своїй книзі “ Малинская бумажная”. Проте в результаті архівних досліджень встановлено, що першим пожовтневим управляючим  фабрикою ( тоді так називалась посада директора) став Лев Емануїлович Бать. Він очолював колектив з липня 1920 року до осені 1924 року, в 1925 році він виконував функції технічного керівника ( головного інженера) фабрики.

На цьому посту його змінив Володимир Григорович Шалбьоров. Так, саме Шалбьоров, а не Шалберов.

Справа в тому, що Володимир Григорович був росіянином і літера “е” у російському варіанті читалось як “ё”. Це стало відомо з документів, які  В. Г. Шалбьоров підписував українською мовою. В них, до речі, зустрічається кілька варіантів української транскрипції – Шалбьоров, Шальбьоров та Шалбьорів.

Відомо, що  В. Г.  Шалбьоров народився у 1895 р., мав домашню освіту з 2 квітня 1917 року був членом більшовицької партії. У 1922 році його обрали головою правління Укрпапіртресту.

У період 1927 – 1930 рр.  посаду керівника  підприємства обіймав  М. А. Гладких.

Михайло Онисимович був одним з ініціаторів розширення виробничих потужностей Малинської паперової фабрики, перетворення її на комбінат. У журналі “ Рабочий бумажник”  він, зокрема, зазначав і “Перетворення Малинської паперової фабрики у комбінат з пропускною можливістю до 3000 тонн повітряно – сухої  напівмаси (а її більше не потрібно для фабрик Правобережжя) вимагатиме не більш як 500-600 тис карбованців...  Враховуючи  всі переваги концентрації вироблення ганчір’яної напівмаси, для більш успішного виконання п’ятирічного плану і більш швидких темпів зниження собівартості продукції доцільно почати справу концентрації паперової промисловості України довести до завершення, обладнавши при Малинській паперовій фабриці  ганчір’яно – напівмасний завод”.

Ідея розширення виробництва у Малині сама по собі не відкидалася на високому рівні, проте вона так і не була втілена у життя. Крім того Малинську фабрику у цей час у засобах масової інформації постійно критикують за неякісні поставки ганчір'яної сировини на Славутську фабрику.

М. А. Гладких у одній із своїх відповідей на таку гостру критику зазначив, що у 1929 році в Україні загострилася сировинна криза. Тому  “Укрпапіртресту, – писав малинський директор, – довелося маневрувати – змінювати плани своїх фабрик, переводити фабрики на  випуск інших сортів паперу, змінювати композицію. У результаті поїздки бригад по заготівельних пунктах, на Малинську базу за півтора місяця поступило близько 2000 тонн ганчір'я. Але ганчір'я, що поступило від заготівельників, мало підвищену вологість”. Оскільки іншої сировини у той час просто не було, довелося скористатися такою.

“Ми на Малинській фабриці, – продовжував М.А. Гладких, –  міняємо процес обробки ганчір'я в залежності від його якості по складу композиції, шляхом скорочення варіння, зменшення ванни та ін. Правда у нас є лабораторія, я у вас її немає, але ви коли-небудь поцікавились нашим досвідом? У вас, товариші славутці, з якістю погано, майте ж мужність заявити, що в гонитві за кількість ви призабували за якість.”

Така смілива відповідь може належати людині, яка добре знає свою справу і вміє постояти за себе та за свій колектив.

Щоправда, ми не володіємо повною інформацією про трудовий та життєвий шлях Михайла Онисимовича Гладких. Відомо, що у 1938-1941 рр.  очолював колектив Український державний інститут з проектування підприємств целюлозно – паперової промисловості – Укрдіпропапір. А під час евакуації інституту він  був призначений директором фабрики  “Красный ключ” в Башкирії. Після повернення до Києва у жовтні 1945 року він знову очолює Укрдіпропапір. На цій посаді М. А. Гладких  пробув до самої смерті березня 1950 року.

Очевидно, що у 1930 році до обов’язків директора Малинської паперової фабрики приступає Дзеньдзюк. Принаймі про це свідчать спогади ветеранів папероробного виробництва у Малині та деякі фрагментарні джерела.

У травні 1933 року директором стає Я. К. Ізашар. Ян Карлович народився у 1899 році, за національністю був латишем. В тому ж 1933 році він закінчив два вечірнього відділення Промакадемії у м. Дніпропетровську. З квітня 1917 по вересень 1920 року був членом більшовицької партії. Відновив своє членство у ній в червні 1925 року .

Характерною рисою суспільного життя 30-х років було проведення репресивної політики щодо осіб, які не повністю розуміли справедливість лінії більшовицької партії. Цей жахливий геноцид власного народу не обійшов і тисяч працівників паперової промисловості. Так, Малинська газета “Комсомолець папір фабрики” у квітні 1935 року писала: “Наші класові вороги, члени зінов’євської опозиції, неодноразово намагались критикувати генеральну лінію партії, щоби цим порушити крицеву єдність її. Коли ця поведінка засуджувалась, вони каялись... знову проповідували класово - ворожі ідеї”.

Я. К. Ізашар в лютому 1937 року районним партійним комітетом було винесено догану з попередженням “за відсутність боротьби по фабриці від класово – ворожих та контрреволюційних елементів, за затискування критики, нечуйне ставлення до комуністів та робітників”. А в червні 1937 року бюро Малинського райнаркому прийняло рішення про неможливість  перебування Я. К. Ізобара на посаді директора фабрики.

А згодом “викрили” у Малині “антирадянську українську націоналістичну, військово – повстанську організацію”, де “ активним членом був і директор Я. К. Ізошар. В зв’язку з цим не тяжко здогадатись як склалась подальша доля Яна Карловича.

У 1937 році колектив фабрики очолює 29-річний В.М.Неманихін. Через рік директором стає А.М. Райцин. На цьому посту його змінює Григорій Васильович Купцов.  Він же у 1941 році займав посаду заступника директора фабрики. У 1940 році директором працював П.І.Масюк.

Останнім передвоєнним директором був С.Ендельштейн.  Відомо, що він 10 березня 1941 року виступав на засіданні рай партактиву, на якому повідомив, що передбачено корінну реконструкцію фабрики.

Так велика плинність директорських кадрів у 1937- 1941 рр.  була викликана частою “Класовою чисткою” партійних рядів, що у більшості випадків закінчувалось для “вичищених” трагічно.

Після звільнення м. Малина від німецько-фашистських загарбників у листопаді 1943 року почали вживатись заходи, щодо відновлення виробництва.

У травні 1944 року до обов’язків директора фабрики приступив В.М.Холонов.  Народився Віктор Михайлович у 1910 році, мав вищу освіту. Через рік, у травні 1945року,він був переведений на посаду директора калінінградського целюлозно-паперового комбінату №1. але у жовтні1947 року повернувся у Малин вже на посаду головного інженера, яку обіймав до листопада 1948року.

Пізніше В.М.Холонов працює головним інженером Жидачівського картонно - паперового комбінату та директором Кондопозького целюлозно – паперового комбінату ім.. С.М.Кірова, де був удостоєний високого звання Героя соціалістичної праці.

У серпні 1945 року, директором Малинської паперової фабрики став Я.І.Петров.  На цьому посту у травні 1947 року його замінив О.В.Колпінський.

Олександр Володимирович народився у 1904 році у с. Боровську, що на Смоленщині. Свій трудовий шлях він розпочав у 1919р.  Закінчив юридичний факультет  Московського комуністичного університету. На керівних посадах, які обіймав у паперовій промисловості з 1928 року, О.В.Колпінський  показав себе вмілим організатором і грамотним спеціалістом. Але у розквіті творчих сил його життя обірвалося. 25 вересня 1950 року О.В.Колпінського не стало. У грудні 1950 року директором призначено Андрія Кіндратовича Мовчана, який народився  у  1908 році у місті Лебедині, що на Вінниччині. За фахом він був технологом паперового виробництва, у 1940 році закінчив Архангельську промислову академію. Пробув він на  цій посаді до середини 1951 року.

Понад чверть століття колектив Малинської паперової фабрики очолював Володимир Миколайович Неманихін. Народився В.М.Неманихін у 1908 р. в м. Кувшиново Калінінської області. Свій трудовий шлях розпочав він у 1924 році робітником на целюлозно-паперовому комбінаті у рідному місті. У 1928 р. закінчив целюлозно-паперовий технікум в  м. Полотняно-Заводському. Після цього працював техніком - паперовиком в м.Кувшиново та завідуючим бюро раціоналізації та винахідництва на паперовій фабриці у Ростові-на-Дону. У 1932-1934 рр. проходив дійсну службу в рядах Червоної  Армії.

Після повернення з армії постійно займає відповідальні посади на папероробних підприємствах. У 1934-1935рр. працює  заступником директора Понінківського паперового комбінату, в 1935-1937рр.- директором Миропільської паперової  фабрики. В 1937 р. В.М.Неманихін вперше стає директором Малинської паперової фабрики.

Це був важкий  період . У нетрях НКВД зникали працівники фабрики. Та й над самим Володимиром Миколайовичем згущались хмари. На засіданнях бюро райкому партії його постійно критикували за недоліки у роботі і недостатню класову пильність. За свідченням сучасників врятував В.М. Неманихіна від неприємностей начальник Малинського райвідділу НКВС А.К.Михайленко. Він, до речі, у 1938 році звернувся до наркома НКВС СРСР Єжова з проханням припинити репресії проти чесних громадян. За цю дію А.К.Михайленка заарештували, але він дивом залишився живим.

У 1938-1939 роках В.М.Неманихін очолює Понінківську фабрику, потім знову служба в армії та участь у радянсько-фінській війні. Затим він стає директором Славутської паперової фабрики. В роки війни очолює тютюнові фабрики в Армавірі та Ашхабаді. Після звільнення України від німецько-фашистських загарбників займає посади  директорів паперових фабрик у Славуті (1944-1947) та Львові (1947-1951). 13 жовтня 1951 року він вдруге стає директором Малинської паперової фабрики.

За час його керівництва підприємство пройшло шлях відбудови та реконструкції і завоювало передові позиції у паперовій промисловості колишнього Радянського Союзу. На посту директора  Володимиру Миколайовичу було присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. У період 1951-1978 рр. на Малинській  паперовій  фабриці була підготовлена велика плеяда високопрофесійних кадрів. З них 17 чоловік стали директорами та головними інженерами інших підприємств целюлозно-паперової промисловості СРСР.

До цього додамо також, що  Володимир Миколайович був співавтором кількох книг та шести винаходів.

Колишній працівник Малинської паперової фабрики  О.Р.Наумець згадував : ” Володимир Миколайович був великим організатором, людиною, яка вміла підбирати кадри і виховувати колектив. У нього була якась інтуїція правильного вибору стратегічного  курсу. Крім цього він багато дбав про людей, про їх побут, дозвілля та умови праці”. До сказаного варто додати, що В.М.Неманихін надавав великої уваги розвиткові соціальної інфраструктури не лише самого підприємства, а й всього міста Малина. У 1973 році йому було присвоєно звання – Почесний громадянин міста Малина.

1978 року В.М.Неманихін вийшов на пенсію. Помер у липні 1994 року, похований у м. Малині.

im-bum-19-xx_zoom_640x454 Жовтнева демонстрація на чолі з Приходьком Ю.М.

Естафету керівництва фабрикою у 1978 році прийняв Ю.М.Приходько.

Народився Юрій Миколайович 1921 року на Полтавщині. Його сім’я, як і багато інших, постраждала від репресій, так що доросле життя розпочалось у нього рано. З перших днів війни брав участь у бойових діях й був нагороджений, зокрема, орденами Червоної Зірки, Вітчизняної війни, медаллю “За відвагу” та ін. Закінчив війну у званні старшого лейтенанта.35  Після демобілізації випадково потрапляє на Житомирщину, до Малина, де певний час працює секретарем  виконкому Малинської районної ради. Паралельно закінчує  юридичний факультет Київського державного університету імені Т.Г.Шевченка.

Під впливом В.М.Неманихін у березні 1953 року переходить працювати на паперову фабрику. Працює начальником оздоблювального цеху. У 1961 році очолює папероробний цех, а згодом стає начальником паперового виробництва. У 1963 році отримує диплом про другу вищу освіту – інженера-технолога целюлозно-паперового виробництва. А вже наступного року обіймає посаду головного інженера фабрики, пропрацювавши на ній чотирнадцять років.

В якості директора підприємства Ю.М.Приходько був сімнадцять років. За цей час він показав себе діловим керівником, здібним, компетентним та грамотним фахівцем, який спрямовував свою діяльність на подальше розширення виробництва нової техніки та технології, освоєння нових конкурентноспроможних на світовому ринку видів продукції і вирішення соціально-побутових  проблем у колективі.

Ю.М.Приходько неодноразово обирався депутатом міської, районної та обласної рад, до його думки прислухалися багато відповідальних державних осіб. Також він увійшов в історію підприємства як активний раціоналізатор та винахідник, на рахунку якого 50 винаходів та 23 рацпропозиції. У 1999 році Юрій Миколайович помер, похований у Малині.

У листопаді 1995 року головну керівну посаду ВАТ “Малинська паперова фабрика” зайняв Сергій Миколайович Васянович, який народився у м.Малині в 1959 році. Після закінчення Київського інституту народного господарства він працював на посадах економіста цеху, головного економіста підприємства та заступника директора з економічних питань. У 2000 році С.М.Васянович подав у відставку.

Восени того ж року на зборах акціонерів ВАТ “Малинська паперова фабрика” головою товариства було обрано Ю.В.Серебрякова. Юрій Вікторович працював на посадах начальника цеху та головного інженера підприємства.

Таким чином, за період 1920-2000 рр., директорами Малинської паперової фабрики були шістнадцять осіб:

1920-1924 – Л.Е.Бать

1924-1928 – В.Г.Шалбьоров

1928-1930 – М.А.Гладких

1930-1933- Дзеньдзюк

1933-1937- Я.К.Ізашар

1937-1938- В.М.Неманихін

1938-1939- Г.М.Купцов

1939-1940- П.І.Масюк

1940-1941- С.А.Ендельштейн

1944-1945- В.М.Холопов

1945-1947- Я.І.Петров

1947-1950- О.В.Колпінський

1950-1951- А.К.Мовчан

1951-1978- В.М.Неманихін

1978-1995- Ю.М.Приходько

1995-2000- С.М.Васянович

з 2000 р. – Ю.В.Серебряков

Кожний з директорів був безперечно особистістю і професіоналом, зробив свій відповідний внесок у розвиток не лише конкретного підприємства, а й  усієї галузі. Тому їх імена повинні залишатись в історії, оскільки власне сама історія наповнюється людськими справами, пристрастями та думками.

← До нових записів
Поділитися:

Коментарі

Логін: *
Пароль: *
Коментар: *
Відмінити
* Необхідна інформація