Так уже трапилось, що в історичних і краєзнавчих дослідженнях про Малин чи не найменше уваги приділялось висвітленню медичної сфери у місті. Таке становище справ можна, певною мірою, виправдати і пояснити. Але робота з архівним матеріалом дає нам сьогодні можливість розкрити період становлення та розвитку медицини в нашому місті доволі багатогранно та багатоаспектно…
Розвиток медицини як окремої галузі в Малині можна віднести до 1870-1880-х років. Цьому, зокрема, сприяли реформи, які були запроваджені в Російській імперії після прийняття Маніфесту 19 лютого 1861 року. Так, питаннями лікування і профілактики населення від хвороб і особливо епідемій доводилось займатись волосним правлінням. Наприклад, в листопаді 1871 року Малинському волосному правлінню ставилось завдання протягом доби відвести окреме приміщення для «холерных больных крестьян, а также дезинфекции отхожих мест».
Збереглись також документи датовані травнем 1878 року про попереджувальні заходи проти дифтериту. Зокрема передбачалось:
-при появі ознак захворювання дифтеритом господар дому або старший член родини, де було виявлено хворобу, зобов’язаний був звернутись терміново до лікаря чи фельдшера; за умови, якщо в населеному пункті таких не було, то до відома необхідно було довести сільського старосту чи соцького;
- якщо діагноз підтверджувався медичними працівниками, то місцева влада зобов’язувалась облаштувати окремі будівлі для ізоляції хворих; також необхідно було забезпечити ці ізолятори посудом, постіллю, або, у крайньому разі, достатньою кількістю чистого сіна чи солома;
- померлих від дифтериту повинні були хоронити протягом доби і при цьому доводилось до відома місцевої влади, що: одягу на небіжчиках не змінювати, в церві не відспівувати, до цілування (за винятком батька та матері) нікого не допускати, хоронити лише в закритій труні, на цвинтар небіжчиків не супроводжувати, поминок по померлих не справляти і взагалі не допускати скупчення людей (особливо дітей) в будинку, де ховають померлих від дифтериту.
Також в інструкції доводилось, що, оскільки всього дифтеритом хворіють діти, то як тільки в них помічається стан лихоманки (жару), то необхідно оглянути гортань дитини, і якщо помічено покрасніння, то до прибуття лікаря або фельдшера здійснити такі заходи:
- дуже маленьким дітям давати якомога більше теплого пиття (тепле молоко, теплий чай, теплі навари цвіту липи або бузини тощо), а шию обгорнути хустиною, що змащена теплим салом (свічним, свинячим та ін.);
- дорослим же, окрім цього, давати полоскати рот розчином квасців (галуна), бури чи повареної солі (розчиняти чайну ложку того чи іншого у склянці теплої води і дуже добре розмішати), а також вдихати гарячі пари (у горщик або чайник налити гарячої води, розкрити рот над посудиною і дихати), повторюючи такі інгаляції кожні півгодини. До того ж, будинки, де знаходились хворі, рекомендувалось систематично провітрювати.
Такі заходи давали можливість стримувати розвиток епідемії серед населення, але ефект від цього був не завжди позитивним. Допомагали певною мірою й аптеки, які в цей час почали діяти в Малині. Зокрема відомо, що у 1880 році працювала сільська аптека та привілейована аптека провізора-дворянина Фрідріха Гасса.
Але й це не рятувало повною мірою ситуації із лікуванням хворих. Так, у грудні 1885 року в Малині кором захворіли 117 дітей, з яких 13 померло, скарлатиною – 30 дітей (6 померло), дифтеритом шестеро дітей (всі померли). Всього ж цього місяця у Малині захворіло 182 людини, із яких 11 дорослих чоловіків, 6 жінок та 165 дітей. Померли – 1 чоловік та 26 дітей. Для тих, хто проходив амбулаторне лікування із сільської аптеки виділялись певні медикаменти. Так, у 1885 році захворіло 523 дорослих особи, вилікувалось 502, померли – 8, залишались на лікуванні – 13 осіб.
В цей час фельдшером працював І.Єфимов, місячне жалування якого становило 6 руб 66 коп. Тут лише додамо, що в Поповичах фельдшером працював Сіренко, а у Стремигороді – Скуратівський. Радомисльським повітовим лікарем був А.Тупицький. Місцевий фельдшер не лише оглядав і лікував хворих, а вів також статистичну звітність та проводив щеплення дітей. Так, у Малині в першій половині 1883 року 54 дітям віком від 3 місяців до 2, 5 років було зроблено щеплення проти віспи.
Здійснення певних лікувально-профілактичних заходів сприяли позитивній динаміці подолання смертності та захворюваності населення. Так, за статистичними звітами, у січні 1888 року від кору вилікувалось 12 осіб і семеро залишались на лікуванні; у травні місяці цього ж року – шестеро захворіли скарлатиною і всі вдало пройшли лікування; в червні – п’ятеро вдало пройшли курс лікування від віспи, померла лише одна дитина; у липні кором захворіли 37 осіб і лише зафіксована була одна смерть, а віспою захворіли 9 осіб, з яких двоє померло.
У травні 1889 року всім волосним правлінням Радомисльського повіту ставилось завдання створити в межах волосних містечок лікувальні заклади. Передбачалось, зокрема, виділити ділянку землі під будівництво медичного закладу, або ж надати прилаштоване до цього приміщення. 22 серпня 1889 року дільничним лікарем Іваном Ковалинським було здійснено огляд і визнано, що будинок, який вже використовувався як медичний заклад відповідає вимогам. Даний будинок належав волосному правлінню і він протягом року передавався в безоплатне користування.
До того ж, було здійснено ремонт за рахунок казни. Будинок мав чотири кімнати, кухню, комору і був устелений дерев’яною підлогою. У цьому будинку мешкав фельдшер та функціонувала сільська аптека. На превеликий жаль, сьогодні не можна точно визначити місцезнаходження цього лікувально-амбулаторного закладу. Проте, зазначено, що він знаходився «в черте местечка» і тому міг він бути на території, що прилягає до сучасної Соборної площі. Не виключено, що це могла бути й сучасна вулиця Сосніної, оскільки її початкова назва – Аптечна.
Наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття почала формуватись і медична служба на Малинській паперовій фабриці. Зокрема, утримання лікаря при фабриці обходилось щороку в 500 рублів. Відомо, що 1901 року дільничним малинським фельдшером працював Василь Яник.
Земська медицина в Малині стала реальністю лише на початку ХХ століття. Це відбулося тоді, коли система земств була запроваджена на території Київської губернії. У 1907 році в Малині споруджено необхідні будівлі для функціонування земської лікарні. Як видно з таблиці до їх числа входили власне лікарня, барак для інфекційних хворих, будинок для лікаря, обслуговуючого персоналу та інші будівлі.
Будівлі Малинської земської лікарні станом на 1908 рік
Приміщення |
Матеріал, з якого збудоване приміщення |
Матеріал, з якого споруджено дах |
Строк експлуатації будівлі (роки) |
Довжина будівлі (аршини) |
Оціночна вартість (рублі) |
Сума страховки |
Земська лікарня |
дерево |
залізо |
1 |
52 |
9200 |
27.60 |
Барак для інфекційно хворих |
дерево |
залізо |
1 |
27 |
4200 |
12.60 |
Будинок лікаря |
дерево |
залізо |
1 |
24 |
5500 |
26.50 |
Будинок для медпрацівників |
дерево |
залізо |
1 |
31 |
4400 |
13.20 |
Покійницька |
дерево |
залізо |
1 |
6 |
450 |
1.35 |
Хлів |
дерево |
залізо |
1 |
13 |
400 |
1.60 |
Льох і льодовик |
дерево |
залізо |
1 |
18 |
500 |
2.00 |
Відхоже місце |
дерево |
залізо |
1 |
4 |
140 |
0.80 |
Криниця |
дерево |
залізо |
1 |
3 |
90 |
0.40 |
Криниця |
дерево |
залізо |
1 |
3 |
90 |
0.40 |
Огорожа |
дерево |
залізо |
1 |
564 |
940 |
2.82 |
Дільнична земська лікарня у 1912 році зареєструвала 10 тис. відвідувань, тут було 15 місць для стаціонарного лікування хворих. У 1914 році в Малині працювали три лікарі – О.Л.Докторович, Є.О.Радомський та М.О.Шендзиковський.
Прийнято вважати, що першим лікарем у Малині був Є.О.Радомський. Проте, останні дослідження повністю не підтверджують цього. Відомо, що у 1903 році до Малина лікарем прибув Олександр Львович Докторович. Його ж медична діяльність розпочалась 26 жовтня 1900 року. Сам Олександр Львович був доволі непересічною особистістю, оскільки ще за життя про нього ходили як про лікаря неймовірні чутки і навіть складались анекдоти. А вже у повоєнний час він «обріс» різного роду легендами.
Еразм Олександрович Радомський, за деякими даними, прибув до Малина у 1910 році і став першим лікарем-педіатром. Він також користувався великим авторитетом серед населення. Тут достатньо згадати, що у 1918 році, коли у Е.А.Радомського виникла газова гангрена і його необхідно було доставити у Київ, то до залізничного вокзалу його вдячні малин чани несли на ношах. Після ампутації ноги і лікування він повернувся до Малина і продовжував свою практику.
Таким чином, з огляду на здійснені дослідження, можна цілком впевнено стверджувати, що медична сфера нашого міста має більш, ніж 140-річну історію. Проте, чимало сторінок ще залишаються дискусійними та проблематичними, і тому чекають свого подальшого дослідження.
В.А.Студінський, доктор історичних наук
(спеціально для «Соборної площі»)
вологість:
тиск:
вітер: