У довоєнний час на Малинській паперовій фабриці при робітничому клубі було створено ряд творчих колективів, які користувались популярністю у всьому місті.

Велику роль у розвитку творчого слова на підприємстві зіграли в цей час так звані стінні газети, або як їх ще називали – стіннівки.

Звичайно, що в нинішній час суцільної інформатизованості стіннівки виглядають якимсь анахронізмом, хоча вже й не таким далеким. Робкори (читай – робочі кореспонденти) висвітлювали в них важливі аспекти виробничого та побутового життя працівників фабрики.

Тому, зараз не лише цікаво дізнатися про що писали в ті роки, а й з наукової точки зору така інформація стає безцінним джерелом. Жаль лише, що самих стіннівок до нас дійшло дуже й дуже мало. Проте окремі офіційні газети та журнали, що виходили у світ сім – вісім десятиліть тому, публікували інформацію, яка надходила від робкорів з різних підприємств.

Так, у 1920-30-х роках у Радянському Союзі виходив журнал «Рабочий писчебумажник» - орган Центрального Комітету Союзу робітників паперової промисловості СРСР. В цьому виданні часто друкувались нариси, оповідання, вірші працівників галузі. Серед них часто з’являлись матеріали з Малинської паперової фабрики. А  надсилав їх якийсь Борис.

Він так просто й підписувався: «Борис. Малинская ф-ка».

Прізвище його, на жаль, не відоме. Та, мабуть, зараз не так і важливо знати хто був цей Борис, хоча, безперечно, і дуже цікаво. Та разом з тим важливо інше, що саме через  матеріали, які були опубліковані у всесоюзному часопису можна відчути внутрішнє життя колективу підприємства, динаміку тогочасного суспільства і людських взаємин.

В невеличкому нарисі «Илья Мироныч Глушенко» автор розгортає події, пов’язані з відносинами у робітничому колективі навколо однієї доброї по суті, а дуже лякливої особи, яка страшенно боїться керівництва і не вміє відмовити своїм колегам. Цим і користуються оточуючі, які завжди головного героя роблять крайнім.

Ситуація доволі банальна і поширена, але вона викликала певний інтерес у читачів і редколегія журналу цей нарис поставила на обговорення. У зверненні до передплатників, зокрема, зазначалось: « Чи дійсно є у нас на підприємствах такі робітники як Ілля Миронич? А якщо є, то в чому коріння їх безвілля та громадської пасивності в наш бойовий час соціалістичного будівництва?» (Робочий писчебумажник – 1930.- № 6. – С.13).

Інший  нарис, який вийшов у всесоюзному журналі паперовиків з підписом Бориса з Малинської фабрики був присвяченій тематиці висвітлення роботи робкорів на підприємстві та їх взаємини з працівниками. Називася він «Гаврилыч – рабкор». Очевидно, що цей нарис був автобіографічним за змістом, але дискусійним за характером. По-різному сприйняли його і в редакції.

Так, літературний критик М.Левін зазначив: «Мова (нарису) своєрідна…, але Гаврилик показаний недостатньо, процес обернення його в робкори не описаний. Тов.Борис повинен розвивати в собі спостережливість, збагачувати свою мову читанням і спостереженням за живою мовою» (Рабочий писчебумажник. – 1930 -.  №15. – С.7.).

Одним із матеріалів, що також може привернути увагу сучасних дослідників історії Малинщини є замітка Бориса під назвою «Перестроить шефство». Не будемо коментувати її, а лише приведемо її майже повністю, зберігаючи мову оригіналу:

Наша фабрика взяла шефство над Ворсовской коммуной. Но вся беда в том, что наша шефячейка не оказывает коммуне плановой помощи. Работа по шефству ведется бессистемно. А между тем, коммуна нуждается в серьезной помощи.

Ворсовская коммуна организовалась осенью прошлого года. В нее вошли демобилизированные красноармейцы. Сейчас в коммуне 85 человек. Но среди них очень мало квалифицированных сил. Нет инструктора, нет тракториста, бухгалтера, совершенно отсутствуют культурные работники.

Производственные совещания в коммуне не работают. Как организовать социалистическое соревнование – коммунары не знают, ударных бригад нет. В коммуне есть хорошая библиотека, но нет грамотного библиотекаря. В результате – книги не читаются.

В этих условиях наша основная задача: перенести производственный опыт фабрики в коммуну. Рабочие фабрики могут помочь коммуне в организации ударных бригад и тем самым обеспечить успешное выполнение производственного плана… Правда, фабрикой кое-что было сделано по постановке отчетности коммуны. Пом. главного  бухгалтера тов. Мышинский одно время выезжал в коммуну. Но за последнее время эти выезды прекратились. Производственная деятельность коммуне также недостаточна.

В самом деле, разве можно считать нормальным такое положение, когда коммуне для починки трактора приходится вызывать инструкторов из округа, в то время когда этот ремонт мог бы произвести наш фабричный шофер» ( Рабочий писчебумажник. – 1930 - № 10. – С.10).

З висоти сьогодення такі матеріали викликають скептичну посмішку. Проте будь-який матеріал, що дійшов до нас із того складного часу дає можливість поглянути в минуле і подумати про… майбутнє.

В.А.Студінський, м. Малин (спеціально для сайту "ІнфоМалин")