Коротка розповідь про Василя Мелещенка – наймолодшого учасника Малинського підпілля

 У липні 1941 року Малин був окупований фашистами. І вже наступного місяця у місті почали виникати невеликі групи опору. Проте діяли вони розрізнено й здійснювали немасштабні малі операції, які не претендували на особливий успіх. Лише наприкінці осені, з появою у місті офіцера радянської армії Павла Андрійовича Тараскіна, починає зароджуватись справжня підпільна організація, яка проіснувала 630 днів.

З невеличкого ядра підпілля швидко переростає в добре організовану спілку. Члени підпілля розбиваються на так звані “п’ятірки” – групи по п’ять чоловік, зв’язок між якими тримається через посередників. Таким чином, члени однієї п’ятірки не знали членів іншої. До складу однієї з таких груп увійшов згодом і 14-річний Вася Мелещенко. До війни хлопець закінчив сім класів Малинської середньої школи №1.

Спочатку Васі довіряли лише невеликі доручення: ходити містом й слухати розмови, які опісля переповідати членам підпілля. Інколи хлопчині доручають приносити листівки на підприємства. Загалом його використовують для таких справ, де дорослий би викликав підозру, а маленький школяр (Вася був дуже маленьким на зріст) щонайбільше викликав би до себе здивування. Це дозволило згодом Ніні Сосніній вивести Васю на зв’язкових партизанського загону і хлопець почав співпрацювати з ними.

У грудні 1942 року Василя Мелещенка остаточно переправляють до партизанського загону, який дислокувався поблизу Малина. Тут він виконує вже знайомі йому функції зв’язкового. Крім того, бере участь у розвідках та диверсійних акціях. Але головним його завданням була доставка з Малина в партизанський загін зброї. Його помічники в цій справі – брат Андрій та сестра Надія – також активні учасники підпілля.

Андрій Мелещенко, зокрема, мав безпосередній зв’язок з ядром підпілля – Павлом Тараскіним, Миколою Коваленком, Михайлом Олексієнком та Григорієм Некрасовим. Підвал будинку Мелещенків, який знаходився по вулиці Кримського (територія нинішнього дитячого садочку № 3), служив складом зброї. Такі ж по суті хлопчаки, як і Вася, Віктор Ольштинський, Влад Павленко, Валентин Соснін та інші збирали і ремонтували зброю, яку опісля передавали партизанам.

Якось Василь знову пробрався до Малина, щоб захопити чергову партію зброї, що була захована у підвалі. Зустрівся з матір’ю і вирішив допомогти їй порубати дрова. Але, очевидно, за їхнім будинком стежили, бо невдовзі на подвір’ї з’явились гестапівці та поліцаї. Вони доставили юнака до в’язниці, якій служила споруда римо-католицького костьолу.

Василя піддавали жорстоким тортурам, нелюдським знущанням, але він мовчав і не видавав своїх соратників по боротьбі. Один із поліцаїв, який брав участь у допитах, говорив: “Ми його били так, що боялися, аби він не вмер. Але він чогось не помирав...”

А 8 травня 1943 року юного партизана разом із ще двома малин чанами, імена яких невідомі, розстріляли у міському парку, де зараз височить Курган Безсмертя. У серпні 1943 року фашисти заарештували вісім родин, яких мали зв’язок із підпіллям та партизанами. Серед них була і мати Васі Мелещенка – Олена Петрівна. Її було страчено у Коростені.

Ім’ям юного месника, життя якого обірвалося у 16 років, названо одну з вулиць міста, неподалік місця розстрілу стоїть скромний монумент.

... З кожним днем віддаляються від нас грізні роки Великої Вітчизняної війни. На полях колишніх боїв колосяться золоті хліба, у місцях розстрілів мирного населення шумлять дуби, але ніколи не затьмариться подвиг тих, хто з честю виконав свій патріотичний обов’язок. Їх імена не піддані забуттю, їх імена безсмертні, які переживають віки, тисячоліття і закарбовуються у пам’яті земляків в легендах. Васі Мелещенку – наймолодшому учаснику Малинського підпілля,  випала саме така доля. Він був маленьким на зріст, неповнолітнім за віком, але душа його виявилась великою і незламною.