Про церковно-приходські (парафіяльні) школи складалось достатньо довгий час враження як про навчальні заклади, що покликані були «забивати» мізки дітворі всяким інформаційним непотребом. Проте, саме цей тип шкіл був найпоширенішим на території Російської імперії і саме вони формували широкий прошарок грамотного населення.
Але при цьому велика роль належала конкретним людям – вчителям та священикам, які організовували справу шкільництва…
Церковно-парафіяльні школи знаходились у підпорядкуванні Священного Синоду, тобто соборного церковного уряду, який мав всі види вищої влади і знаходився у безпосередньому підпорядкуванні російського самодержця. Освітні заклади цього типу були одно- та двокласні. В однокласних курс навчання тривав три роки, в двокласних – чотири. При цьому широкого розповсюдження набули, так звані, школи грамоти, де навчання тривало два роки. Останні ж відкривались у селах, де не було церков за ініціативою парафіяльних священиків чи інших членів парафії і затверджувались керівництвом єпархії. Навчання у таких школах здійснювалось за програмами церковно-парафіяльних.
У церковно-парафіяльних школах (ЦПШ) викладались: Закон Божий (вивчення молитов, священної історії, пояснення богослужіння, короткий катехізис), церковний спів, читання книг церковного і громадянського друку, письмо, початкові арифметичні відомості. Вчителями у таких школах були священики, дяки, а також спеціально призначені вчителі. Перевага за цих умов надавалась тим вчителям, які отримали освіту в духовних навчальних закладах і жіночих єпархіальних училищах.
У «Положенні про церковні школи відомства православного віросповідання» зазначалось, що ЦПШ утримуються частково, або повністю: на засоби, які жертвуються земствами, містами, общинами, церквами, приходами, монастирями, приходськими попечительствами та братствами, благочинними закладами та приватними особами; на спеціальні засоби Священного Синоду; на засоби, що відпускалися із Державного казначейства; на засоби, що відпускалися із губернських земських зборів в місцевостях, де не були введені земські заклади.
Згідно з «Правилами церковно-приходських шкіл», головною метою їх діяльності було «утвердження в народі православного вчення віри та християнської моралі і повідомляти початкові знання». До того ж парафіяльні навчальні заклади паралельно з церквою повинні були виховувати у дітей любов до церкви та богослужіння, щоб «відвідування церкви та участь у богослужінні стало навиком і потребою серця учнів». У недільні та святкові дні учні ЦПШ повинні брати участь у богослужіннях, а здібні, при відповідній підготовці, в церковному читанні та співах. Щоденні заняття у школі починались і закінчувались обов’язковою молитвою.
Дуже високі вимоги ставились насамперед до вчителів шкіл, які повинні були служити особистим прикладом для своїх учнів. Зокрема визначались наступні сімнадцять пунктів:
Коментувати такі вимоги, думаю, не має сенсу.
Масове виникнення церковно-парафіяльних навчальних закладів у Київській і Волинській губерніях (саме до них входили сучасні населенні пункти Малинщини) розпочалось наприкінці 50-х – на початку 60-х років ХІХ століття. Зокрема, у першому навчальному окрузі Радомисльського повіту Київської губернії (до якого входили Малин і інші населені пункти) в 1871 році нараховувалось 18 православних приходів, де діяло 19 навчальних закладів. В Овруцькому повіті Волинської губернії у 1892-93 навчальному році налічувалось 32 церковних парафії, де діяли 26 ЦПШ, але вже у 1908-09 н.р. тут функціонувало 45 однокласних та три двокласних парафіяльних навчальних заклади.
Відомо, що 17 серпня 1861 року в Чоповичах відкрило свою діяльність церковно-приходське училище. Архівні документи зберегли імена всіх двадцятип’яти учнів. Зазначимо з цього приводу, що наймолодшим –Дем’яну Кириченку та Івану Дученку було лише по сім років, а найстаршому – Ігнатію Рудченку – виповнилось аж шістнадцять. До того ж учні мали різний рівень підготовки. Зокрема, відзначалось, що Семен Шоботенко (14 років), Павло Яненко (12 р.), Стефан Ходаківський (12 р.), Григорій Мойсієнко (10 р.) та Іван Мойсієнко (11 р.) мали хороший рівень підготовки. Та майже половина учнів лише «вчили буквар». Всі учні школи були шляхетного походження і мешкали винятково в Чоповичах. Працювали з ними священик П.Буткевич та вчитель А.Савицький.
Ряд церковно-парафіяльних навчальних закладів виникли на межі 1850-60-х років у Пенязевичах (нині с. Українка) та Ворсівці. Так, 22 грудня 1861 року священик села Пенязевичі Стефан Захарьєвич був нагороджений набедреником за «усердное исполнение своих пастырских обязанностей, с тем, чтобы всемерно старались об увеличении числа учеников и образовании их в духе строго-христианском». 4 січня 1862 року таку ж відзнаку «за усердие к делу народного образования» отримав священик Павло Шумовський, а 26 березня 1866 року його відзначили скуфією.
Останній був взагалі непересічною особою, який доклав великих зусиль у розвитку шкільництва не лише у Ворсівці та Малині, а й в інших місцевостях Київської губернії. Протоієрей о. Павло Максимович Шумовський (в ті часи священик у протоієрейському сані був надзвичайною рідкістю не лише в селі, але й у місті) мав велику кількість нагород – як церковних, так і державних. Серед перших найвищою його відзнакою був золотий нагрудний хрест від імені Священного Синоду Російської православної церкви, а серед державних нагород вищими відзнаками у нього були два ордени – св. Анни ІІІ ступеня та св. Володимира ІV ступеня. Остання нагорода взагалі вважалась найвищою відзнакою, яку міг отримати священик в Російській імперії.
Посприяв розширенню мережі ЦПШ Михайло Миколайович Миклухо-Маклай. 1909 року він пожертвував 1402 кв.сажені землі, яка належала йому у с. Селищі, саме під будівництво церковно-приходської школи. Дана ділянка переходила у розпорядження Олександро-Невської церкви м. Малина, де священиком був Федір Мойсейович Яворський. Судячи з представленого плану земельної ділянки та архівних документів, передавався майданчик, де зараз знаходиться будівля третьої міської школи. Тому стає цілком очевидним те, що ця школа бере свій початок не від Малинського народного училища, як вважається, а саме від школи в Селищі. У 20-30-х роках ХХ століття частина земель, які належали Селищу територіально відійшло до Малина, а топонім довгий час зберігавався в назві вулиці Селищанської, яка вела до с.Щербатівка. Разом з тим зазначимо, що шкільництво у цій місцевості має більш глибокі історичні витоки, оскільки точно відомо, що у 1902 році тут діяла школа грамоти, а в 1909 році вчителем Селищанської школи працював Карл Адамович Прокопенко.
Для розвитку церковно-парафіяльної освіти на Малинщині велика роль належить династії священиків Яворських. Так, о. Федір Яворський посприяв відкриттю ЦПШ у Городищах в 1913 році. Також він вивів на новий якісний рівень діяльність Малинської двокласної ЦПШ. У 1909 році в цій школі працювали чотири вчительки: Катерина Аристархівна Хотинська, Ольга Леонідівна Воздвиженська, Лідія Миколаївна Рузе, Ольга Стефанівна Ольшанська.
З ініціативи Ф.Яворського 27 грудня у Малинській ЦПШ відбулось велике новорічне дійство, участь в якому взяли не лише учні та вчителі, а й багато запрошених гостей. В зв’язку з цим ієрей Лев Шулькевич на сторінках «Київських єпархіальних відомостей» зазначав: «Такое разумное, праздничное развлечение внесло живую струю в обыденную, однообразную жизнь школы и, по-видимому, по душе как деткам-школьникам, так и их родителям: они сердечно благодарили о. Яворского за доставленное им счастье и радость в св. рождественский вечер».Федір Мойсейович у 1913 році за заслуги по духовному відомству був нагороджений палицею.
На утримання ЦПШ місцеві громади виділяли певні кошти. Наприклад, у Пиріжках щорічно виділялась сума в 26 рублів, у Пенязевичах та Любовичах – по 15 руб., у Ворсівці – 30 руб. Відомо, що 26 квітня 1865 року вчителем у Ворсівську школу було призначено Василя Паниша, який був сином священика. У Любовичах на будівництво сільської ЦПШ в 1892 році громада виділила 100 рублів.
Заробітна плата вчителів у сільських парафіяльних школах була значно нижчою, ніж в народних училищах, які знаходились у підпорядкуванні Міністерства народної освіти. Так, якщо у міністерських училищах річна платня становила 300 рублів і більше, то у ЦПШ вона рідко доходила до 250 руб. Зокрема, вчитель ЦПШ с.Ворсівка отримував 240 рублів, у с.Головки – 100 руб., у с.Пенязевичі – 120 руб., у с.Пиріжки – 100 руб, у с.Малинівка – 220 руб., а платня вчителів у школах грамоти с.Різня та с.Селище дорівнювала 50 руб., в с. Любовичі 84 руб., с.Федорівка – 50 руб., с.Нянівка – 60 руб., с.Сичівка – 30 руб. Проте, незважаючи на доволі важкі умови праці в сільській місцевості священики і вчителі здійснювали свого роду громадянський подвиг, поширюючи серед населення знання.
…Зрештою система церковно-парафіяльних навчальних закладів зіграла позитивну роль у формуванні освітньої сфери у Малинському краї.
В.А.Студінський, доктор історичних наук, м. Малин
вологість:
тиск:
вітер:
.png){kind=small}
