Facebook 

 

Напишіть нам   Реєстрація    Вхід

Як писали диктант єдності у Нових Вороб'ях. ФОТО

23.01.2014
Тож об'єднуймось, українці!

От і минулися Новорічні, Різдвяні та Йорданські свята. А 22 січня ми відзначили Соборність України... Як же все починалося?

А дуже просто – ніхто ж не вірив, окрім нашого славетного Івана Франка, який не обмежив свою свідомість написанням казок, і не звів свої думки щодо рідної країни, бачачи її автономію не в складі, скажімо, конституційної монархії Романових або ж Габсбургів.

Він вселив надію в простий люд, який теж прагнув не тільки освіти чи рідної мови, але й мріяв про свободу слова, про свободу віросповідання, свободу зборів, виборності влади, і таке інше. Тож і повстала Україна у той буремний і далекий 19-й рік.

Нагадаю, що в результаті ухвалення ІІІ Універсалу Української Центральної Ради 7 листопада 1917 р. була проголошена Українська Народна Республіка. Восени 1918 року після перемоги революції в Австро-Угорщині, на уламках монархії утворилися незалежні держави: Австрія, Угорщина, Польща, Чехословаччина, Югославія, а також Західноукраїнська Народна Республіка.

А 22 січня 1919 року Директорія відновленої Української Республіки оповістила про об'єднання Заходу (де на той час також розгорнулася національна революція, і де вже було ухвалено рішення про національну єдність) і Сходу України.

А потім у 90-ті українці знову взялися за руки і згуртувалися, не відаючи про те, що комуністична Верховна Рада використала формальні засади суверенітету УРСР й у серпні 1991 року легітимно проголосила українську незалежність, виходячи з «тисячолітньої традиції державотворення».

Та XX століття принесло ще більші випробування народові, котрі й народили Помаранчевий майдан. Ось, де могли відродитися всі свободи, ось звідкіля міг піти новий відлік часу сучасної і справді незалежної України. Та не сталося... І таке вже було не раз!..

А тепер нова подія – Україну в ці дні лихоманить революційними ідеями людей, які вже не можуть жити по-старому, а влада не може керувати по-новому. На столичному майдані Незалежності цинічно б'ють представників передового загону демократії – журналістів. Поливають холодною водою представників найголовнішого суб’єкта її – народ.

І тут доречно згадати невмирущі слова побратима-слов'янина Чадаєва, який неоднозначно застерігав: «Горе народові, якщо рабство не змогло його принизити, такий народ створений, щоб бути рабом».

Як не прикро, але ж – правда. Проте був шанс відчути себе справді народом. І неодноразовий… Тільки ж треба було не стояти осторонь, чекаючи дешевої гречки чи цукерок або з байдужою усмішкою споглядати розцяцьковані бігборди. Погодьтеся, що саме з мовчазної згоди і чиниться багато злочинів. З байдужості…

Насамкінець варто зазначити, що поразка Української Народної Республіки – давня пересторога сьогоднішньому українському суспільству про його роль у формуванні якісно-вольової, справжньо-народної політичної еліти, здатної гідно відповідати на всі гео-суспільно-економічно-політичні виклики, які стоять нині перед країною.

Тож об’єднуймося, українці. Думайте, і беріться міцніш за руки!

← До нових записів
Поділитися:

Коментарі

Логін: *
Пароль: *
Коментар: *
Відмінити
* Необхідна інформація