Facebook 

 

Напишіть нам   Реєстрація    Вхід

Як писали диктант єдності у Нових Вороб'ях. ФОТО

Віктор Васильчук

Блогер

03.05.2013
Великодній спогад

За радянських часів я до церкви не ходив. Не знав навіть як хреститися, хоча мама вчила.

Зовсім нічого не відав і про Паску.

Бачив тільки, як мама за кілька днів до свята замішувала тісто на пасочки, фарбувала яйця у відварі з цибулиння, прибирала в кімнатах, вішала на образи свіжовипраний, вишитий хрестиком рушник.

А в суботній вечір складала в плетений кошик нехитрий статок: крашанки, кільце домашньої ковбаски, шматочок сальця, сир. Накривала все білою хустиною, прилаштовувала туди свічечку і кудись зникала на всю ніч…

Читати решту →
Автор: Віктор Васильчук - Всі блоги
28.04.2013
Біль Чорнобиля ніколи не згасне

Двадцять шосте квітня… Незвичайно-трагічна дата. Двадцять сім років тому судилося їй стати символом трауру, біди, людського нещастя.

Страшним пам`ятником людської халатності й безвідповідальності став чорний кострубато-потворний реактор-монстр у Чорнобилі, у череві якого „приспано” майже 200 тонн смертельного урану.

Читати решту →
Автор: Віктор Васильчук - Всі блоги
31.03.2013
Я ніколи навіть і не думав, батьку...

Народився я наприкінці найкоротшого місяця зими. У рік Пацюка. Тихенько, без зайвої метушні, в маленькій міській лікарні.

Мама й не сподівалася: мені виповнилося лише… сім місяців, а я раптово випросився на цей білий світ. Тож вага моя теж здивувала не тільки маму – трохи важче за хлібину…

У мами від страху за моє життя пропало молоко. Харчових сумішей тоді ще не було і мене перевели на солодкий чай. А батько пішов та й купив козу, яка своїм жирним молоком годувала мене більше року. Саме тоді вперше я відчув щедру батьківську опіку.

Читати решту →
Автор: Віктор Васильчук - Всі блоги
11.03.2013
Думи мої про Тараса Шевченка і не тільки…

Тарас Григорович Шевченко… Він завжди був загадкою для мене. У школі, в університеті, і зараз, коли я став дитячим письменником.
Можливо тому, що не пишу поезій…

Але вперше насправді я познайомився з ним (Кобзарем)… гранітним. Він стоїть і досі в моєму рідному древньому Коростені, на вході до однойменного парку. Пошарпаний, правда, зеленкуватий, на потрісканому п'єдесталі.
Ще тоді, будучи школярем, я дивувався, чому це про нього розповідають як про корифея, а ось про єдиний пам'ятник йому зовсім не дбають.

Читати решту →
Автор: Віктор Васильчук - Всі блоги
22.02.2013
Я вірю, пам`ятник їй буде колись і в моєму місті!

Я завжди рвуся всім тілом і душею до Звягеля… Не знаю, чому. Можливо, що колись вперше побував у музеї невмирущої і Великої українки Лесі ще школярем… І чогось мені так затишно і по-домашньому спокійно так стало тоді. Такі ж почуття охоплюютьмене й дотепер.

Але про Лесю Українку сьогодні воліють чомусь мало говорити. Мабуть, ніяк не можуть пробачити їй непереборний бунтарний дух і надзвичайно справжнє патріотичне вболівання за рідну мову і чисті переживання за Україну, своїх співвітчизників. Воно й справді так.

Читати решту →
Автор: Віктор Васильчук - Всі блоги
08.02.2013
В ОСТАННІЙ МІСЯЦЬ ЗИМИ 2005-ГО

7-го лютого минуло вісім років, як пішов у світ талановитий журналіст і письменник, чуйний батько, ніжний чоловік, справжній друг Василь ОСТАПЧУК. Справжні друзі як гроші: вони є, або їх немає. А мені пощастило. Ми познайомилися з ним в столиці, на якомусь журналістському форумі.

Нас заселили в один готельний номер. Я щойно одружився, тож виставив на столик біля себе фото дружини. А він мав принцип: кохану треба вести у власний дім. Все сміявся, взнавши про мої прийми. Та виходило в нього це не злорадно, навпаки - навіть дещо співчутливо, але з долею дружньої іронії.

Читати решту →
Автор: Віктор Васильчук - Всі блоги
31.01.2013
РОМ, ЯКИЙ ЗАВЖДИ КАЗАВ СВОЄ

Міха Козимиренко, Коростень

З цим дивовижним циганом, якого народила українка, я спілкувався дуже довго, можна сказати, що ми навіть дружили. А повязало нас слово: його – українське і ромське, а мене – українське і ще щось, можливо, його любов до власного народу…

Він дуже опікувався своїми співвітчизниками. Все прагнув зробити щось величне і незабутнє. Наприклад, хотів десь у Чернігові встановити монумент розстріляним циганам.

Подейкував, що там десь фашисти і його батька скатували. І він зробив: для циганчат вигадав справжню ромську абетку, а ще – переклав для них невмирущі поезії Великого Кобзаря.

Читати решту →
Автор: Віктор Васильчук - Всі блоги
27.01.2013
ПРО «НЕБАЙДУЖИХ» ЛЮДЕЙ або УРЮКІЗМ ЯК СУСПІЛЬНЕ ЯВИЩЕ

Кажуть, що байдужість – найбільше зло будь-якого суспільства. Саме через байдужість чиняться різні лиха і приходить горе.

Але останнім часом у нашому людському біоценозі з`явилося чимало „небайдужих” осіб (саме в лапках я хочу вжити це слово), які мають діло до будь-яких справ, явищ чи подій. Вони іноді цілим натовпом збираються біля майбутніх державних мужів, які безкоштовно роздають дешеву гречку, напівзіпсовані круосани чи „секонд-хендівські” дощовики.

Читати решту →
Автор: Віктор Васильчук - Всі блоги