Як мене все дістало, дістало прокидатися вранці і телепатися на ненависну роботу яка і нафіг нікому не треба, відчувати себе блазнем поряд з тупими, облізлими гиткими королями і кололевами які навіть двох слів з’язати не можуть. А тобі відкрити рота і сказати пару слів в яких є логіка і здоровий глузд то тебе швидко заткнуть і нагадають шо ти все таки блазень.
Задовбало робити те, що хочуть інші, задовбала просто ця жалюгідна спроба бути як усі. Я вам зізнаюсь, декілька років міняю роботи як шматки, і причина в тому що всі ті роботи жалюгідно тупі набридливі і без єдиного моменту нормального глузду. А взагалі "МЕНІ ПРОСТО НЕ ЦІКАВО" от така я людина, якщо мені не цікаво то все, я починаю творить невнятну херню.
Чому не можна робити те до чого в тебе лежить душа, чого тобі хочеться? Мене задовбало дім робота, робота дім, а в дома ледь морально відходити від того бреда шо творився цілий день. Ці гребані колеги вічно задовбують тупими розмовами про жрачку, мужиків. І до чого котиться цей світ, і о! ще саме головне МИ БУЛИ НЕ ТАКІ. -"та мені похер які ви були чи стали, мені страшно, що мене змушують бути такою задрипаною істотою як ви, мені похер, шо у вас там твориться дома, мені хочеться робити те що мене аж доводить до наркотичного сп’яніння, те від чого серце радісно тремтить. Я хвора. Хвора тим що в мене наркоманія я залежна від постійного навчання, а в нашій країні не можна мати декілька освіт без великого бабла. а з нашими зарплатами 1200 тільки здохнуть мона. Вже три роки в мене жахливі ломки.
Мені з дитинства зруйнували мрію і всі цим гордяться , а то в їхньої дитини вища юридична освіта, бля та це жахливо я ненавиджу це сім років страждань, зарез ті мої дипломи і нахер нікому не нада, нашо було мене заставлять садюги?!
Сама руйнувала своє життя, бо мовчала, відмовилася від усього від мрії бо дурна бо слухала. Намагаючись бути слухняною дитиною рвала мрію ,як собака, Намагалася закинуть і змириться але не вишло і з роками болить все сильніше. Недавно зрозуміла що стала забувать всю прекрасну історію, втрачаю пам’ять і знання. Тупію.
Згадуються слова старенького професора "Дитино моя, ти заспокоїшся тільки тоді коли переступиш поріг аудиторії, і побачиш студентів, зможеш відкрити їм світ захопливих подвигів та пригод, тільки тоді, тільки тоді моя радість ти зупинися. Бо то дійсно буде мрія."
Господи зроби що небуть я більш не можу бути нікому не потрібною і робити незрозуміло що покажи як піти що б попросити вибачення у мрії.
вологість:
тиск:
вітер: