Facebook 

 

Напишіть нам   Реєстрація    Вхід

Знаєте, де у Малині готують хрусткі крильця з KFC і нагетси як у McDonald’s?

5.12.2012
Житомирщина

Житомирська Пандора або як обласна влада бореться з власними мешканцями, щоб один олігарх міг спокійно качати ресурси регіону


Якби Джеймс Кемерон задумав знімати свій «Аватар» зараз і якби економив гроші, йому не треба було б конструювати ідилістичний світ планети Пандора, населення якої живе в згоді з природою, яку хоче знищити ресурсодобувна компанія RDA з Землі. Йому не треба було б придумувати і коштовний мінерал анобтаніум, заради якого вигадана компанія готова знищити все живе на вигаданій Пандорі. Достатньо було б приїхати в Житомирську область і зняти документальний фільм про те, як цілком реальна компанія має намір знищити декілька сіл і все живе навкруги них заради неймовірно коштовної титанової руди.

Фабула подій в Житомирській області абсолютно відповідає сюжетній інтризі «Аватара»: живуть в поліських селах хороші мирні люди. Орють землю, вирощують худобу, виховують дітей. І раптом виявляється, що під їх будинками, лісами, полями і лугами затаїлись численні багатства – ільменіти, з яких виробляють металічний титан і його двоокис – дуже цінний білий пігмент. Тут приходить олігарх Фірташ і хоче позбавити місцеве населення всього лише тому, що йому потрібен цей ільменіт. А ті не хочуть позбавлятися своїх лісів, полів і рік…

Ось тільки романтичний розвиток сюжету тут не передбачається. Якщо у фільмі Кемерона за приречений народ Оматікайя заступився землянин в тілі Аватара, то в Житомирській області виборчий орган – обласна рада – ніби, покликана піклуватись про інтереси своїх виборців, зливає одну тисячу гектарів території області за іншою. Вже злито 30 тисяч гектарів під Стремигородським ільменітовим родовищем. Тепер йде боротьба з місцевим населенням за 6 тисяч гектарів Торчинського родовища.

Якби це було, наприклад, в США, жителі Торчина, Чайківки і Горбулева, де знаходяться поклади, вже думали б, куди прилаштувати мільйони, які на них звалилися. Але вони живуть в Україні, і тому їх збираються просто викинути з сіл. Або залишити вмирати серед териконів. Розуміючи це і усвідомлюючи, що сили не рівні, селяни, проте, чинять опір.

До рукопашної сутички з бульдозерами справа ще не дійшла - люди намагаються привернути до своєї біди увагу засобів масової інформації і політиків, щоб донести до верховної влади несправедливість, що відбувається. Нагадаю: 13 листопада на розгляд комісії Облради з питань Чорнобильської катастрофи, екології і природних ресурсів було винесено проект рішення сесії Облради про виділення дочірньому підприємству НАК «Надра України» «Житомирбурозвідка» більше 6 тисяч гектарів Торчинського родовища титанових руд, яке розташоване на території Радомишльського, Черняхівского и Коростишівського районів. Члени комісії вирішили це питання найближчої сесії не виносити, оскільки претендент на родовище не погодив свої наміри ні з наглядовими і контролюючими структурами, ні з місцевою владою.

Навіть не вказав межі площі, на яку претендує. Проте жителі приречених сіл розуміли, що ніяка це не перемога і що питання про Торчинське родовища внесуть до порядку денного прямо із зали і напевне «продавлять» його, як це вже було з Стремигородським родовищем, і тому вирішили їхати до Житомира пікетувати облраду під час сесії. Вони доїхали до Житомира, хоча їх намагались спочатку закрити в селах, як в загонах чи вольєрах, а потім влаштували мисливство дорогою до обласного центру. І питання про Торчинське місценародження не ставилось на голосування. І це, хай не кінцева, але перемога. Ось тільки, хто з ким воює? Влада зі своїм населенням – ось, хто!

Автор вирішив побувать в приречених селах, поговорити з їх мешканцями і спробувати знайти відповідь на питання: «а далі що?» В центрі Чайківки, біля будинку культури, журналіста вже чекали. Зібрались, в буквальному розумінні, і старі, і малі. Люди з образою і обуренням розповідали, як їх намагались не пускати в Житомир на пікетування облради під час сесії, як безперервно давить і погрожує районне начальство... Але їм є, що втрачати, і вони готові стояти до кінця.

Ось, що розповів житель Чайківки, учасник пікету Володимир Болбут:

- В день сесії рейсовий автобус маршруту Чайківка-Житомир відмінили. Ми спробували замовити автобус у житомирського приватного перевізника. Коли він дізнався, що треба везти людей з Чайківки, відмовився – сказав, що йому треба годувати сім’ю і що він не хоче позбавитись ліцензії. Але ми все-таки пробились в Житомир і коли стояли в пікеті перед житомирським «білим домом», до нас підходили мешканці сіл, що знаходяться в зоні Стремигородського місценародження і зі сльозами на очах казали: «Не віддавайте їм свою землю, не повторюйте нашої помилки!» Там же надавили на сільських голів, на депутатів, і ті погодились на разробку місценародження. Нариють тепер ям, насиплять валунів, і не стане в тому регіоні ні води, ні повітря.

 Мешканець Чайківки Володимир Болбут: «Приїхав голова Радомишльської райдержадміністрації Ігор Харитончук і заявив: «Це діло державне, і якщо захочуть розробляти родовище, вас не питатимуть»

Я поцікавився, що ж селянам пропонують на заміну: компенсації, організоване переселення, викуп паїв?

- Ні про які компенсації мова не йде! - заявив мій співрозмовник. – Вигребуть звідси титан і кинуть нас напризволяще. Ми живемо з землі. Є робота, отримуємо орендну плату за паї. Аколи тут перевернуть землю, що у нас залишиться? Нічого: ні землі, ні роботи. - Чайківка – живе село, - приєдналась до розмови співробітниця місцевого сільхозпідприємства Оксана. – Вся земля обробляється, вирощуємо свиней і корів. На сільхозпідприємстві працюють 92 особи. Домашнє господарсто також сильне – зайдіть в будь-який двір і переконайтеся. В селі росте народжуваність – дитячий садок і школа-одинадцятирічка укомплектовані. Працюють будинок культури, бібліотека. І це все хочуть зруйнувати! У нас є державні акти, які підтверджують наші права на цю землю, і ми її не віддамо.

Цікавлюсь, що було після сесії.

- Після сесії почали нас пресувати, - розповідає Володимир Болбут. – Приїхав голова Радомишльської райдержадміністрації Ігор Харитончук разом з начальником управління освіти. Викликали учасників пікету, промивали мізки. Говорили: «Це діло державне, і якщо захочуть розробляти родовище, вас не питатимуть».

Погрозили, що не виділять грошей на котельню для школи і з зарплатами будуть проблеми.

До речі, за інформацією, якою володіє автор, голова Житомирської облдержадміністрації Сергій Рижук, коли стало відомо, що одразу Торчинське родовище у селян забрати не вдасться, сказав, що доведеться почекати, коли мешканці скандальних сіл самі попросять, щоб прийшов «стратегічний інвестор». В цій кулуарній заяві вбачається прихована загроза: мов, «перекриємо кисень, тоді по-іншому заспіваєте». Але, до таких погроз зі сторони губернатора на Житомирщині вже майже звикли…

Наступним пунктом моеї поїздки був Торчин. Там я зустрівся з сільським головою Ольгою Фльорко. Ось, що вона розповіла:

- Пікетувати облраду було необхідно, оскільки питання про дозвіл на розробку Стремигородського родовища раніше було внесено в порядок денний «з голосу», і дозвіл було надано без жодного обговорення і дослідження. Так що вірити нікому не можна.

Цікаво, за день до сесії, 21 листопада мені зателефонував співробітник районної ради і повідомив, що оскільки наше питання на розгляд сесії не виноситиметься, значить, і їхати в Житомир не треба. Я йому на це відповіла, що кожен має свою голову на плечах, тому ми діятимемо відповідно до нашого бачення проблеми.

-За десять хвилин подзвонила голова Коростишівської райдержадміністрації Надія Котенко. Питає: «Які у вас проблеми, Ольго Петрівно?» Я розповіла про проблеми з фінансуванням капремонту дороги. Надія Миколаївна пообіцяла вирішити питання і раптом: «А чому це ви народ баламутите?» Я відповідаю: «Люди хочуть їхати на сесію облради, щоб точно знати, буде обговорюватись питання про виділення землі під родовище чи ні. І я туди також поїду». А вона: «Хто ж вас туди пустить?!» Я їй відповіла, що не лише пустять, але я ще й з трибуни виступатиму. 

- Домовились ми з власником автобусу, що виїжджатимемо з села о сьомій тридцять, щоб встигнути на відкриття сесії, - продовжує Ольга Петрівна. – Під’їхали і 8 мешканців Чайківки, тому що найнятий ними перевізник відмовився везти – залякали. Вийшли ми до автобусної зупинки, а там – начальник Коростишівської ДАІ. Записав номер автобуса і телефон водія, але перешкоджати від’їзду не став. Поїхали. Але в Черняхові, в 20 кілометрах від Житомира, нас вже чекав чорний «мерседес» начальника місцевої ДАІ. Після переговорів з ним, водій везти нас далі відмовився. Що ж, ми пересіли на рейсовий автобус. - Я хочу підкреслити, і я наполягаю на цьому: в наших діях нема ніякої політики, як це намагається подати обласна влада. Ми приїхали, щоб розповісти обласній раді про наше горе. Ми вибирали до обласної ради депутатів і хочемо, щоб вони захищали наші інтереси. Але вони не захищають. Нам кажуть про те, що розробка родовища вигідна для області. Але в чому саме полягає ця вигода, неясно.

Признаюсь, ця жінка зачарувала мене: усміхнена, спокійна, але з тих, кого не зламати. Вона відстоює інтереси села і селян і, видно з усього, піде до кінця. Без істерик і без крику. Хотів придумати їй прізвисько, типу «залізна Ольга», але ж не підходить – ніякого металу ні в голосі, ні в погляді. Ольга Фльорко – сама жіночність і чарівність. Посмішка на обличчі і спокійна впевненість в тому, що бореться за добру справу. Ні страху в очах, ні метушні. Таких зламати неможливо. Чи потрібно це мешканцям області? Ні. Чого більше від цих проектів для регіону: шкоди чи користі? Мабуть, так ставити питання не можна лише тому, що ніякої користі взагалі не передбачається. Багатше ні область, ні її райони, не стануть, і приклад тому - Володарськ-Волинський район, одну частину якого розпиляли на гранітні блоки, а іншу вигрібли екскаваторами і відвезли в Армянськ на переробку в двоокис титану.

Райцентр досі навіть не газифікований, а район належить, як і вся Житомирська область, до «депресивних».

Може, перетворення полів і городів в рудник потрібне мешканцям конкретних сіл, в тому числі, Торчина чи Чайківки? Ну, ні, зрозуміло, - кому вони, крім самих себе, треба! Чим швидше вимруть, тим краще буде для титанової галузі. Тому їм навіть не намагаються розповідати казки про те, як вони гарно заживуть зі стратегічним інвестором. Ось і будуть ламати їх лідерів, таких як Ольга Фльорко. І морально, і, матеріально, і, не дай бог, фізично. Може, і якусь кримінальну справу придумають… Що далі?

Маю прогноз для мешканців сіл, що, на їх нещастя, знаходяться на Торчинському родовищі ільменітів, песимістичний: спочатку виникнуть проблеми з бюджетним фінансуванням і з розподіленням субвенцій. Потім контролюючі і наглядові структури почнуть шукати в діяльності бунтівних сільрад кримінал і фінансові порушення.

Ну а дозвіл на розробку скандальних 6 тисяч гектарів буде, врешті-решт, надано без погодження з місцевою владою і населенням. Вже зараз під такий хід намагаються повернути коромисло закону. Що робити? Стояти до кінця. Боротися з загарбниками усіма законними методами. І не вестися на обіцянки золотих гір – обмануть.

Автор статті: Сергій Гудзенко, Газета "Субота"

Джерело: Житомир-онлайн
 

Поділитися:

Коментарі

Логін: *
Пароль: *
Коментар: *
Відмінити
* Необхідна інформація