3 липня – літературний вечір до 100-річчя з дня народження Юліяна Мовчана

До 100-річчя з дня народження Юліяна Мовчана в одному з житомирських видавництв щойно вийшла книга «Варто знати».

Збірник знайомить з творчістю відомого українського лікаря, письменника, публіциста і громадського діяча Юліяна Григоровича Мовчана (1913–2002), котрий присвятив себе, з одного боку, справі порятунку людей від тілесних недуг, а з другого — щирому вболіванню за рідну Україну.

Доля склалася так, що більшу частину свого життя Ю. Мовчан провів за кордоном, мешкаючи в Німеччині і США, а його ім’я було практично невідоме широкому українському загалові.

Тільки по тому, як Україна здобула незалежність, він зміг знову побувати в рідному с. Зорокові, що в Черняхівському районі Житомирської області, а його твори почали невеликими накладами друкувати й на Батьківщині.

Видання містить автобіографію Ю. Мовчана, кращі зразки його публіцистичних виступів, враження від численних поїздок у різні країни світу, художнє оповідання, а також статті про його життя і творчість та спогади родичів. Надруковано світлини, більшість з яких публікується вперше.

3 липня 2013 року о 17.00 в Житомирській обласній бібліотеці ім. О.Ольжича відбудеться творчий вечір, приурочений до 100-річчя з дня народження Юліяна Мовчана, у якому візьмуть участь письменники, науковці та громадські діячі.

До Житомира завітає родина Юліяна Мовчана, котра нині мешкає в США: доньки Ольга Мовчан-Новак та Лідія Плашкевич з сином Андрієм та його дружиною Ольгою, правнучки Марія та Ліза.
Телефон організаторів заходу: 096-4388540.

Упорядником книги виступив племінник Юліяна Мовчана педагог та громадський діяч з Житомира Олександр Батанов. Презентуючи спогади свого дядька, він пише:

«Коли почав писати спогади про Юліяна Мовчана, то виникло якесь дивне відчуття приємності і світлого суму. Адже він, певно, як ніхто інший, відіграв найважливішу роль у становленні мого характеру, світогляду та подав яскравий приклад ставлення кожного свідомого громадянина до виборювання незалежності, розбудови і розвитку рідної держави — України.

Перші спогади про дядька Юліяна сягають кінця 60 х років минулого століття, коли моя мати напівтаємно читала листи з за океану від рідного брата. Вони прилітали з далекої Америки нечасто — двічі-тричі на рік. Кожен лист ставав визначною подією в сім’ї, справжнім святом.

Незабаром із світлин я дізнався, що у Сполучених Штатах маю не тільки дядька, а й двоюрідних сестричок — Олю й Ліду.

Пізніше, в 1974–1978 роках, коли навчався в Житомирському педагогічному інституті імені Івана Франка, я почав сам листуватися зі своїм дядьком. Здавалося, що ми знайомі здавна, ще з дитячих років. У своїх листах дядько ненав’язливо давав поради стосовно навчання, невимовно радів моєму вибору професії — вчителя української мови і літератури. А ще його дуже цікавила Україна, життя людей в усіх його проявах… І на піднесенні цього спілкування відбулася незабутня подорож улітку 1978 року до США — моя разом із матір’ю та тіткою Олександрою (рідними сестрами Юліяна Мовчана).

Пам’ятаю як тепер ту зустріч в аеропорті Клівленда (штат Огайо). На вулиці не вщухала грандіозна злива. Її доповнили сльози гіркоти, жалю і радості на обличчях найближчих людей — сестер Олександри і Анастасії та їх брата Юліяна. Воно й зрозуміло, адже вони не бачилися довгих 37 років. Потім була зустріч з усіма рідними, подорож Америкою до її столиці Вашингтона, Нью-Йорка, Ніагарського водоспаду, участь в українському фестивалі в Детройті. Там я вперше дізнався про в’язнів сумління, ди¬си¬дентів Л. Лук’яненка, В. Чорновола, М. Гориня, С. Хмару, наших земляків С. Бабича, В. Овсієнка, Д. Мазура. Пізніше, в 1989 році, коли став членом Української Гельсинської Спілки, я був щасливий з того, що особисто з ними познайомився.

Були ще зустрічі з дядьком знову ж таки в США в 1981 та 1989 роках і в Карлових Варах (Чехія), численні спогади, розмови, знайомства з українцями, яких доля розкидала по всьому світу.

Звичайно, незабутнім і яскравим було спілкування в Україні в 1990 і 1993 роках, участь у 1992 році у Всесвітньому конгресі українців, що проходив у Києві і зібрав багато відомих і уславлених людей. Особливо пам’ятним і зворушливим став вечір, організований мною для жителів рідного села Зорокова у сільському клубі. Про односельців дядько ніколи не забував, куди б не кидала його примхлива доля. Від 30 х років село невпізнанно змінилося, але незмінними залишилися люди і краса землі, що не могло не хвилювати серце Юліяна.

Життя Юліяна Мовчана, його активна громадсько-політична діяльність завжди була й буде прикладом для українців, яким небайдужа доля рідної країни, доля нації».