Малинські хроніки: про хутір Фабриківку й Денисівку

 «Навіть листи тамтешнім мешканцям адресувались так: Малин, Денисівка»

Чи знаєте ви, коли правобережний Малин увійшов до складу міста? Мені це невідомо, але знаю, що це відносно недавня історія. А чули про хутір Фабриківка?

Для початку візьмемо вулицю Радомисльську/Радомишльську й розставимо крапки над і. Тут часто виникає плутанина, бо як праназва згадується як для вулиці Івана Мазепи (Гагаріна), так і для вулиці Винниченка.

До 1922 року вулиця Радомисльська, або просто — Радомисльська дорога, існувала в частині сучасної вулиці Винниченка, від річки й десь до Автостанції.

У довіднику Євгена Грищенка: «Винниченка — вулиця в Малині, названа на честь українського політика, державного діяча і письменника В. К. Винниченка (1880–1951); до 09.11.1922 р. — Радомисльська, до 09.11.1992 р. — Карла Лібкнехта; відома з XIX ст.»

У 1895 році згадується як «Радомисльська дорога». У 1922 році такої назви вже нема. Хоч це потребує уточнень, бо у 1925 році вулиця з такою назвою фіксується. Або то вже та, що на фабриці, або ту, що в центрі, перейменували пізніше. Але чи був тоді фабричний мікрорайон у складі міста?

У тому ж довіднику маємо: «Гагаріна — вулиця в Малині, названа на честь радянського космонавта, першої людини у космосі Ю. О. Гагаріна (1934–1968); до 20.04.1961 р. — Радомишльська; почала забудовуватись наприкінці XIX-початку XX ст».

Одним словом: Радомисльська на Винниченка й Радомишльська на Мазепи — різні вулиці, які існували в різний час, і навіть, можна припустити — в різних населених пунктах. Бо той момент, коли «фабрика» стала містом, десь загублений.

Маємо ще такий топонім — Денисівка.

«Денисівка — так до війни та ще й у повоєнні роки називали мікрорайон паперової фабрики на правому березі річки Ірші, який тоді складався з невеликої кількості будинків, що розташовувались переважно вздовж вулиці Радомисльської (нині Гагаріна). Навіть листи тамтешнім мешканцям адресувались так: Малин, Денисівка. Назва пішла, за переказами старожилів, від імені Дениса, який першим ще до революції оселився на цих землях».

Наразі дату об’єднання «зємєль малінскіх» залишимо до кращих часів, а пошукаємо «билинного» Дениса.

Тут в допомогу нам Перепис населення Російської імперії 1897 року. Це вже не перекази, а зафіксована на папері інформація й доволі деталізована. Дуже подивував  хутір Фабриківка — такий топонім раніше не зустрічався, але от тепер його можна брати в користування.

Розглянемо, що собою являв «хутор Фабріковка» наприкінці ХІХ століття, який був у власності «крєстьян собствєнніков с числом хозяйств в етом посьолкє 7». 

Перше господарство належало «крєстьяніну» Корнію Михайловичу Мельниченку. Там проживав Ольштинський Іосиф, з ним чотири сини і кухарка. Ольштинський мав посаду механіка на паперовій фабриці.

Друге господарство належало «мєщаніну» Олександру Михайловичу Поповському. Він там проживав з дружиною та двома внуками. Поповський був прикажчиком на паперовій фабриці.

Третє господарство належало «крєстьяніну» Денису Єрємєєвічу Колендюку. Проживав із сином дванадцяти років. Рід занять — земле… щось (нерозбірливо, можливо, зємлєвладєлєц).

Четверте господарство також належало «крєстьяніну» Денису Єрємєєвічу Колендюку. Тут проживав Удовенко Тарас, лісний сторож. З ним дружина, чотири сини й сестра дружини.

П’яте господарство належало «крєстьяніну» Микиті Володимировичу Власенку. Тут проживав Фелікс Лех, помічник механіка на паперовій фабриці. З ним проживали дружина, чотири дочки й теща.

Шосте господарство належало «крєстьяніну» Сергію Володимировичу Власенку. Тут він проживав особисто з сім’єю (дружина, два сини, дочка й брат дружини). Рід занять — земле… щось.

Сьоме господарство загубилося… 

Тепер ми достеменно знаємо про хутір Фабриковку та його жителів. Недостеменно можна сказати, що цей хутір називали ще «Малинські дачі», але це потребує уточнень.

Щодо Денисівки, то з великою ймовірністю цей топонім пішов від власника Дениса Колендюка, який мав два господарства.

Тепер лише знайти рік приєднання до Малина. Може виявитися, що це не така вже й сива давнина. Тут, для прикладу, нагадаю станцію Малин. Та очевидність, що це частина міста, така звична, що здається так було від часів створення. Але ні — це 1938 рік. Можливо, саме цього року й фабрику приєднали, бо тоді Малин отримав статус міста.

ДЖЕРЕЛО: MALYN.MEDIA