Місце зустрічі змінити… треба. І самі зустрічі теж!

Зустріч з міським головою така вже друга. І що характерно – як дві каплі води, схожа на першу. Лише тим різниться друга від першої, що Олексій Шостак міцніше тримав оборону, почувався впевненішим.

Хто прийшов 30 липня до зали будинку культури?

Третина зали, а саме стільки захотіло поговорити з міським головою про наболіле, поділялася умовно також на три групи – чиновники різних рівнів та депутати, громадські активісти й активні громадяни, пасивні слухачі.

На початку зустрічі голова запропонував свій формат спілкування і дотримувався його жорстко – одне питання біля мікрофону, наступне – із надісланих у записках. Активісти поставилися з недовірою до письмових питань, хоча Олексій Григорович наполіг на такому порядку, бо на першій зустрічі саме письмові звернення просто не вмістилися у часові рамки розмови.

А діалог таки і вдруге затягнувся надовго.

Спочатку тому, що голова розлого говорив – тримав монолог – про децентралізацію та адміністративно- територіальну реформу. Далі тому, що присутні у залі, виходячи до мікрофона, «включали» монолог – довгий та іноді неконструктивний.

Тлумачення очільником громади питання реформи і очікуваних змін було професійним, але емоційним. Ця тема – сильна сторона Олексія Шостака і тут його практично неможливо звести на манівці або зловити на некомпетентності. Голова пояснив своє невдоволення і протіканням, і змістом процесів:

Насправді думка територіальних громад там нікого не цікавить. Нагорі спекулюють тим, буцім враховують думку громади і мою участь у складі групи обговорення. Однак по суті проігноровано головне – наслідки громадських обговорень та навіть рішення місцевих рад.

Олексій Григорович поділився ще раз своїм баченням розширення території міста шляхом приєднання сільських рад і повторив укотре думку, що Малину не потрібні ніякі приєднання. Однак, рахує, можна хотіти лише Слобідську сільську раду. По-перше, Гамарня є практично частиною міста за рахунок комунікацій та транспортного сполучення. Береги водосховища – стратегічного ресурсу міста – це територія Слобідської сільської ради.

Малинівка закономірно зіллється з Малином, бо вже практично давно є його продовженням – ця нерозривність органічно сприймається і містянами, і селянами.

Щодо Пиріжок голова бачить перспективу забудови відстані, що зараз роз’єднує даний населений пункт з райцентром.

Горинь потрібна Малину насамперед з її полігоном твердих побутових відходів. Хоча дана сільська рада дотаційна на 50 відсотків, однак закономірність опікування територією, де знаходиться міське сміттєзвалище, очевидна й об’єктивна.

І якщо Українка не викликає особливого ентузіазму в голови-ентузіаста, то Гранітне навпаки вважає великим плюсом, який і тлумачити не варто – всім зрозуміло.

Ще є Ворсівка, також наполовину дотаційна, але актуальна для Малина і перспективою водозабору (наразі постачання води до міста із другого, візнянського, водосховища призупинено), і фактом існування дачного селища малинчан Букач.

І підвівши риску під розповіддю про потенційне приєднання, Олексій Шостак сказав:

Нам ці напрямки цікаві, але район за такого розподілу просто падає на коліна, стає знекровлений. Загалом я проти такої реформи, коли дотаційний район змушують реформувати: як його не діли, мінус дає мінус. А найприкріше, що ні в обласній раді, ні в обласній адміністрації не мають відповіді, з якою тезою привабливості реформ мають іти до громад їх очільники, аби люди вхопилися за позитив і прийняли зміни?

Той єдиний позитив отримання повноважень по деяких податках і зборах платежів як міста обласного підпорядкування у нас і так є. А ще? Що ще нам несе така реформа?

З цим криком душі голова звернувся до присутніх і запросив до діалогу на таку актуальну тему. Але зала мовчала.

Нікому не цікава адмінреформа? – кинув у тишу ситуативний арбітр реформи.

Дійсно дивно – всі мовчали, присутніх не підбадьорювала ця тема. Тому Олексій Шостак знайшов вихід у тому, щоб мешканці Малина ставили питання через офіційний сайт міської ради, де голова дасть кожному відповідь з проблемних питань адміністративно-територіальної реформи.

Не важко здогадатися, що голова мав цю тему, до прикрості байдужу громаді, присутній у залі, основним мотиваційним чинником актуальності зустрічі. Попередні міські голови не так «частили» із появою без заборола перед людьми. А тут очільник готовий до діалогу, та діалогу немає!

Проте цим фактом важко вивести із рівноваги молодого і впевненого в собі керівника, тому він вів далі.

А далі роз’яснення стосувалося децентралізації, котра фактично вже задекларована і, може, сприятиме розвиткові на місцях.

Хоча на сьогодні навіть факт виконання й перевиконання бюджету Олексія Шостака не радує. Надходжень більше, ніж у минулому році, а інфляція та девальвація становище роблять гіршим. Скажімо, якщо вирівнялася ситуація по казначейству, котре гальмувало просування або отримання зароблених у бюджет грошей, проте вся система в цілому ламатися вперто не хоче і, складається враження, що в деяких моментах навіть укріпилася. А як їх зламати - поки лишається перешкодою?!

Коли ж голова завершив роздуми про зміни реальні та очікувані, що йдуть згори, громада, яка внизу і буквально тут, у залі зустрічі, взялася «патрати» свого очільника за реалізовані й нереалізовані наміри та ініціативи – як і ним ініційовані та задекларовані, так і ті, що ішли від громади.

І якщо більшість обурених недоліками роботи міської ради та міського голови висловлювалися у рамках етики, то кілька громадських діячів та ватажків громадських об’єднань просто таки намагалися по шматку рознести Олексія Шостака. Опоненти Шостака лишаються ті ж, що і були. Причому опозиційність їх до міської ради та голови має стаж протистояння й за каденцій попередників. Одні і ті ж питання обурювали й обурюють їх, а своє обурення активісти подають у такій радикальній формі, що починаєш переживати і за їх здоров’я, і за здоров’я голови.

Не те щоб їх претензії носили несправедливий характер, ні! Однак вони товчуть воду у ступі з десять років, а віз і нині там. Тому і Василю Федоренку, і Олександру Грищенку, і Артемчуку та їх однодумцям варто або тактику змінити, або скласти альтернативу чинному голові на близьких виборах, або переглянути об’єктивність своїх звинувачень. Таки промах десь та знайдеться!

От претензії по питаннях за конкретними адресами й недоліками більш конструктивно вплинули на побудову діалогу. Ця конкретика полягає у можливості найближчим часом перевірити, що зробить чи виправить наша місцева влада.

Конкретно йшлося про дорогу в двори будинків 4 і 8 по Гагаріна, про відновлення нормального вигляду зупинки навпроти цих же будинків.

Конкретно найближчим часом запитаємо у відповідальних осіб за результати роботи інспектора, що наглядатиме та «каратиме» містян, котрі порушують правила благоустрою та утримання прибудинкових територій. Адже мова про таку посаду вже нагадує також воду у ступі, бо ведеттся не перший місяць.

Конкретно можна буде запитати про допомогу у придбанні для лікарні (голова взяв це на олівець) ще одного украй необхідного апарату для діагностики серцево-судинних захворювань земляків, серед яких смертність через ці профільні захворювання просто зашкалює.

Конкретно варто поцікавитися, за дорученням громади, найближчим часом і зупинкою на БАМі, яка знову приходить у занепад.

Тобто є ряд малих і великих проблем, які своєю конкретністю спонукають до дій, а не розмов. Міський голова розмову вміє тримати, головне, щоб так само слово тримав. Час покаже.

Проте діалог людей з головою щодо дрібних і недрібних питань спільного міського побуту не влаштовував опонентів. Вони таки провокували й провокували до скандалу, конфлікту. Навіть якщо тема їх обурення могла бути багато разів розглянута на особистому прийомі в дні прийому громадян головою, на засіданнях сесій тощо.

Коли на зустрічі з громадськістю цього разу виникали конфліктні діалоги, ставало очевидним, що є дуже слабкі місця і в упевненого в собі міського голови. Не налагоджена співпраця на благо міста з окремими громадськими організаціями; не знайдено компромісу і точок порозуміння з питань тарифної політики, хоча кожна сторона суперечки свої аргументи вважає правильними; очевидною стає відсутність активної роботи депутатів по округах міста; впадає в око непрозорість окремих процесів, що турбують громаду і що так і не були відверто пояснені привселюдно.

Важко, так, важко у наш час очолювати громаду. Але громада таки не довіряє на сто відсотків меру. Тому й не хоче бачити сильних сторін і певних напрацювань Олексія Шостака. А вони є.

Проте більше звучало гнівних висловлювань, ніж щирих рекомендацій і пропозицій, порад і фахових зауважень.

Олександр Грищенко кричав, що місцева влада робить людям голодомор.

Він та його товариші звинуватили голову у великій зарплаті Корнійчука, керівника «МалинЕнергоінвесту».

Василь Федоренко звинувачував у створенні ідеологічно неправильної комісії з перейменування вулиць, куди, на його думку потрапили всуціль вороги демократії і прогресу. Далі активіст і екс-кандидат у міські голови, що все ближче посувається у рейтингу до верхньої сходинки, нагадав про відсутність у місті реальних бомбосховищ. А потім він ще хапав за барки Олександра Столяра у темі про пільгові перевезення, котрі також кілька років є драконівськими і тими, що не сприяють діалогові.

Словом, запитань і претензій знову більше, ніж справ і відповідей? Принаймні таке враження складається через оце непробивне тло емоційної агресії та небажання про щось домовитися, спостережені за найбільш дієвими активістами, чия присутність і розмова свідчила про хронічну непримиренність громади і влади, як у місті, так і в країні.

Але ж у залі була не вся громада. Отож і думки тут прозвучали не всі.

Тому, може, більш помічними були б зустрічі в іншому антуражі та форматі, з іншими персонажами та конкретними рекомендаціями й інструментами співпраці громади і влади?

Як думаєте, пане голово?

Може, вам варто проводити ці зустрічі безпосередньо у мікрорайонах та на вулицях, на підприємствах та у колективах?

Спробуйте. Часу у вас мало, але закласти початки довіри та позитивного діалогу для себе чи майбутніх після виборів голів можна і треба.

Ірина Лузанчук