«Соборна площа»: Гей, малий, скажи малому, щоб малий…

Трішечки історії не бажаєте?

Просто дати і факти.
Царя Гороха зачіпати не буду, а лише минуле століття й новітню історію. Як знаєте, то просто нагадаю, що книжка пише.

Було собі село Малин…
У 1923 році в складі Київської губернії утворено 7 округів, у т.ч. Малинський. Це рядочок із тому «Житомирська область» «Історії міст і сіл УРСР» сорокадворічної давності бачення.

Далі листаємо іншу книжку – довідник «Малин».
Цитата: «Малинський район – утворений 07.03.1923 р. у складі Малинської округи, з 28 с/р Малинської та Вишевицької волостей Радомисльського повіту. У квітні 1923 р. с/р колишньої Стремигородської вол. відійшли до складу новоутвореного Чоповицького району. У зв’язку з ліквідацією Малинської окр. та підпорядкуванням Малинського р-ну Житомирській окр. було здійснено нове районування. Постановою ВУЦВК від 28.04.1924 р. до складу Малинського району передано 11 с/р ліквідованого Чоповицького району… Разом з тим відбулися структурні зміни всередині Малинського району… (впродовж 1925-1931 р.). Постановою ВУЦВК від 17.02.1935 р. відновлено Чоповицький р-н в межах та у складі 1931 р.
10.12.1938 р. утворено Малинську міську раду.».

Так відслідковує хронологію новаторств науковець, наш земляк, перший міський голова Малина періоду незалежної України Володимир Студінський. В його викладці є ще ряд цікавих фактів про те, як ділилась Малинщина в роки окупації фашистами з 1941 по 1943, як укрупнювалися (або й ліквідовувалися) чи передавалися до інших районів різні сільські ради й села в різні роки: з 1954 по 1989.

Це все було і є ровесники цих нововведень (і жертви, мабуть, теж).
Був замах на колосальні зміни в 2005 році. Темна історія, одним словом. Відкрийте інтернет – стане ясніше. Може. Отже і Ющенко брався карту України змінювати ізсередини, і Янукович мав такі плани. Де вони і де їх плани…

Однак і зараз знову говорять (мабуть, перехідне) про зміни в адміністративно-територіальному устрої країни категорично і серйозно, не даючи схаменутись. Але ж люди отут – не на Горі, а в Долині повсякдення, ніяк не можуть зрозуміти, що відбувається і що за кота в мішку нам пропонують.

Як виглядає реформа знизу?

Отак мінялися потреби, закони, керівники і їх вказівки. Тлумачити ті кроки, аналізувати мотивацію кожного адміністративно-територіального новаторства – справа істориків і краєзнавців. Вони колись і про наш період напишуть.

А зараз там, на Горі, пишуть проекти і спускають на ниточці (по вертикалі) нам. В області ниточку потеребили, перевірили її на міцність. Які висновки зробили – не ясно. Однак спустили ниточку посмикати і в райцентрах і в містах обласного підпорядкування. Спустить спустили, а замість закону причепили до неї ерзац: ніби і вказівка згори, а немає на ній ні вихідного номера, ні інших атрибутів солідної постанови. Хтось робить вигляд, а з громад вимагає серйозних, а не вдаваних дій.

Однак цей папір претендує на статус законного документу, за яким робочі групи мають швидко (як тільки можна на війні чи під час пожежі) написати свої пропозиції щодо змін, які хотіли б бачити в місті і районі щодо об’єднання і т.д.
Цим «радісним» новинам передувала презентація нової карти України (області лишаються такими ж, однак буде лише сто повітів і повітових центрів); Житомирщини з 4 повітами – оминаючи Малин як центр, тож, відповідно, готуючи нас до розчинення в іншому повіті – Коростеньському. (Цікава деталь – зараз на Горі від цієї карти відхрещуються, буцім ніяких остаточно затверджених карт не існує і походження подібних невідоме. Але ж карта і досі «гуляє» в мережі).

Як бачить реформу Малин?

Та ні, почекайте! – сполохалися у Малині. Так не буде! Чим наше місто гірше від Коростеня (Бердичева, Новограда-Волинського), щоб докупи наростити інші райони (звичайно, і свій), ставши теж повітовим центром?

Свою офіційну позицію щодо цього озвучила міська рада в особі міського голови Олексія Шостака: «Місто Малин є потенційним адміністративним центром, який відповідає всім критеріям, визначеним в «Методиці формування спроможних територіальних громад». Воно вже має статус міста обласного значення, а це пріоритет для адмінцентру. Другий за значенням пріоритет – це фінансово-економічний стан центру та його інфраструктура. Наше місто одне з двох в області має бездотаційний бюджет, тобто спроможне забезпечити свої потреби за рахунок власних джерел, виробляє найбільше валової продукції на одиницю населення та має найвищу на Житомирщині середню заробітну плату.

Третім критерієм є розвинена логістика, що сприяє доступності громадян до об’єктів соцінфраструктури. Важливо, що саме Малин є і залишається центром виборчого округу… Майже всі державні та комунальні установи міста знаходяться у нових або капітально відремонтованих будівлях» і т.д..

А головною тезою позиції міста з вуст мера є: «Кожна реформа повинна приносити позитив, а не ризик занепаду».

Як бачить реформу Малинщина?

В цьому сенсі район і місто порозумілися, керівники об’єдналися в одну команду для спільного формування пакету пропозицій.

Ми (громади міста і району) виграли б від приєднання до Малинщини ще Радомишльського, Народицького, Брусилівського, Володарськ-Волинського, Коростишівського, Черняхівського районів з центром у Малині.Червоною ниткою видно це в обговореннях, які тривають в Млині і на робочих нарадах, і на публічних зібраннях, у листах, направлених до керівників сусідніх районів, до депутатів обласної ради від Малинського району, до народного депутата Павла Дзюблика.

Основа пропозицій міста й району – утворити на базі міста й району міську громаду Малина і одну велику сільську громаду з центром у Малині. Це як мінімум. Як максимум – стати повітовим центром.

Недоліком механізму впровадження адміністративно-територіальної реформи є парадокс, обурюються у нас, що фактично не передбачається думка громади. Ота ниточка, над якою я зловтішалася і по якій спущено «рознарядку» і напівзаконний циркуляр – схема державної вертикалі. Тобто функцію покладено на державні адміністрації, схвалення пропозицій відбуватиметься на рівні обласної ради, хоча йдеться, власне, про місцеве самоврядування. А що думає громада про цю невідповідність і про інше – Там, на Горі, не цікаво?

І в сусідів – близьких і далеких - бачення є?

Проте страшно цікаво й просто страшно нам всім тут, у районі і близько до нього.
Наприклад Овруч спочатку хотів лишити кілька сільрад, а зараз там схиляються до утворення однієї сільської громади з центром в Овручі.

Володарськ-Волинський добровільно розпадається на клоччя – одні території тяжіють до Житомира, Іршанськ з кількома сільрадами (ще й нашу Луківську хочуть!) – жирний шматочок! - мріє про злиття з Коростенським районом.
Черняхів, кажуть, хоче до Житомирського повіту.

Радомишль нічого проти Малина не має, але перебуває в сумнівах і роздумах, теж ділиться і кришиться в думках.
Наші Любовичі зазіхаються йти до Київської області За ними тупцятимуть й інші.

Самодостатні сільські й селищні ради нашого району поки відсиджуються мовчкома, але їх позиція також пошепки озвучується – їм і так добре, нащо зайвий головний біль: приєднувати, як варіант, до себе бідні сільські ради, ділитися з ними, або взагалі опинитися в Малині?

Дрібні за населенням і бідні чи дотаційні сільські ради не мовчать. Їм не вижити, не притулившись до когось. Це очевидно. Чому? Бо будь-яка об’єднана громада у центрі повинна бути укомплектована всією добротною інфраструктурою, котрою сьогодні може похвалитися лише Малин.

Малин може влити в міську громаду громади Малинівки, Слобідки, Горині. Але якщо цим громадам буде добре, саме місто прекрасно обходиться без.

Ворсівка, може б, і пішла до Малина, та не запрошують, хоча вона традиційно дуже пов’язана з містом (віддавала землю Малину, наприклад).

Але що толку громадам подавати писклявий голос, якщо умови в тому напівсправжньому документі – фактично ультиматум. Таким чином, опиняємося в ситуації – без мене мене оженили.

Машина майбутнього чи милиці?

Так помічна ця реформа чи безперспективна для нас?

Якщо вдасться відстояти бачення майбутнього нашою робочою групою, яка сьогодні ніяким чином не чинить всупереч інтересам і вигодам міської та сільських громад, то вважай, ми освоїли машину часу, що таки понесе нас в світле майбутнє. Попри те, що на старт відведено лічені дні, а на реалізацію, якщо наші пропозиції на області пройдуть, - лічені тижні. Це при тому, що Польща рухалася таким шляхом 10 років, не тримаючи штанів, як ми при швидкому бігові, а витрачаючи немалі гроші допомоги ЄС.

Попри те, що отой документ із гарною назвою «Методика формування спроможних територіальних громад», містить багато раціонального, запитань викликає він більше, ніж повинен. Ці запитання наша робоча група воліла б поставити в області, зокрема губернатору. Але він вперто не виходить на зв'язок – не має що сказати, свідомо уникає?

Кажуть, доведеться їхати до столиці (вже вчора треба було) за тими ж роз’ясненнями до авторів та ініціаторів реформи. Бо якщо все робиться задля блага громад отут, у Долині, то, може, громада скаже, як вона те благо бачить. Насправді поки виходить інакше: ви подумайте, потусуйтеся, понервуйте, потягайте ту карту, як мавпа газету, а вирішувати таки будемо ми, Гора тобто.

Поки що так якось. Але вірити в переконливість наших пропозицій і в появу Малинського повіту варто.

Як виглядатиме проект перспективного плану, який готує наша робоча група, вже знатимемо днями. Тоді й читач «СП» зможе порозмірковувати над нюансами існування в перспективі спроможних територіальних громад. А хто звик діяти, а не розмірковувати, міг і ще сьогодні може дати добру пораду робочій групі як аналітик, фахівець чи просто патріот.

Ірина Кримська