Facebook 

 

Напишіть нам   Реєстрація    Вхід

Сьогодні, 13 липня, у селі Малинівка вже вдруге відбудеться «Фестиваль малини»

17.12.2018
Малин

Малин як осередок кустарного виробництва гнутих меблів — з опису 1928 року


Окрім закордонних, так званих, «віденських» меблів, у межах Російської імперії славилася своїми креселочними виробами добре машинізована Радомська фабрика фірми Тоннет і Кон, у Польщі.

Але вже в ті часи кустарні вироби «креселок» вільно конкурували з фабричними й своєю добротністю й, головне, дешевшою ціною.

Одним з піонерів і фундатор цього виробництва в Малині, Шкуратівський Давид Ісакович, запевняв, що до війни Малинські креселка находили збут у самім Радомі, бо дюжина кустарних стільців коштувала 12-13 крб., тоді як фабричні – 20-25 крб.

Про виробництво гнутих меблів детально написано в журналі «Краєзнавство» за 1928 рік у статті автора Я. Якуша «Кустарне креселочне виробництво в Малині на Коростенщині». 


 Природні умови (Полісся) і зручне географічне положення (недалеко Києва, при залізниці Київ-Коростень), з одного боку, та соціально-економічні передумови (дешева робоча сила в густо населених містечках) – з другого, зробили місто Малин з початку ХХ віку центром виробництва гнутих меблів.

Виробництво це на Поліссі порівнюючи молоде-ледве нараховує 60 років. Розпочалося воно насамперед у губерніальному центрі Волині, в Житомирі, в 70 роках минулого століття і під кінець ХІХ в. об’єднувало на різних своїх підприємствах (палочники, в парні й на самих фабриках) до 700 кустарів.

Географічне положення Житомира (далеко від головних лісових багатств, незручні шляхи – вузькоколійна залізниця) примусили спритніших і енергійніших кустарів шукати для цього виробництва іншого центру. І таким осередком став Малин.

Доставка дюжини готових виробів з Малина до Києва залізницею коштувала на 50 коп. дешевше, ніж із Житомира, та доставка сировинного матеріалу була дешевша на 1-1½ крб., а коли взяти на увагу, що пересічно за місяць сама звичайна майстерня на 30-50 робітників виготовляє 300-400 дюжин стільців, то і на цьому був великий зиск. То ж і не дивно, що Малин скоро відібрав від Житомира собі першенство в цьому виробництві, поширивши його далеко навколо себе (Чоповичі, Мелені й, навіть, Коростень).

Прибуткові перспективи були такі широкі, що ініціатори й фундатори перших креселочних закладів у Малині не спокусилися на великі суми, якими радомські королі креселечного виробництва думали заманити до себе на посаду цих знавців справи і небезпечних собі конкурентів.

Початком креселечного виробництва в Малині треба вважати 1905-1906 р.р. Фундатором був, як то згадано вже, Шкуратівський. Перші роки довелося виписувати майстрів із Житомира, що почасти гальмувало розвиток цієї галузі кустарної промисловості. Але вже через рік сам Малин постачив належну кількість кваліфікованої робочої сили.

Слідом за Шкуратівським відкрили фабрику гнутих меблів і деякі малинчани, що шукали найвигіднішого зиску для своїх зайвих капіталів.

Серед таких наслідувачів можна назвати Голденкрафта і Бернадського, Хаіта, Мейманів, Штейнберга. Та ці фабриканти були лише підприємцями , що давали гроші, без належного знання самого виробництва, тому й не могли становити великої конкуренції самому майстрові, знавцеві справи, а разом енергійному комерсантові, яким був Шкуратівський. Всі ці дані давали значну перевагу закладам першого фундатора. І, коли надійшли скрутні часи – війна, потім революція, громадянська війна, то Шкуратівський, хоча й з гріхом пополам, далі провадив своє виробництво, тоді як інші «конкуренти», скоро настала несприятлива кон´юктура, поспішили вибрати свої капітали з цього виробництва і тим припинили роботу цих підприємств.

За десять років перед світовою війною креселочне виробництво зростало в самому Малині. Перед війною було понад 200 кустарів, а разом з околицями (Чоповичі, Мелені) по креселочних закладах працювало більше за 500 робітників-кустарів, у масі переважно з європейського містечкового пролетаріату.

Малин пересічно виготовляв до 500 дюжин на місяць, з них головна пайка припадала на фабрику Шкуратівського; тоді як інші підприємства працювали лише сезонні роботи – березень-лютий, серпень-грудень, коли був певний попит ринку на ці креселки.

На прохання подати точні числа річного обігу за довоєнні роки, Шкуратівський заявив, що всі записи, на жаль, знищено в роки заколотів, так що доводиться порівнювати розвиток за загальним розміром продукції.

Війна звичайно шкідливо відбилася на поступовім розвиткові цієї кустарної промисловості. Хоча стійкіші й могутніші заклади з великим напруженням переборювали економічні труднощі, проте й вони, під впливом зовнішніх обставин, мусили скоротити до мінімуму свою продукцію, а в роки голоду (1919 р.) й зовсім припинити роботу. За десятиліття буйного розвитку і піднесення цієї галузі виробництва настало десятиліття занепаду й майже цілковитого краху.

Після ліквідації біло-польської авантури, з переходом до мирного будівництва поволі помалу почали відживати й розвиватися знову ця занепала промисловість, набравши лише нових організаційних форм, переважно артільного виробництва, і за 10 років Радянської влади креселочне виробництво Малинщини не тільки догнало, а й перебільшило набагато довоєнні норми. Більше того, як бачимо далі, саме виробництво поволі машинізується.

Тепер чимало креселочних майстерень, фабрик міститься в новому центрі Правобережного Полісся – Коростені. Ще більше цих закладів у старих місцевостях: Меленях, Чоповичах, в самому Малині. В останньому, опріч добре обладнаної фабрики Корост. Місц. Пром´у (колишня Шкуратівського) маємо ще до десятка інших артільних об´єднань (Прогрес, Свій Труд, Вигода, Економія, Єднання, Сонце, Виробник тощо), що готують або лише напівфабрикат (парня), або самі креселки, з пересічним на кожній числом робітників 25-35 ч.

Новий будинок креселочної фабрики Коростенського місцьпрому (м. Малин)

Цікава, між іншим, історія найстарішого закладу, що й тепер є одним з найкращих і найміцніших економічно. Довіряючи словам техрука, т. Нульмана, подаємо стисло (літописно) такі моменти з цієї історії.

1919 р. ця фабрика переходить до відділу Наргосподарства Малинського р., Радомиського повіту. 1920 року відає ним Київ. Губ. Топ., а 1921 Київ. Ліс. Ком. і 1922 Київліс. За весь цей час на фабриці працювало 20-35 робітників за маленький пайок. Виробляли щонайпотрібніший товар, на який тільки й був попит – це столики для друкарських машинок. Мало покращало дане виробництво і від безпосереднього догляду Українлісу (1923). Лише з остаточною передачею закладу в руки артіли безробітних

(Комборбез) виробництво стало на певний сталий економічний грунт і з того часу за якихось 3-5 років фабрика ця придбала двигуна, механічне устаткування, забудувала новими будівлями майже всю територію, збільшуючи ввесь час майже щороку і число штатних робітників (40-60-80-100) і саму продукцію: 12-15-23 дюж. на день.

Тепер (1928 р. вересень) фабрика дає заробіток 100 штатн. робітникам та 15-20 нештатним з середньою продукцією 25 дюжин в день. А вже на 1929 р. намічено довести число робітників до 150 з виробкою 50 дюж. в зв’язку з машинізацією деяких процесів. Поки що за 1928 рік механізовано такі процеси обробки дерева, а саме:

Царка – ріжеться, плазується, обточується і центрується.

Полутилки – проходять патрон, де округляються, а далі, після гнутарні, ще й рашпільовку.

Прибор – так само, як полутилки.

Лакотніки – розрізуються й шпіцуються.

Калачі – проходять через лен точну пилку, рашпіль-патрон і заклеюються.

Передні ножки – обточуються на токарному станкові.
Лише тилки обробляють ще вручну.

Як бачимо, механізовано дуже незначну частину окремих процесів, залишилось ще чимало надто трудних процесів, що вимагають насамперед великої м’язової сили. Але й ця проба скоро знайде собі послідовників.

Суттєвих змін у цьому виробництві, якихось винаходів чи що опріч згаданої машинізації, за 60 років не сталося. Поки що креселочна кустарна промисловість іде вготованими здавна стежками, не маючи ще мабуть відповідних економічних стимулів до раціоналізації та удосконалення самих способів, знаряддя і процесів виробництва.

Навіть в зовнішньому вигляді креселок повторюються лише стародавні зразки і форми; більше того – фасонів нових нема, а сортів креселок поменшало. Сама продукція виробництва обмежується лише одними креселками, тоді як раніше виготовлялися, правда, в незначній пропорції, й дитячі стільці по 40 дюж. при пересічно 2000 дюж. креселок на рік.

Продавалися Малинські креселки і взагалі гнуті меблі далеко поза межами своєї округи. Знали їх і в к. царстві Польському (Лодзь, Варшава та майже всі губернські міста), відомі вони були і на ринках Прибалтики та Фінляндії, доходили навіть на Урал і Кавказ.

Тепер (1928 р. - ред.)головнішими покупцями нашої креселочної промисловості і замовцями є Сибір, Урал і також Кавказ, дарма що подібні фабрики гнутих меблів державного значення є вже в Пензі, Харкові (Смородин), Самарі, Москві, Казані, Свердловському, а про кустарні заклади й говорити довго.

Чималою перешкодою до удосконалення цього виробництва видно стоїть і велика ціна на дюжину креселок – до 50-60 карб., тоді як до війни дюжина коштувала 12-15 карб.

Такий зріст ціни пояснюється не тільки збільшенням платні за робочу силу, а головне дорожнечею на підсобну сировину та матеріали. Деякі частини для стільців і матеріали, потрібні в процесах обробки, доводиться привозити звідкілясь. Так (диктові) форнірові сидіння і спинки, що постачала Білорусь (Борисов, Ново-Борисов) колись 80 коп. за дюж., тепер продає ту саму дюжину за 3 карб.

Політуру, що можна було доставати раніш за 6 крб. пуд, тепер трудно знайти і за 50 крб. ще гірше з аніліновими фарбами, що їх кіло тепер 7-8 крб. проти 80 к. й 1 крб. довоєнних.

Проте здешевити продукцію не лише віддалена мета , а й чергове невідкладне життьове завдання на ближчі роки, чого й можна досягти повільною машинізацією усіх видів і процесів виробництва.

Назріла також потреба і постачати культурніших, вихованих в колективізмі, освічених майстрів через відповідні профспілки деревообробників. І, можливо, також здешевить виробництво належне, вчасне й доцільне використання деревинних покидьків: стружків, щепок, тирси та ін., що дотепер марно гине та ще й заважає, як сміття, нормальній  роботі.

Адже з дерева вже в Карелії широко роблять папір, то чи не можна щось побідного придумати і для покидьків від деревообробного виробництва взагалі, і при кресельному зокрема, бо на дерево ми й не такі багаті, щоб розкидатися таким дорогоцінним матеріалом.

До того ж і папірня в Малині під боком.


Нагадаємо, що в 1928 році Малинський район входив до Коростенської округи. Населення Малинського району на той час становило 64.2 тисяч осіб, з яких у Малині проживало 8.8 тисяч.

Відомо, що1928 року сталася велика пожежа, і фабрика практично повністю згоріла, (була відновлена протягом року). Ймовірно матеріал готувався до надзвичайної події.

* * *   

Підпишіться на нашу сторінку в Facebook 

 

Поділитися:

Коментарі

Логін: *
Пароль: *
Коментар: *
Відмінити
* Необхідна інформація