Facebook 

 

Напишіть нам   Реєстрація    Вхід

Знаєте, де у Малині готують хрусткі крильця з KFC і нагетси як у McDonald’s?

7.05.2015
Малин

Горинь як феномен села, яке не дасть себе поховати


Останніми роками, як тільки йдеться про село, то більшість висловлюється в ледь не похоронних інтонаціях. І це стало стереотипом: «село вимирає», «село покинуте напризволяще», «не буде школи – не стане й села»… Дуже сильне навіювання й самонавіювання, дія його незаперечна.

Ні, я далека від думки, що село щасливе, самодостатнє, перспективне. Однак днями мала суперечливі враження про село, яке має настрій і енергію живого. Живого! З проблемами, хатами-пустками, з традиційними подеколи обтяжливими обов’язками. Але живого! Бо життя там в очах і словах людей.

Чепурний відремонтований клуб, сяюча білим вапном зупинка, прибраний скверик, бібліотека-явище, жива людьми (!) сільрада. А головне – школа: сучасна і перспективна.

На цьому місці оптимістичний запал мій трохи згасає, бо ми – представники Малинської РДА – приїхали до громади говорити про оптимізацію районної мережі шкіл.

І от сьогодні йдеться про Горинь, про її школу, яка в момент розквіту опинилася перед вибором. Тому раптово розумієш, як не схожі за змістом, у контексті жорсткого вибору, слова «оптимізм» і «оптимізація». Оптимізм – категорія нераціональна, має відношення до бадьорого світосприйняття з вірою в себе та майбутнє, в успіх. А оптимізація – річ суха й раціональна – «процес надання чомусь найвигідніших характеристик» (за тлумачним словником). Як тут стулити до купи світлі настрої горинців і «темні» наміри, як думають здебільшого про владу, чиновників? Ото і всього, що слова спільнокореневі – оптимізм і оптимізація.

Від гри в слова і пошуку їх коренів повертаймося до кореня проблеми. У районі потрібно приєднати 5 шкіл до більших за наповненням шкіл, аби освіта не зачахла від затримки зарплати вчителям і т.п.

Отож Горинь була останньою із 5 громад у маршрутах Віталія Коробейника, куди він їхав із незавидною місією. Перед цим начальник районного відділу освіти провів такі зустрічі в Любовичах, Шевченковому, Пристанційному, Щербатівці. Школи в цих селах було б добре (для бюджету і порятунку освіти) об’єднати з потужнішими навчально-виховними закладами в сусідніх селах.

Але була ще й Іванівка. Чому? Стоїть вибір: як об’єднувати? Чи увіллється Горинська школа в Іванівську, бо вона за кількістю учнів більша: майже 30 проти майже 50? Чи навпаки – Іванівська піде в прийми до Горині, бо там сучасне приміщення: 100 років проти 22? Це із сфери оптимізації.

А із сфери оптимізму? Один песимізм (після зустрічі в Іванівці) – ні шкільний колектив, ні громада аж ніяк не хочуть, щоб діти їздили навчатися в Горині, хоч там, вірять, і добре.

Що ж оптимістичного я побачила в Горині, коли обговорювалася така болісна для селян тема? Побачила, що вона відкрита для діалогу.

Оптимізм закрався ще тоді, коли директорка Горинської школи робила презентацію (на чужій території та й для наїжачених і так через невеселі новини влади іванівців). Галина Адолівна Конотовська розповідала тоді про школу слайдами й супроводжувала коментарями, хоча цілком очевидно було, що вона є досить, як кажуть, поінформованим оптимістом. Як так, що поінформований оптиміст не зробився песимістом? Бо вона керується не пріоритетом жорсткого аргументу чи заперечення, а пошуком шансу й компромісу. Тому виникає діалог.

Те ж саме (співпадіння?) вчувалося і у виступі Горинського сільського голови Володимира Михайловича Омельченка, який не ставив питання руба і нікому нічим не докоряв – ні на зустрічі в Іванівці, ні в клубі Горині. Категоричність була в одному – шукати ті шляхи, які водночас дозволять зберегти школу, приміщення її і, головне, дотриматися інтересів своєї громади. Поки триває навчальний процес – шукати і знайти союзників і рятівників ситуації – це думка і голови, і директорки, і мешканців Горині.

А ще голова має тверді наміри рятуватися нестандартним в нинішніх умовах шляхом – просити передати школу громаді! Що це – оптимізм, самогубство чи оптимізація по-горинськи? Це ж не голослівна заява, бо було б так чинити безвідповідально? Ні. Володимир Омельченко пояснив, як він бачить перспективу школи у разі здійснення такого кроку. Не спонтанного, а очевидно, продуманого. Адже у Горині знали давно (як у всіх селах), що рано чи пізно питання об’єднання шкіл постане у всій «загрозі». Оптимізм Горині в тому, що вони готувалися до кризи (чи то пак - оптимізації), вони озброїлися не емоційними репліками, претензіями до «непроханих гостей», а планами!

Там, де складаються плани, збираються жити! Ось де загадка!

Виходить, я вип’ячую Горинь як особливу, як обігріту увагою? Ні. Просто чомусь люди там, зустрічаючись із тими проблемами, що й інші села й сільські школи, мають гідність аналізувати, попри свої суб’єктивні настрої, попри природні батьківські бажання, справедливі образи на державну політику щодо села. Їм так само боляче слухати цифри і факти тієї клятої оптимізації, але розмова з громадою Горині не лишила осаду підготовки до «кінця світу» і випровадження представників влади «під три чорти», як не раз було почуто деінде. Що поробиш, загнаний в куток реагує нападом. Але громада Горині чомусь не нападала. Хоча мала право, мабуть.

Про громаду детальніше. Хто прийшов до клубу? Аналогічно – такі ж люди, як і в селах на попередніх зустрічах. Вони не виявляли надмірної емоційності, але не були й апатичні в розмові про їх, практично, долю, майбутнє. Люди цікавилися і ретельно розпитували:

- А якщо лишиться тільки дитячий садок, то як буде потім?
- Чи можна лишити початкову школу?
- Що можна зробити, щоб школа таки лишилася і працювала?
- Про приміщення ми все розуміємо, а що буде з дітьми?

Не кричали, а говорили. Дива!

Звичайно у Віталія Коробейника й у Олександра Осадчого, першого заступника голови Малинської РДА, були відповіді на всі питання, але не всі втішні. Однак горинці, зауважуючи критично й справедливо політичні й економічні реалії, більше тяжіли до позиції свого голови:

- Хоча козу й не питають, ведучи її на базар продавати, - жартома провів аналогію сільський голова, - але ми таки поборемося за наших дітей і педагогів! І дітей у нас рік від року більшає. І розташування у нас вигідне. Й іншим здатні допомогти – наша сільрада дала свого часу 30 тисяч на підвезення дітей і 50 тисяч на автобус. Хто ще дав?

Якщо треба, будемо свою школу утримувати. Громада прийме школу у власність і здаватиме її за гривню в оренду відділу освіти для здійснення навчально-виховного процесу. У нас он вже цього року ще п’ять дітей народиться…

Люди теж жартома підхопили:

- Ще пару раз світло пропаде, діти будуть!

…Як би там не було, але в освіті району ситуація важка. Коли Омельченко згадав про суму в 50 тисяч, згадався й інший гнітючий факт, що у відділі освіти наразі не можна навіть створити такий необхідний резерв коштів хоча б у 50-60 тисяч на випадок непередбачуваних витрат, форс-мажору (наприклад, в Іванівській школі після того страшного штормового вітриська дах зірвало – акурат після зустрічі громади з представниками влади).

Може, Горинь права і буде почутою, бо сама здатна почути?

Хочеться, щоб й інші, скажу жорстко, неперспективні школи, були почуті. Дуже хочеться. Але вони мусять таке слово сказати, такий варіант порятунку запропонувати, щоб тільки глухий не міг почути, а ті, хто вимушено говорить про оптимізацію, вхопилися за те, як за рятівну соломину. Проте сьогодні розгорнута картина – мережа шкіл району - виглядає невтішно. Мало яка школа здатна стати Ковчегом – хіба тільки в злитті з іншими школами. А переважно наші любі затишні сільські школи просто дрейфують чи налягають на весла. Попутного вітру б… Та ще в потрібному б напрямку. Якщо є вітрила, як у Горині.

Враженнями ділилася Ірина Лузанчук
 

Поділитися:

Коментарі

Логін: *
Пароль: *
Коментар: *
Відмінити
* Необхідна інформація
2015.05.13 01:09 -
Lussia ___@ (1)
0 0
Вжа така "затерта" тема обєднання шкіл між Іванівкою і Горенем. Як би там не було й надалі, я не розумію, чому за рахунок здоровя більшості дітей, а це 48 дитини, запропоновано врятувати приміщення школи в Горені, де навчаються аж 27 дітей, у яких є перспектива навчання, наприклад, у Ворсовці, чи в Малині?Чуму, як так вже таке старе приміщення школи в Іванівці, доречі, одному приміщенню 50 років, а інше побудоване в сімдисятих роках, окрім обєднання тільки з Горинською ЗОШ, керівництвом не було запропоновано іншого варіанту?Це й наштовхує на думку, що подальша доля іваніської школи вже вирішена.Закривши Іванівску школу буде щей зекономлено, на користь бюджету, на шкільному автобусі, бо в Горинь іванівці дітей не пустять не за жодних умов.А під час бурі було зірвано не дах школи, а лише 2-ва листи шиферу. який в той же самий день, силами батьків, було замінено.
Відповісти