Чи вогню, чи води, ще якої біди?

…чекати Малинщині…

Сьогодні ми всі, мабуть, вперше відчуваємо безпосередню близькість стихії вогню, яка то тут, то там охоплює сотні гектарів полів, лісів. І наразі важко перебільшити ризик опинитися в небезпеці, причиною якої, як не прикро, є людська недбалість, легковажність.

Якщо із стихією вогнеборці знають як чинити, то з майже вже стихійними людськими вчинками, після яких настають страшні пожежі, борися по-справжньому ще не починав ніхто.

Та само ще ніхто по-справжньому не боровся і з страшними по своїй суті фактами, які відомі загалу (і прокуратурі, мабуть, також).

Про що йдеться? Почну здалеку. Зараз нікого не здивуєш тим, що не здійснюється фінансування підрозділів місцевої пожежної охорони. Тобто – пожежної охорони в селах району. І це проблема не Малинщини, а України. Для початку – утворення однієї такої пожежної команди – потрібно 100 тисяч гривень.

Можна було б опиратися на ту слабку матеріальну базу, яку успадкували з радянських часів. І, як стверджують фахівці, у районі є пожежні авто. Але здебільшого – несправні. А подекуди їх немає взагалі – зникли безслідно. Приклади до загальної картини занепаду пожежної охорони на місцях по селах не здатні аж ніяк заспокоїти, однак мають бути озвучені.

Скажімо, найоптимістичніше виглядає ситуація в Любовичах. Тут пожежна машина хоча б влітку здійснює чергування. Але на зиму зливають воду і стоять до настання нового літа.

У Владівці не відомо, кому наразі належить пожежне авто. У Скуратах й Українці не відомо, де поділися автівки. Недашки передали свою пожежну машину в лісгосп. Винятками із украй скрутного становища з пожежною технікою є Станція імені Засухіна, Йосипівка, Ксаверів і ще двійо-трійко населених пунктів району. Як бачимо, у разі чого нікому буде підставити плече.

А оте «у разі чого» вже настало. Ми ним дихаємо, потерпаємо від головного болю й нудоти. І думаємо – аби не гірше. А раптом гірше?

Поки прокуратура розбиратиметься із зверненнями до неї щодо зникнення пожежних авто в окремих селах, вогонь може поширюватися і виникати в найнесподіваніших місцях – суха погода тому сприяє.

Інші фактори додаються до вже описаного.

Припустимо, що є пожежна машина. То виникають інші перепони на шляху ймовірного пожежогасіння: незадовільний стан водойм та під’їзних шляхів до них.

Випадки колосальних матеріальних збитків, які завдає вогонь цього сезону, це не спроба залякати, а предметний доказ – ціна людської незавбачливості й легковірності. Взяти б хоча приклад знищення вогнем 70 гектарів жита в Стремівщині.

Або нащо ходити за прикладом до сусіднього району, якщо маємо свої (хоча краще не мати таких прикладів)? Загорання масиву лісу в Малинському районі теж не лишилося таємницею. Й тут саме час поговорити про зворотню сторону медалі – стан, і ви здогадалися – незадовільний, нашої меліоративної системи. Система є, але «хворий швидше мертвий, ніж…».

Що таке меліоративна система нашого району? (А вона, доречно згадати, теж лишилася у спадок від минулої епохи). Це 343 кілометри каналів міжгосподарської сітки. Її обслуговує лише 12 чоловік. Фахівці зізнаються, що для більш-менш задовільного обслуговування потрібно хоча 34 людини, так званих ремонтників-руслових.

Однак на це годі сподіватися. Галузь нині фінансується по мінімуму – ледь вистачає на зарплату. Взимку здебільшого працівники перебувають у відпустках за власний рахунок, а решта року зарплатня становить 80 відсотків від належної. Відтак виникли вакансії руслових в Іванівці, Слобідці, Головках, Вишеві, Устинівці.

Нікому буде працювати – система каналів зникне.

Але якщо говорити про проблему об’єктивно, система зникає вже сьогодні. Стан каналів і гідроспоруд незадовільний. Лише на 4-х можна регулювати рівень води. Інші розкомплектовані, викрадені і здані на метал.

Воно й не диво. Ці об’єкти дійсно дуже вразливі. Сторожа біля них не поставиш – це ж практично територія всього району. Якщо говоримо про розкрадання.

А якщо говоримо про недогляд за самими каналами? Керівництво стверджує, що вже 8 років не давалося ні копійки на очищення каналів від мулу, корчів, коренів очерету – для цього потрібні додаткові ресурси, техніка. Все, що робиться зараз, - коситься травостій. Але й той не спалюється через пожежну небезпеку.

Однак керівники господарств, чиїми територіями (землі з орендованими ними паями) проходять канали системи, стверджують про наступні речі. Наприклад в районі каналів біля Луків-Устинівки їх очищали не ті, хто мав би, а силами підприємства. Воно піклується про стан меліоративної системи більше, ніж професіонали. Так за власні кошти приведено в належний стан 4 кілометри каналів, а за чотири останні роки почищено власними силами 12 кілометрів.

І то робилося через критичні причини – людські паї неможливо було обслуговувати через їх перезволоження.

Але на тій же території є ситуації з протилежними за якістю загрозами. Через занедбаність русла каналу в ньому не можна було загасити пожежу і вона перекинулася на ліс. Два тижні тому ситуація повторювалася двічі. Канал став причиною розгортання пожежі на нових територіях!

Виникає закономірне питання – то навіщо така меліоративна система, яка стає подвійною перешкодою на шляху пожежогасіння. В одному випадку тому, що сухостій є там, де його не повинно бути. В іншому – відсутність циркулювання води системою каналів.

І остання призводить також до небезпечних наслідків. У 2013 році так було в Пиріжках. Повінь переливалася через дорогу і загрожувала ще іншими страшними наслідками – знищенням дороги тощо. Була б у порядку система каналів – не було б так страшно.

Навколо Здрівлі – теж тривожні розмови. Ріка є, а русла немає, воно неконтрольоване. Востаннє його розчищали і заглиблювали у 70-ті роки минулого століття. Якщо раптом задощить, то вода Здрівлі знесе щонайменше 8 будиинків, де ще живуть люди (Устинівка). Те ж очікується і в Фортунатівці.

Отакі протиріччя і парадокси. Немає пожежних команд по селах, водойми в незадовільному стані, канали зарослі, рівень води в них не регулюється, фінансування не вистачає, зарплата у руслових смішна, пожежні машини покрали, а техніку (й пальне) для очищення каналів треба шукати.

Немає дощу – жди вогню і біди.

Прийде вода – а з нею не менша біда.

І це не та ситуація, коли з двох зол вибирають менше. Міру обох Малинщина вже винесла на власному горбі. Та чи треба ще?

Ірина Лузанчук, «Соборна площа»