Малинські хроніки: «Ксьондзеві заздро стало, що в нього немає цеї ікони...»

«Битва» за ікону, через що згоріло півсела, про пан-отця з Писарівки, який «трохи» випивав, про те, як творили церковну громаду в Моделеві та інші церковні страсті початку минулого століття.

Всі нижче наведені дописи із номерів газети «РАДА» 1907-1908 років. 

«МАЛИН, радомисльського пов., (на Київ­щині).

14 августа через наше містечко пройшло аж три процесії. Одна з них бу­ла православна, що йшла з с. Пиріжок до с. Устиновки, а дві католицьких: із с.с. Горбульова і Вишевіч. Діло в тім, що ко­лись у хаті устиновського селянина-уніята, як кажуть католики, об’явився образ Божої матері.

Цього образа забрали до Київа. По одній версії його поставили в косцьолі, а по другій — його забрано до консисторського архиву, а точну копію з цього образа було поставлено в місцевій устиновській церкви, яка була збудована потім.

З того часу що року до Устиновки на першу Пречисту, тобто 15 августа, збиралася сила людей, що давала чима­ленько доходу і церкві і священикові.

Так діло тягнулось аж до 1905 року. Малинському ксьондзеві заздро стало, що в нього немає цеї ікони, — він і став клопо­татись перед своїм єпископом і перед на­чальником краю, щоб йому було дозволе­но взяти образ «Устиновської» Божої ма­тері, який був у Київському косцьолі.

Йому справді було дозволено взяти образ і поставити в Малинському косцьолі, що він і зробив у минулому році. Тепер ксьондз і почав росповсюджувати чутки, що це і єсть справжній чудотворний об­раз «Устновської Божої Матирі», а не копія з нього, як в Устиновці.

Католики і православні майже зовсім залишили Устиновку і почали ходити на прошу до косцьола.

Щоб оберегти своїх православ­них «овець» од католицтва з наказу ду­ховного начальства, батюжки із ближніх парахвій повинні були 14 августа з про­цесіями прибути до Устиновки, щоб одіб­рати прочан у католиків. Треба сказати, що батюшки досягли сеї мети,—ніхто із православних не пішов за католицькими процесіями, а в Устиновці назбиралось стільки людей, скільки не було ще ні од­ного року.

Православні процесії були з таких сіл: Пиріжок, Чапович, Потійовки і Янівки. Після служби всі ці процесії рушили до дому. Пиріжківська процесія повинна була перейти через д. Головки. У 9 год. вечо­ра прибув нарочний до Головчанського старости, щоб староста зібрав людей і йшов зустрічати Пиріжківську процесію, яка була вже недалечко від села.

Стали дзвонити в дзвінок, що висить біля ц. парахв. школи. Люде почали метушитися.

Жінка селянина Йосипа Грищенка теж пішла зо свічкою до комори, щоб взяти своє вбрання. Але якось ненароком запа­лила коноплі, що висіли в коморі, тай не примітила цього і пішла у хату.

Спричинилась пожежа. Окрім хати Йосипа згоріли бу­динки Н. Ковальчука та І. Ковальчука. Цей чоловік найбільше постраждав, бо в нього згоріло все до щенту, не вспів ні­чого й винести. Ці всі будинки заштраховано в земстві, але дуже недорого. Убитків буде тисяч на дві, або й більше.

17 серпня у Бирківці теж згоріло 6 хат.»

 А у селі Писарівка, яке на той час, як і частина Малинського району, була у складі Волинської губернії, бідкалися, що через місцевого священника неможливо боротися із забобонами

«С. ПИСАРІВКА (на Волині). У нас слу­жить старенький пан-отець Яржемський. Щось, видимо, зробилось йому, бо оце буде зо два роки, як він так роспився, шо й самого найгіршого п’яницю випередив.

Ото матушка міркувала-міркувала, щоб йому порадить, та й нічого ліпшого не ви­гадала, як повезла хворого батюшку до якогось там діда, що наче б то як по­шепче, то який би п’яниця не був одразу покине пити. От і повезли; пошептав той, і дійсне перестав пити, мабуть зо стида, бо поки довезли до діда—батюшка зов­сім був тверезий.

Тепер селяне нашого се­ла кажуть:—«годі доктурам вірити! досить з нас і бабів та шептунів!» Справді, коли вже такий сільський авторітет до діда їз­див, то селянам і Бог простить.

От і борись з сільськими забобонами при таких умовах.»

Вище згадувалася Горбулівська процесія. Поблизу історичного Горбуліва є село супутник — Моделів, нині Потіївська ОТГ.

У селі Моделів є досить незвична для наших країв церква. У відомій праці Похилевича зазначається: " Церковь первоначально построена в 1782 году во имя мученика архидиакона Лаврентия, и считалась приписанной к Горбулевской. В начале текущего столетия она переименована во имя великомученика Димитрия и сделана самостоятельной приходской. В 1851 году она починена и покрыта железом По штатам причислена к 7-му класу; Воссоединена к православию в 1839 году".

На сьогодні церква дещо перебудована, але зберегла первісні ознаки.

Автор фото - Іван Биков

А от про що писали в тогочасній періодиці

«МОДИЛЬОВ радомисльського повіту (на Київщині).

1906 року, коли всі вже спо­дівались, що здобули конституцію, в с. Модильові теж заворушились громадяне.

Під проводом місцевого земельного власника Коцебчука вони заснували в себе церковне братство, котре складалося з го­лови і кількох членів, виборних від пара­фіян, і мало на меті контролювати цер­ковну касу і дбати про збільшення її кош­тів. Це дуже не подобалось місцевому пан-отцеві, і він завів сварку з д. Коцебчуком.

Врешті цей панотець мусів перемі­нити парафію. Щось з рік нового свяще­ника не було, бо не знаходилось мабуть охочих іти на таку парафію, а ввесь цей час робилось духовне слідство про вчинки д. Коцебчука. Слідство це завелось з то­го часу, як через Модильов проїхав єпи­скоп.

Але от 1907 року приїхав новий свя­щеник, учень місіонерської школи о. Ко­валенко. Незабаром з церковного амвона він почав проповідувати своїй пастві про діяльність 1 й 2 Думи, обзиваючи членів її зрадниками, крамольниками і т. и.
Д. Коцебчук тут-же спинив його, зау­важивши, що церковний амвон не трибуна для політичних ораторів і шо подавати не­правдиві звістки про діяльність народнього представництва не гарно.

Пан-отець по­чав скаржитись і от д. Коцебчука обвину­ватили проти срященика в підбурюванні селянства, а цими днями, д. Коцебчука було арештовано. Разом з арештом стано­вий пристав зробив у нього й трус і за брав всі його папери: черновики листів у Державну Думу, жалоб на незаконні вчин­ки духовенства і т. и.

Але держали під арештом д. Коцебчука не довго: на третій день справник його випустив на волю, пе­реконавшись в його благонадежності Тіль­ки й горя набрався д. К., що зробив по­дорож за конвоєм з Модильова в Малин, а звідтиля в Радомисль, та посидів кілько часу в „клоповнику«. Цікаво, що модильовське братство по своїм відкритті одер­жало навіть Височайшу подяку.»

 Як бачимо, були й тоді політично ангажовані проповоді, намагання церковників отримати більший матеріальний зиск та п'янство священника.

* * *  

Підпишіться на нашу сторінку в Facebook