Виявляється, у 1909 році проблема трудової міграції також була гострою — люди брали «пашпорти» та шукали роботи за межами Малинщини. А ще — недостатньою була кількість шкіл.
Так, в одному з номерів газети «Рада» на початку 1910 року пишуть, що «де-які цифри з справоздання по малинській волості за минулий рік варті уваги»
«Дописи.
(Од власних кореспондентів).
МАЛИНСЬКА ВОЛОСТЬ, радомисльського повіту (на Київщині).
Місцеве життя.Де-які цифри з справоздання по малинській волості за минулий рік варті уваги.
Почнем з того, що на всьому обширі волости, до якої належить 67 сіл, хуторів та присілків з 37 876 душами людности, одчинено всього 19 шкіл: народніх двох-класових—2, одно-класових—4, решта—13 шкіл—церковно-парафіяльні, однокла-сові.
Виходить, одна школа на 1993 душі.
Впродовж року взяли пашпорти і пішли на зоробітки—1157 селян (3% всеї людности); заробітчане рушили головним чином в мінську губернію на лісові промисли, а також в Конотоп—розвозить дьоготь.
У волоснім суді селяне позивались 637 разів. Хоч волосним служащим од цього було не мало роботи, але й плату за свою працю вони беруть не зовсім вже погану: старшина—300, писарь—600 і 4 помішннки писаря— 1200 карб. на рік. Ці гроші селяне постачають по розкладці.»
Нижче документ, що засвідчує «предположение къ постройке» в 1913-1914 роках чотрьох шкіл у Малинській волості — в Городищі, Любовичах, Владівці та Шершнях.
А ось так виглядав тогочасний паспорт:
Читайте більше за тегом МАЛИНСЬКІ ХРОНІКИ
* * *
Підпишіться на нашу сторінку в
Поділитися:
вологість:
тиск:
вітер:
.png){kind=small}
