Малинський цілитель і його захоплення

Валентина Піковського знають у Малині як фахівця, котрий може поставити на ноги після найважчого удару ішіаса — жорстокої невралгії сідничного нерва. Із цією недугою до нього зверталися хворі з Києва, Трускавця, Севастополя, інших куточків України.

Добрим словом про нього згадують і його колишні пацієнти навіть із далеких Австралії та Африки, Німеччини, Туреччини. А взагалі у цієї людини — дивовижний світ захоплень. Про них Валентин Олександрович розповів при зустрічі.

— Медициною захопився більше 20 років тому, перейнявши від своєї бабусі. Вона займалася знахарством, лікувала селян, знімаючи порчу тощо. Коли мені було десять років, бабуся сказала, ніби я буду лікувати людей. Серйозно вивчати медицину почав, коли сам тяжко захворів. Лікарі не давали тоді жодних гарантій щодо мого одужання.

Перечитав багато фахової літератури. Почав випробовувати методи на власному організмі й поступово відчув позитивний ефект. Велику роль відіграв у цій справі й китайський лікар Шен, із яким познайомився в цей складний період свого життя. Він зробив мені операцію. Саме завдяки йому я й живу.

А потім і сам став допомагати людям. Навчився вставляти диски, лікувати різні захворювання хребта, робити лікувальні масажі, «вирівнювати» енергетичну систему, виводячи негативну енергію з організму тощо.

—Запорукою власних успіху й здоров’я я вважаю азіатську систему життя — споживаю їжу, сидячи на колінах і подушці, що значно пришвидшує кровообіг в організмі.

Мої уподобання — доволі різноманітні. З дитинства звик щось майструвати. Виготовляв дубові бочки, штукатурив, захоплювався малюванням золотом на виробах з фарфору. Коли потрапив до Малина, працював інженером з техніки безпеки у ПМК-329, електриком на паперовій фабриці, пройшов медичні курси в Житомирі. Також працював садівником профілакторію, електриком спорткомплексу тощо. Не один рік моє ім’я було занесене на Дошку пошани обласного Товариства Червоного Хреста як одного із кращих масажистів цієї організації.

Моє подвір’я прикрашають декілька фігур із дерева, зроблених власними руками. А квіти — це взагалі моя стихія. Зараз вирощую 15 видів троянд, тую, самшит, ялівець, декоративні соняшники, виноград, чорну малину, орхідеї. Крім естетичної насолоди, вони надихають мене на творчість, радують своїм цвітінням.

Вважаю, що від життя потрібно брати все. Отож маю ще одну «хворобу», яка суттєво заспокоює нервову систему — колекціоную старовинні рідкісні речі. У мене зібрано до ста механічних та електронних годинників, є енциклопедичний словник, датований 1932 роком, інші рідкісні книги, план земель Держлісфонду Коростенського лісництва (Коростенського, Волинського та Київського округів), випущений у 1927 році.

Займаюсь і нумізматикою, розкопками на кар’єрах Малинщини, де також вдається багато віднайти цікавих закам’янівших речей, серед яких особливо цінними для мене є сокира камінного віку, скам’янілий суглоб звіра. Під час розкопок вдалось бачити і водоспади. Цікавими для мене є засушений зуб гірського оленя, ікла дикого кабана, які подарували вдячні клієнти із Чаду та Канади. У своїй колекції маю і засушені рідкісні рослини, морські коники, рештки акули, малахітове яйце, латунна попільничка тощо, подаровані знайомими із Туреччини, Німеччини, Африки.

Так, чимало дивовижного можна побачити на подвір’ї Піковських, зокрема, плетений тин, старовинний ключ від хати довжиною 20 сантиметрів, дерев’яну праску, глиняні глечики, ступу, вітрячок, альтанку прикрашають лаковані роги лося. Про прихід гостей сповіщає дзвіночок, який висів колись на шиї у царських коней... І таких речей у будинку — більше 300. Усіляко підтримують господаря дружина Тетяна, сини Дмитро та Петро.

Джерело: Житомирщина