Малинському лісовому господарству – 80. Історія

Малинський лісгосп було організовано в 1936 році. В 1938-1940 роках було проведено лісовпорядкування лісгоспу, внаслідок чого було створено 5 лісництв - Іршанське, Малинське, Пенізевицьке (з 1962 р. - Українківське), Любовицьке, Чоповицьке - на території тодішніх Малинського і Чоповицького районів.

Лісгоспи відігравали значну роль у житті місцевого населення. У лісгоспах було створено нові робочі місця, масове залучення селян на сезонні роботи давало їм живу копійку, на відміну від колгоспів, у яких заробітна плата нараховувалась у вигляді трудоднів в кінці року.

Під час фашистської окупації було спалено 3 контори лісництв, 27 житлових будинків, 25 господарських приміщень, лісозавод на ст. Малин і тарний агрегат в Чоповичах. Після воєнних дій в лісах було багато захаращених територій.

У 1944 році директором лісгоспу було призначено Луку Васильовича Трекозова, колишнього моряка, який до війни працював лісничим у Потіївському лісництві. У зв’язку з тим, що лісгосп займався заготівлею деревини для оборони, для забезпечення шахт Донбасу рудстойкою, було введено посаду заступника директора. Також з’явилася посада начальника утильцеху, бо в кожному лісництві відкрилися пункти з виготовлення товарів широкого вжитку  (вози, ободи, сани, підсаки, драбини, ярма, дишла, лопати, граблі, вила, топорища, дранка, бочки, відра, ночви, віники, рублі, кошелі, щити і т.д.). Лісгосп також узявся за виконання замовлення по заготівлі бересклету, з якого виготовляли каучук. Саме тому було введено посаду інженера по бересклету.

Особливо вдячного слова заслуговує тодішній старший лісничий лісгоспу Олександр Олімпійович Макаров. Його запам’ятали як надзвичайно вимогливу, сувору людину, але й як блискучого спеціаліста. Завдяки йому було збережено картографічні матеріали лісовпорядкування 1936-1938 років, якими й дотепер користується лісгосп.

Охорону лісових ресурсів, посадку  лісокультур, догляд за ними, заготівлю вирощеної деревини забезпечувати трохи більше двохсот працівників лісгоспу.

Встановлена щорічна лісосіка головного користування у розмірі 16,8 тис. куб. м перевиконувалася в 3-5 разів – народне господарство потребувало великої кількості деревини. Автотранспорту та тракторів не було зовсім. Звалювання дерев і розкряжування проводилися вручну – лучковими та поперечними пилами, трелювання дерев – кіньми. Вивезення деревини відбувалося за допомогою коней і бичків. І за таких умов  були люди, що їх і сьогодні можна називати велетами,  які перевиконували дуже напружені планові завдання. Серед них – лісоруби Чоповицького лісництва Г.І. Іваненко та О.Г. Іваненко.

У цей дуже складний і відповідальний період виконання всіх лісівничих завдань забезпечували люди, що мали освіту в діапазоні від 3 класів школи до технікуму. У 1946 році на роботу в лісгосп приїхали перші спеціалісти з вищою освітою – Юлія Ілларіонівна Стасюк (вона працювала з бересклетом) та Михайло Силович Стеба, лісничий. Малинським лісам вони віддали майже по три десятиліття свого трудового життя.

У 1956 році Чоповицький район як адміністративну одиницю було ліквідовано. Зі складу Малинського лісгоспу було передано Ємельянівську дачу і урочище Гамарню загальною площею 1456 га Малинському лісотехнікуму.

У 50-х роках посилену увагу приділено садінню лісу. Посадка лісових культур і догляд за ними проводилися вручну.  В зв’язку з великим обсягом роботи наймалися сезонні робітники. В кінці кожного року ланки, які добилися приживлюваності 95% і більше, преміювалися як грошима, так і мануфактурою. За відмінну роботу лісокультурниці  М.Я. Трояновська та Г.Д. Якименко в 1954 році командирувалися в Москву на ВДНГ.

У тому ж 1954 році почала працювати лісокультурницею Віра Іванівна Вернигора. Через 19 років була рекомендована на посаду лісника в Українському лісництві. Ось де повною мірою проявилися її організаторські здібності, вміння працювати з людьми і для людей. Здобула високе звання заслуженого лісовода України.

Завдання по захисту проводились згідно з планом: лісопатологічне обстеження, грунтові розкопки, вибирання свіжозаражених дерев, опилювання і оприскування лісорозсадників, винищувальні заходи в вигляді виготовлення і розвішування шпаківень і синичників, огородження і розселення мурашників.

ПО ТЕМІ Історія розвитку хірургічної служби в Малинському районі

У лісах було зареєстровано такі шкідники і хвороби: підкорний клоп, кільчастий шовкопряд, непарний шовкопряд, златогуска, травневий хрущ, коренева губка – ушкоджених майже тисяча гектарів. З метою боротьби зі шкідниками працював припис Міністерства лісового господарства, яким було заборонено залишати на літній період свіжозаготовлену деревину в неокорованому вигляді.

У 1951 році було повністю ліквідовано захаращеність лісів і згарищ. У цьому ж році введено постанову про застосування лісовою охороною зброї і видано інструкцію щодо її застосування.  Важливо зазначити, що вже були телефонізовані всі лісництва.

У 1954 році, коли Малинський лісгосп очолював Олексій Михайлович Яковлєв, було збудовано лісопильний завод, проведено монтажні роботи з установлення локомобіля та пилорами, введено в дію 3 верстати. В 1955 році збудовано склад готової продукції, в 1956 – столярна, побутові приміщення.

Лісові роботи в 50-ті роки пройшли під керівництвом старшого лісничого О.О. Макарова.

В 1957 році директором лісгоспу призначено Б.П. Стасюка.

На початок 1958 року в лісгоспі вже було 4 вантажні автомобілі ГАЗ-51, автомобіль ЗІЛ-5, легковий автомобіль «Победа», мотоцикл М-72.

 У 1960 році було розформовано ліспромгоспи, всю техніку передали лісгоспам. Вони почали розробку лісосік головного користування, прийнявши на роботу 76 чоловік,  об’єднавши їх у  малі комплексні бригади.

На той час працювало два лісозаводи – Іршанський і Малинський. Значно збільшилось укомплектування лісгоспу машинами і механізмами. І вже тоді у переліку передовиків почали звучати імена не тільки представників традиційних лісових професій, а й працівників лісозаводів: рамники Я.В. Маліна та М.І. Литвиненко, станковий Й.Ф. Бураш, столяри З.М. Малінський та А.О. Імберг. Приблизно в цей час почала працювати верстатницею молода дівчина Марія Куліш, і віддала цій роботі 45 років.

Розрахункова лісосіка станом на 1957 рік становила 18,1 тис. куб. м. Особливо великий розмір головного користування зафіксовано в  1961, 1962 та 1964 роках – 25 розрахункових лісосік. З 1961 року проводилась заготівля деревини в пристигаючих насадженнях, особливо широко з 1963 по 1965 рр. Тоді в лісгоспі вже налічувалося 15 автомобілів, 40 тракторів, 2 автокрани.

Наприкінці 50-х років старшим лісничим був призначений Микола Павлович Гладиш, у 1962 році він став директором лісгоспу. В ряду очільників підприємства він вирізняється насамперед своєю увагою до підбору спеціалістів, повагою до їх знань. Це відчутно позначилося на ефективності виробництва. В зв'язку з розширенням виробництва велика увага приділялась будівництву – лісопромислового комплексу, контори держлісгоспу, всіх лісництв, житла для трудівників.

Вирішення житлової проблеми найбільш яскраво продемонстрував лісничий  Українківського лісництва (1965-1978 рр.) Антон Прохорович Кондратенко. Гостру кадрову проблему він подолав, збудувавши господарським способом 8 будинків на 26 квартир. Нині вулиця, на якій вони розташовані, носить його ім’я.                                                                               

Активно займався житлом для робітників і лісничий Іршанського лісництва (1949-1974 рр.) Петро Васильович Данильченко, заслужений лісовод України.

У 1964 році в лісгоспі працювали 22 спеціалісти з вищою освітою та 30 – з середньою спеціальною освітою.

У 1971 році до Малинського лісгоспу приєднано Слобідське лісництво.

У традиційному переліку лісових робіт у ці роки особливу увагу приділено заходам із захисту лісу. Працює пожежно-хімічна станція, встановлено п’ять пожежних веж, організовано 29 ДПД. У розпорядженні лісової охорони – 49 коней і 6 мотоциклів, крім того – лісова охорона має своїх 30 коней.

У 1977 році збудовано контору держлісгоспу по вулиці Лісовий кордон, 58 – навпроти лісопромислового комплексу.

У 1987 році в лісгоспі почали використовувати машину, що здійснювала механізовану валку дерев. На всіх лісосічних роботах рівень механізації досяг 100 відсотків, за винятком обрубування сучків.

Кращими на рубках догляду рік-у-рік  виходять бригади, очолювані Добровольським, Павловським, Яценком, Черніченком, Мирутенком, Мельниченком.

У 1988 році відбулися перші в історії підприємства вибори директора. Ним став Леонід Григорович Авраменко.

З 1989 року на базі Малинського лісництва почав діяти лісорозсадник площею 14 гектарів. Збудовано 4 теплиці.

1988-1997 роки знову означені широким будівництвом.

Поступальний розвиток Малинського лісгоспу – це результат роботи тисяч його працівників. Кращих із кращих  можна було б називати й називати. Серед них на першому місці – орденоносці: водій лісовозного автомобіля Василь Миколайович Хома і бригадир комплексної  бригади Володимир Петрович Мойсієнко.

З серпня 2014 року колектив лісгоспу очолює Олег Миколайович Дзюбенко, депутат обласної ради. Багато уваги він приділяє розвиткові лісової справи. У переробці деревини робить упор на підвищення якості продукції, для цього закуплено сучасну техніку. В лісгоспі нині працюють 346 чоловік – їм належить достойно прийти до 100-річчя нашого підприємства.

Андрій ЛИСЕНКО,
голова профкому лісгоспу в 1982-2005 роках.

Джерело: zt-lis.gov.ua