Facebook 

 

Напишіть нам   Реєстрація    Вхід

Все найкраще собі: як «Наш край» піариться на заслугах громади

20.10.2021
Малин

Миклухи — російські націоналісти та, коли помер Михайло Миколайович (молодший)?


Дещо з історії родини Миклух

Російська й радянська історіографія переплетена пропагандистським наративом — ідеалізувати, кого треба й не згадувати, кого не треба.

Схоже такі «історичні» правила активно переносяться й на відновлення української історії. Нині тільки обгортки інші — шаровари й вишиванка. Затято, використовуючи радянський досвід, продукують ідолів.

Так цьогоріч відмічали 175 років від дня народження Миколи Миколайовича Миклухо-Маклая. Й нині, як ніколи, родину Миклух вбирають в покров українства — вже не стільки про самого вченого йдеться, як про пошуки його «українського коріння».

Скрізь вставляють його цитату з інтерв’ю газеті «Sydney morning gerald», але ще ніхто не запропонував сканкопії, чи то б точної дати й номеру газети.

«Моя особа — живий приклад того, як щасливо з’єдналися три одвічно ворожі сили. Запальна кров запорожців мирно злилася з кров’ю їхніх, здавалося б, непримиренних ворогів — гордих ляхів, та ще й розбавилася кров’ю холодних німців. Чого у цій суміші більше…, судити було б необачно і навряд чи можливо. Я дуже люблю вітчизну мого батька, Україну, але ця любов не применшує поваги до двох вітчизн батьків моєї матері — Німеччини та Польщі»

У мене особисто — сумніви. Не тішився всесвітньо відомий вчений зі свого українського походження, й саме прізвище — Миклуха, його гнітило. Тому краще залишити його в іпостасі «людини світу», відомого вченого, який дотичний до Малина, без нав’язування йому непритаманних рис.

Але сьогодні про членів родини, які мали пряме відношення до нашого міста — проживали тут, мали власність та землю. Йдеться про двох Михайлів — Михайлів Миколайовичів.

Один з них рідний брат мандрівника, горний інженер, власник маєтку в Гамарні, саме того, де нині в лісотехнічному коледжі облаштований музей.

Інший Михайло — племінник, син сестри Ольги, якого Катерина Семенівна Миклуха з якихось причин вирішила назвати саме Михайлом, і саме Миколайовичем, і який був позашлюбним сином Ольги, що померла під час пологів. Тож Михайлом молодшим опікувалася бабуся.

У родоводі Миклух є один пробіл. Якщо всі нащадки й родичі Миклух відомі по даті народження й смерті, то лише у Михайла молодшо не зазначена дата смерті.

Є дата народження. Відомо, що він навчався у київському університеті й наче був там профессором.

Маловідомо, що саме Михайло молодший станом на 1910 рік був найбільшим землевласником у родині. Як він зосередив у своїх руках земель вдвічі більше ніж у дядька Михайла, можна тільки здогадуватися. Найменші статки мали діти Сергія Миколайовича Миклухи.

Тож, яка доля Михайла молодшого?

Василь Іванович Тимошенко у своїй статті «Михайло Миколайович Миклухо (молодший)» зазначає, «закінчив Київський університет на початку ХХ ст. У 20–30-ті рр. проживав у Києві і працював у Бактеріологічному інституті». Здебільшого в статті йдеться про дружину Михайла — Надію Тарновську. З поля зору вони пропадають у 1942 році. Василь Тимошенко у своїй статті посилається на сестру Надії — Ірину.

Але чи так все було? Під великий сумнів ставить цю історію публікація в газеті «Киевлянинъ» від 7 листопада 1915 року. Саме там опубліковано звіт «годичного собрания действительных членов клуба русских националистов».

Серед іншого там йдеться про таке:

«5-го ноября состоялось годичное собраніе дѣйствительныхъ членовъ Кіевскаго клуба русскихъ націоналистовъ. Но открытіи собранія предсѣдатель клуба, членъ Государственной Думы А. И. Савенко, охарактеризовавъ тяжесть утраты, понесенной Кіевомъ въ лицѣ скончавшагося высокопреосвященнаго митрополита Флавіана, предложилъ почтить память почившаго архипастыря вставаніемъ. При этомъ всѣми присутствовавшими была пропѣта „вѣчная намять». Затѣмъ была почтена вставаніемъ память скончавшихся дѣйствительныхъ членовъ клуба М. Б. Миклухо-Маклая и М. П. Фабриціуса…»

Немає інших не ідентифікованих членів родини, які могли б померти у 1915 році, ніхто крім родичів мандрівника не використовував приставку Маклай. Ніхто інший теоретично не міг бути членом клубу, аніж Михайло молодший. Що не сходиться — ініціал по-батькові «В». Це або помилка типографії, або Михайло молодший свідомо використовував, знаючи щось про свого справжнього батька.

Або, як припущення, у 1915 році помер Михайло старший, і не дослідивши ретельно сторінки життя йому приписали історію Михайла молодшого.

А що ж таке «Киевский клуб русских националистов»?

Однозначно — це антиукраїнська організація. Попри те, що там було багато відомих і прогресивних людей, єдині вони були в ідеї «борьбы с польским натиском и украинофильством и, наконец, объединением людей, исповедующих принципы национально-русской государственности…»

Старший Михайло Миколайович також доволі активно займався політикою. І також на боці «руської курії». Так позначали на своїх шпальтах «русских националистов» автори газети «Рада», чи не єдиної проукраїнської на той час.

«Недавно одбулися вибори земських гласних од руської курії по радомиському повіту. Вибрано в гласні од повноцензовиків; члена Державної Думи професора С. М. Богданова, А. І. Борисова, непремінного члена губернського по селянським справам присутствія П. М, Бакара, непремінного члена землеустроїтельної комісії Є. Н. Гарбарева, чиновника особливих доручінь при київському губернаторові К. П. Григоровича-Барського, Г. Г. Демяновського, чиновника Лукомського, інженера Миклухо-Маклая, непремінного члена повітової земської управи К. В. Молчановського, бувшого члена київської думи Ф. Н. Нікіфорова, гласного київської думи професора А. Д. Павловського, полковника Н. П. Скородинського, В. Г. Тальберга, генерала М. П. Фабріціуса…»— читаємо у одному з серпневих номерів 1911 року.

Погляньте перше прізвище у списку — Сергій Михайлович Богданов, один із засновників Київського клубу російських націоналістів.

Тут же і Фабріціус, якого поминали-згадували на «годічном собранії» 1915 року.

Процитую українську вікіпедію:

«Київський клуб російських націоналістів — антиукраїнська організація, яка діяла у Києві протягом 1908—1917 років.

Належала до «Російського національного союзу», займала більш помірковану позицію ніж «Союз Російського народу» та його підрозділи. Її член вважали українську мову жаргоном, а українську історію вигадкою, піддавали нападкам постаті М. Грушевського, І. Мазепи, притому що значна частина з них була етнічними українцями. Підтримувала ідею «єдиної неделимої Росії». До клубу належало багато представників київської інтелігенції, у тому числі викладачів київського університету».

Чим вам не прообраз нинішнього ОПЗЖ?

Тут слід згадати, якщо вже говорити про зворотну сторону медалі, то Миклухи весь час з кимось судилися — то з селянами за межу, то якісь інші господарські розборки. Чому б не заглянути в історію Малинівки, де їх згадують не найкраще — піднімали орендну плату за землю, що доводилося чехам відстоювати правду у суді знову ж таки.

А ще стрілянина дітей Сергія Миколайовича посеред Малина…

Жили, як усі заможні люди того часу. Тому оці епітети про «прекрасну атмосферу поваги до високих культурних цінностей», «високоморальність», «передові прогресивні погляди» зайві, коли шукаєш історичну правду. Не треба класти повидло на оселедець з чорним хлібом.

Чому б не залишити Миклухо-Маклая «громадянином світу», видатним вченим, родина якого жила в Малині? Бо якось не комільфо викопувати «українське коріння» на фоні відомих фактів.

Володимир НЕЧИПОРЕНКО

 

 

 

Поділитися:

Коментарі

Логін: *
Пароль: *
Коментар: *
Відмінити
* Необхідна інформація