З чого починався сучасний Коростень

Вважається, що місто починається із залізничного вокзалу. Коростень тут не є винятком. Більше того, так історично склалось, що саме з розвитком залізниці наше місто і стало власне містом. До того ж, залізничний вокзал, який був відкритий у 1902 році, на довгий час став «обличчям» Коростеня.

Після початку активного використання Південно-Західної залізниці, Коростень відчув значне пожвавлення розвитку міської інфраструктури. Вокзал та десять інших дерев'яних будинків, призначених для розміщення залізничних служб та родин керівництва, створили першу в Коростені площу і нову вулицю, які зрозуміло отримали назву – Вокзальна площа та вулиця (з 1978 року ця вулиця була перейменована в ім. Лук’яна Табукашвілі).

Вокзальна вулиця розпочиналась з території невеликого лісу (нині це парк імені Т. Г. Шевченка) та простягалась більш як на версту до переїзду через залізничну колію (нині вона повертає і закінчується в районі міського будинку культури) та зливалась з Петроградською вулицею.

Вокзальне шосе, як називали на початку століття цю вулицю, по всій довжині було прикрашено стовпчиками з рейок, заввишки півтора аршина, пофарбованими світло сірою фарбою. З лівої сторони від вокзалу було збудоване паровозне депо на 6 стоянок і висока вантажна рампа з пакгаузами. Вони мали вихід на Вокзальну вулицю, і для такого містечка, яким був тоді Іскорость, справляли досить солідне враження на гостей міста. Тут в свій час ходили останній російський імператор Микола II зі своїм сановниками –Вітте та Столипіним…

Трохи пізніше заповзятий німець Остерман поблизу переїзду збудував механічні майстерні і приземкувату будівлю – казарму для робітників, що працювали в майстернях. Інший підприємець, Ябс, збудував тут готель.

У роки Першої світової війни військове відомство спорудило на вулиці багато дерев’яних бараків для розміщення солдат. Це місце отримало неофіційну назву – Барачна площа. До речі, ця площа стала лобним місцем в буремний період 1917 року. Саме на ній в Коростені було проголошено встановлення Радянської влади. І саме на цій вулиці відбулось перше засідання революційного комітету у 1918 році на чолі з Лук’яном Табукашвілі в приватному будинку (зараз це вул. Крупської,14), який, до речі, зберігся і до сьогодні. Але його зовнішній вигляд, на жаль, окрім пам’ятної дошки, зовсім не справляє враження пам’ятки історії…

До 1921 року містечко і селище по Вокзальній вулиці мали різні назви: містечко – Іскорость, а залізнична станція з селищем – Коростень. Згодом, бараки по вул. Вокзальній частково згоріли, а частково були розібрані. На звільненій площі збудували гарне, сучасне двоповерхове приміщення залізничної школи і адміністративний будинок (зараз у ньому розміщено управління Коростенської дистанції ПЗ залізниці).

Такими Вокзальна площа і вулиця залишались до війни. Війна внесла свої «конструктивні особливості» в ці місця. Вони стали останнім місцем, яке закарбувалось в пам’яті багатьох коростенців, коли вони залишали місто в липні 1941 року, і для радянських воїнів із батальйону капітана Цурканюка, що звільняв цей район від німецько-фашистських загарбників у листопаді 1943 року…

Стратегічне значення залізниці для воюючих сторін зумовило її постійне і жорстоке бомбардування. Останній наліт авіації люфтваффе на стан цію Коростень відбувся в ніч на 10 липня 1944 року. Наслідки були жахливими. Про кількість загиблих під час них свідчать численні меморіальні дошки на пантеоні слави по вул. Франка.

Після закінчення війни Вокзальна площа більше нагадувала поле бою, аніж площу. Тут залишилося тільки наполовину зруйноване приміщення старого вокзалу. Його з часом відновили і він до
грудня 1983 року ще вражав своєю неповторною архітектурою гостей нашого міста…

Ще про багато цікавого ми змогли б дізнатися, якби говорили камені! Скільки б ще вони розповіли нам...

Сергій ГЕРАЙМОВИЧ

Джерело: Наш Коростень