Facebook 

 

Напишіть нам   Реєстрація    Вхід

Регулярне технічне обслуговування мереж – запорука безпечного використання газу

12.01.2022
Малин

Пішла пригледіти за братом – стала чемпіонкою: розмова з Єлизаветою Кулаківською


 Єлизавета Кулаківська з 5-річного віку займається вільною боротьбою і мріє про олімпійську медаль

Наприкінці минулого року обласна влада нагородила кращих спортсменів Житомирщини, серед них була і наша 15-річна землячка Ліза Кулаківська, вихованка тренера Малинської ДЮСШ Олексія Федорчука.

Дівчина отримала відзнаку в номінації «Лауреат спортивного 2021 року з олімпійських видів спорту».

Її досягнення вагомі — впродовж півріччя вона стала чемпіонкою України та Європи, і виборола восьме місце у чемпіонаті світу. Також нагородили її наставника, який займається з борчинею із дошкільного віку, вкладаючи всі сили й досвід у підготовку вихованки.

Він тренує її за схемою срібного призера XXX олімпійських ігор Валерія Андрійцева, завдяки чому (а також власній наполегливості) Ліза легко здобуває перемогу за перемогою, і мріє, як і її кумир, взяти участь в Олімпійських іграх, котрі відбудуться у 2028-ому році. Її ціль — здобути для України золоту медаль.

«Тільки відвернуся до плити, а за Ромчиком і слід застиг. Телефоную — тренер виходить на ґанок спортивного центру, ллє дощ як із відра, а мій син вже на порозі, мокрий як хлющ — чекає, доки відчинять двері», – пригадує мама юних спортсменів. 

Відтак вона почала відправляти з Ромою на тренування Лізу, щоб наглядала за меншим братом (різниця між дітьми — 1,5 року). Так, завдяки пристрасті братика до боротьби Ліза у 5-річному віці потрапила в спортивний центр.

«Спершу кожне тренування здавалося каторгою. Все тіло боліло, особливо вуха. Я через силу ходила в спортзал, бо не хотіла кидати Ромку. Хоч гратися вдома в «дочки-матері» було значно цікавіше. Але перші змагання все кардинально змінили…», — пригадує зараз з усмішкою Ліза свої перші уроки боротьби.

ПЕРШІ УСПІХИ І ЖАГА ДО ПЕРЕМОГИ 

Після турніру на призи Андрійцева у майбутньої чемпіонки з’явилася жага до перемоги, яка з кожним роком розгоряється все більше. 

Тренер одразу побачив потенціал в обох дітях і не помилився. Невдовзі для Ромчика і Лізи вільна боротьба стала сенсом життя. Вони єдині з усієї тодішньої секції досягли успіху.

«Вперше діти взяли участь у змаганнях у 2012 році — це був перший турнір на призи Валерія Андрійцева, у якому боролися всі разом: і хлопці, і дівчата. Не було ще такого розподілу, як зараз… Так от у цьому турнірі Ліза здобула перше місце. Відтоді, як відчув — у моєї вихованки з’явився внутрішній непереборний вогонь переможця», – каже тренер дітей. 

Спортивний азарт, бажання будь-що перемогти суперників, стати першою надихали Лізу. Дівчинка з посиленою енергією взялася за тренування. У 2015-ому я переїхав до Малина, але діти не припинили тренувань. Вони щодня їздили на заняття, які на той час проходили в клубі на ГМП. 

Під час новорічно-різдвяних свят 15-річна чемпіонка з мамою Милою і тренером Олексієм Євгенійовичем зустрілися з журналісткою MALYN.MEDIA і розповіли про спортивний шлях юної борчині та найближчі плани.

НА БОРЦІВСЬКИЙ КИЛИМ РАЗОМ З БРАТОМ

Дівчинка займається  вільною боротьбою десять років.

«Ми із Пісківки. Лише останніх півтора року винаймаємо житло в Малині — переїхали, щоб під час ковідної пандемії Лізі й Ромі було легше добиратися на тренування в Малинську ДЮСШ. Діти ходять на вільну боротьбу з 2011 року. Роману було 3,5 рочки, коли я вперше привела його до Олексія Євгенійовича — він тоді працював у спортивному центрі, який відкрив у Пісківці меценат із Канади, уродженець нашого селища Ігор Луцков», – розповідає пані Міла. 

Хлопцю настільки сподобалися тренування, що він частенько тікав з дому до Олексія Євгенійовича босяком, напіводягненим. 

Через 5 років, у 2017-ому, Ліза і Рома стали чемпіонами України. Потім у дівчини було безліч призових місць на турнірах різного рівня. 

Вона навіть залишила в тіні брата, що його дещо ображало. Але, звісно, Роман завжди вболівав за сестру і в тренувальних боях часто виступав її напарником в спарингу, щоб допомогти підготуватися до наступних викликів.

Цьогоріч Роман вступив у Львівський фаховий коледж спорту, на базі якого є загальноосвітня школа-інтернат спортивного профілю. Виграв Кубок Львова, готується до чемпіонату України Ю-15.

«Син всього хоче добитися сам. Мріє стати спортивним реабілітологом, а Ліза — тренером», — зазначає мама дітей, пані Міла.

У ШКОЛІ ЧЕМПІОНЦІ УКРАЇНИ ПОСТАВИЛИ… ШІСТЬ З ФІЗКУЛЬТУРИ

Мама самостійно виховує дітей. У Пісківці працювала поштаркою, у Малині робить касиром у одному з маркетів. Сім’я не розкошує, але діти мають все необхідне. Заради своїх кровиночок Міла переїхала в Малин, а також майже постійно супроводжує їх на змагання, щоб підтримати, відкладаючи з доходів кошти на дорогу та проживання у чужих містах. 

Вони разом з тренером першими вітають їх з перемогою і підтримують у разі виникнення проблем.

«Цьогоріч на 1 вересня Ліза вперше пішла у школу сама, без брата. Вони навчалися в одному класі, в ЗОШ №6. Лізу я віддала в перший клас на рік пізніше, отак і вчилися разом», — каже мама.

У школі учні поважають однокласницю-чемпіонку, хоча ще мало розуміються, які труднощі дівчинці доводиться долати, щоб стати першою в чемпіонатах.

Перемога — це лише верхівка айсберга, якій передують посилені тренування до семи потів, режим, щоденна робота над собою, недосипання, травми тощо. Весь цей шлях проходять тільки найвитриваліші.

«За ці роки Ліза не пропустила жодного тренування — навіть,  якщо не має настрою чи погана погода у відведені години, вона приходить в спортзал на борцівський килим. Її фізична підготовка набагато вища за однолітків, проте в школі по фізкультурі чемпіонці України з вільної боротьби якось поставили за семестр… шість балів, хоча це її не засмучує. Вона знає свій рівень», — зауважує Олексій Федорчук.

«МИ З ЛІЗОЮ НЕ ГОТУЄМО КОНКРЕТНІ ПРИЙОМИ, БО ЦЕ НЕ МАЄ СЕНСУ»

Проте жодне тренування не порівняти з виходом на борцівський бій на чемпіонатах.

Як каже тренер, там відключається повсякденне мислення, борці діють на рівні підсвідомості, на рефлексах, миттєво реагуючи на прийоми суперників.

«Ми з Лізою не готуємо конкретні прийоми, бо це не має сенсу. На тренуванні відпрацьовуємо лише модель поведінки на килимі, а далі має спрацьовувати ситуативне мислення. У різних тренерів різні методики, розроблені безпосередньо під кожного спортсмена. Найчастіше виграє той, у кого напрацьовані кращі схеми. Ми за основу взяли схему Валєри Андрійцева, завдяки якій він став срібним призером Олімпійських ігор, і щоразу після змагань доповнюємо її новими деталями, враховуючи отриманий досвід», — каже Олексій Євгенійович.

«ДУХ ЗМАГАНЬ, ЖАГА ДО ПЕРЕМОГИ — ЦЕ ОСОБЛИВІ ВІДЧУТТЯ»

Борчиня переконана — чим сильніший суперник, тим цікавіше.

«Часто все вирішують останні секунди. Так було на чемпіонаті України, де я боролася з трикратною чемпіонкою країни, бронзовою призеркою світу Анастасією Польською з Кривого Рогу. Я була впевнена, що здобуду перемогу, ні на секунду в цьому не сумнівалася, і виграла, набравши майже утричі більше балів», — говорить вона.

Не програла Ліза жодної сутички і на чемпіонаті (Ю-15) у Софії в Болгарії, здобувши титул чемпіонки Європи. А через місяць виборола на рівні Європи (Ю-17) бронзу — взяти перше місце завадила травма коліна.

«Травмованій довелося виступати Лізі й на чемпіонаті світу. У перервах обкладали коліно капустяними листками, щоб зняти набряк. Ліза стійко трималася, нізащо не хотіла переривати свою участь, бо ж стільки  часу до нього готувалася!» – говорить Олексій Євгенович. 

Їй випав найважчий суперник — перша сутичка була з чемпіонкою світу, індускою, друга — з бронзовою призеркою, американкою. Третя — з росіянкою. Попри сильних суперниць, Ліза набрала 250 балів (для порівняння чемпіонат України максимально приносить лише 75 балів).

«Нам ще є над чим працювати. Ми оцінили свій рівень, відносно інших борчинь. Ліза зарядилася на подальший успіх. Ці чемпіонати лише підготовка. Наша основна ціль — олімпіада 2028 року», — каже тренер.

Серед юнок найсильнішими у світі вважаються індуски, американки. Хоча й українська школа — теж сильна. З останнього чемпіонату світу Ю-23 українки привезли вісім медалей.

«Українців поважають. Якось довелося зіштовхнутися біля ліфта з російською командою. Тренер дав їм команду, всі вони вийшли і поступилися місцем нашим спортсменам. На чемпіонаті світу дещо заважав мовний бар’єр, але все ж таки спілкувалися, обмінювалися досвідом. Всі з повагою ставляться до українських борців», — зазначає Олексій Федорчук.

У ПОВСЯКДЕННОМУ ЖИТТІ ЛІЗА — ЗВИЧАЙНА ДІВЧИНКА

Як і решта дітей, обожнює солодощі. Не дотримується жодних спецдієт (тільки безпосередньо перед змаганнями, аби відповідати ваговій категорії). Любить ікру, особливо чорну, яку могла б їсти ложками. А також — сучасну музику і спілкування з подружками. 

Ліза — комунікабельна, щира. От тільки на розваги має обмаль часу. У вільний час здебільшого вдома, допомагає матусі по господарству.

Сім’я з тренером вдячні меценатам, які підтримують Лізу.

«Всіх вітаємо з новорічно-різдвяними святами. Бажаємо міцного здоров’я і успіхів. А спортсменам головне — терпіння і наполегливості», — говорять насамкінець зустрічі.

Редакція MALYN.MEDIA своєю чергою бажає родині Кулаківських і тренеру Олексію Євгенійовичу вдалого року і наступних перемог.

Розмовляла МАРИНА КИРИЧЕНКО


Нагадаємо, у Малині 14 та 15 січня 2022 року відбудеться, вже вдев’яте, Всеукраїнський турнір «Крок до Олімпу».

 
Поділитися:

Коментарі

Логін: *
Пароль: *
Коментар: *
Відмінити
* Необхідна інформація