Згідно із Законом України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів та заборону пропаганди їх символіки» в Радомишлі було перейменовано 34 вулиці.
Хоч із запізненням, але вирішив викласти свою думку.Спонукало мене до цього негативне ставлення до перейменування частини громадян України, зокрема радомишлян, які мені зустрічались в особистому спілкуванні та в інтернет-просторі.
Про це в ЖЖ "Радомишль наш дім" пише Павло Тужик.
Негативне відношення можна розбити на три групи тверджень:
1. Владі немає що робити, то вони перейменовують вулиці. Наче від цього життя стане кращим та ями зникнуть, ліпше б кошти витратили на асфальтування цих вулиць.
2. Не на часі займатися цим. Є важливіші питання, які потрібно вирішувати першочергово.
3. Навіщо взагалі перейменовувати вулиці? Це наша історія.
Такі твердження мені видаються некоректними, мають відтінок невігластва, відсвічують совковою свідомістю.
Перше твердження – це підміна понять. Хіба коректно порівнювати кошти, які потрібні, наприклад, для асфальтування вулиці в один кілометр з коштами для її перейменування? Взагалі це ще й різні сфери людського буття. Це так начебто говорити, що видання підручників для школи – дурниця, краще побудувати ковбасний цех. Це порівняння натякає на
друге пояснення: «не на часі». Звичайне людське життя спростовує це твердження, та досвід нам показує, що коли ми не робимо щось вчасно, кажемо «не зараз», «не на часі», «пізніше за кращих умов», то, зазвичай, нам доводиться вирішувати проблему в гірших умовах з більшими зусиллями та ресурсами. Так само і на державному рівні, де гарною ілюстрацією буде наша армія. Більше двадцяти років існування держави армія була «не на часі», «ось станемо заможнішими», «от тоді о-го-го…». Тепер коли війна, коли економіка на ладан дише, коли ресурсів стало взагалі обмаль, невирішене питання з армією постає перед державою та громадянами у вигляді проблем примноженими багатократно.
Тепер третє твердження»: «Навіщо взагалі перейменовувати вулиці? Це наша історія». Спочатку розберемося, наскільки вона наша. Ще на початку дев’яностих років минулого століття в Радомишлі було перейменовано десятків зо два вулиць з комуністичними назвами, а точніше, було повернення їх історичних назв. Попри галас стражів комуністичного спадку про унічтожєніє і пєрєпісиваніє історіі, несподівано виявилося, що за сімдесятилітнім совєцкім періодом існувало людство, більше того, існувало місто Радомишль з вулицями, які мали назву. Еврика! Виявляється, була вже історія, а хто ж тоді її переписав і для чого?
Відомо, що в 19 столітті в історії Радомишля був єврейський період, де жителів євреїв було 70%. Вони зробили значний внесок в розвиток міста. Чомусь в радянський період, та і в новітній український також, в назвах вулиць не увіковічили прізвище жодного єврея – хіба серед них не було достойного городянина? Можна було хоча б назвати просто одну вулицю – Єврейська.
Добре, що згадали історію 17 століття вулицями Плетенецька, Шептицьких, гарно звучить вул. Троїцька. Однойменний храм був знищений совєтами, то хоч увіковічили його в назві вулиці. Історія міста щонайменше тисячолітня.
Наші пращури – древляни, тому можна було б назвати одну із вулиць Древлянська. Бачу, з’явилася вул. Володимирська. Гадаю, назва в честь Володимира Великого. Нам потрібно звертати увагу на цей історичний період та відображати його в назвах, а то наші сусіди люблять загрібати собі нашу історію, а потім нас називати «молодшими братами».
За моїм підрахунком сьогодні в місті налічується 142 вулиці. Поглянемо на чверть століття назад в радянське минуле: віднімемо 12 дачних вулиць та 8 нових нарізаних під забудову нового мікрорайону на Папірні, то на той період залишиться 122 вулиці. Якщо переглянути перелік цих вулиць, то виявиться, що близько 70% з них мали назву пов’язану з радянським минулим, навіть не просто з радянським, а з російсько-радянським. Акцентую – російсько-радянським. Цей момент стосується всіх сіл і міст України.
В кожному населеному пункті один і той самий обов’язковий та першочерговий набір назв вулиць (хоч будуй конвеєр для виготовлення тисяч табличок на будинки): Леніна, Карла Маркса, Дзержинського, 25-го, 27-го з’їзду КПРС… До речі, в Радомишлі, здається, забули перейменувати провулок Дзержинського – імені головного чекіста та одного з організаторів червоного терору.
Декомунізація декомунізацією – це добре, але давайте подивимось, вулиці імені кого залишилися та чи їх назви відображають дух або історію України, чи то нашого краю.
Розпочнемо з нейтральної радянської групи: вул. Дружби, Миру, пров. Першотравневий. Типові совкові ангельські маски – цинічне прикриття рядянсько-імперського оскалу. Добре, забудемо суть радянського цинізму, а акцентуємось на прямому смисловому навантаженні слів та й залишимо ці назви. Далі: вул. Космонавтів та Гагаріна. До чого космонавти до України? Ну, добре, нехай українець Попович за цілий загін космонавтів піде – залишимо. Гагарін – не маю нічого проти. Говорять, непогана людина була та й перший космонавт, світовий масштаб. Далі: Гоголь, Чехов, Чайковський – не заперечую. Ці люди мають хто дух, хто коріння українські, хоча звісно росіяни перетягують ковдру на себе.
Друга група назв умовно-нейтральна. Вулиця 9-січня – мова йде про «Криваву неділю» 1905 року. У цей день в Петербурзі була розстріляна 2,5-тисячна мирна демонстрація робітників, що йшли до царя з наміром вручити петицію з проханням поліпшити умови життя. В колонах несли портрети царя, ікони святих – не допомогло. Це, звичайно, трагічна історія, але вона не має відношення до Радомишля та й до України теж.
Це суто російський менталітет – йти до царя з чолобітною: цар добрий, а бояри погані (згадаємо в наш час про російських далекобійників, про «ніч довгих ковшів»). Вулицю назвали так, бо комуністи влаштували на цій трагедії свій піар та пропаганду, мовляв, «бачите, царі, буржуї є хто? А ми – за народ, ми хороші, ми свої в дошку».
Тепер про вулиці в честь росіян: Ломоносова, Герцена, Добролюбова, Кутузова, Мічуріна, Тимірязева, Лермонтова, Некрасова, Пушкіна, Толстого, Маяковського, Горького. Знову ж таки виникає питання: яке відношення мають ці росіяни до Радомишля чи до України? Може хтось з них колись і бував в Україні, навіть попив горілки, з’їв шмат сала, то що, одразу цим заслужив бути увіковіченим в назвах вулиць в багатьох українських містах? А ось взагалі «засада»: Лермонтов служив в імперський армії та брав участь у боях на Кавказі, встановлюючи ще тоді «рускій мір». Пушкін, деякі його твори товсто натякають, був імперцем та шовіністом. Горький оспівував радянський режим. Назву вул. Толстого я залишив би в честь людини, яка зробила великий внесок у світову літературу.
Залишилися військові люди: Карбишев, Панфілов, Рокосовський, Толбухін та Олександр Матросов. Перші двоє не були пов’язані з Україною, про двох наступних нічого не скажу, бо не знаю вагу їх заслуг перед Україною. Олександр Матросов (він же Шакірьян Мухамедьянов, по національності башкир) ніякого відношення до України не мав. Не хочу применшувати його подвиг, але в Україні 2319 героїв Радянського Союзу, серед яких і рядові солдати, і воєноначальники, а назвами вулиць в їх честь чомусь не рясніли наші міста, а в честь росіян, які навіть на Україні не були – будь ласка.
Ось я і перерахував 18 умовно-нейтральних вулиць, які залишились на карті Радомишля. Всі ці вулиці названі в честь російських діячів, які не мали відношення до України. То чому імпорт з Росії? Виглядає так, що Україна, така велика республіка (на той час з більше ніж п’ятидесятимільйонним населенням), не мала своїх навіть радянських письменників, вчених, різних культурних діячів, героїв… не внесла людських, матеріальних, інтелектуальних ресурсів в скарбничку Російської Імперії, потім Радянського Союзу. Чи може мала і внесла, а хтось їх зумисне витирав з історії, робив меншовартісними, другорядними.
Чому так? Де історична справедливість?
Щоб відповісти на ці запитання, не треба і до гадалки ходити. В сучасному інформаційному технологічному світі тяжко щось приховати – було б бажання побачити.
Вся політика нашого сусіда (спочатку Російської Імперії, потім цієї ж імперії тільки у формі Радянського Союзу і в сучасності у формі Російській Федерації – уламку імперії) завжди була спрямована на знищення українського народу, його асиміляції. Ця політика проводилася і проводиться і до інших сусідів РФ, і до внутрішніх народів самої федерації.
Сутність, природа цього державного утворення з самого початку свого існування – не процес творення, освоєння та упорядкування навколишнього середовища, а паразитування та руйнування, пожирання та перетравлювання народів і територій.
Де докази?
Достатньо відповісти, що сталось з Карелією, Східною Пруссією, Кримом. Куди поділись фіни з Карелії, німці з Пруссії, куди подівся татарський Крим? Куди поділося українське населення з українських земель – Кубані, Стародубщини, Східної Слобожанщини? Немає вже його, РФ розчинила його в своєму імперському шлунку. Сьогодні з цих земель приходять до нас не наші брати, а манкурти, які не пам’ятають своїх родових коренів. Вони допомагають імперії пожирати і перетравлювати черговий шматок, на цей раз це Луганська і Донецька область.
Що таке сильна держава?
Ви думаєте, що це люди, ресурси, економіка? Гадаю, що не тільки. Скоріше сильна і ефективна держава, в першу чергу, це загальне національне здорове ментальне поле. Коли воно слабке, то і держава слабка та нікчемна.
Подивіться на Німеччину, яка через двадцять років після війни, після тотальної розрухи стає передовою державою Європи, через 45 років об’єднується з НДР і не падає від цього на коліна, а вирівнює відсталу економічну частину і переборює ін’єкцію совдепівського менталу. Польща після розпаду СРСР швидко відновлюється і розбудовується.
Маленький Ізраїль створює свою державу і відроджує мертву мову іврит та робить її офіційною, 68 років протистоїть переважаючому по населенню і ресурсам навколишньому агресивному арабському світу, створює ефективну економіку, сільське господарство в пустелі, сильну сучасну армію, передову медицину. Це приклади сильного державного ментального поля.
Тепер Україна. Яке в нашої країни ментальне поле? Куди не глянь – всюди вплетені чужі спотворюючі енергії. Московсько-кагебіська православна церква пасеться у нас і не просто пасеться, а й допомагає нищити державу зсередини, і в цьому їй допомагають самі українці-прихожани. Україна пронизана не тільки церковним, а й культурним, мовним російськими середовищами.
Знову ж таки, ці середовища підтримуються зсередини українцями: «Я патріот, тільки російськомовний». На цей рахунок подам цитату, яка трапилась мені в коментарях ФБ та перефразовує це твердження й оголює істинний прихований сенс: «Коли ми говоримо «я русскоязычный украинец», насправді це означає:
«Я – продукт насильницької асиміляційної політики російської імперії і совка. Продукт політики спрямованої на знищення українців як самодостатнього і окремого від росіян етносу, народу, нації. І я з цією політикою ПОГОДЖУЮСЯ. Вона була справедлива і правильна по відношенню до українців. Тому я буду продовжувати користуватися саме мовою росіян. А мовою українців – не хочу, нехай зникає».
Як дворовий пес утверджує та мітить відомим способом територію, так і імперія розкидує свої ідеологічні символи по Україні (в тому числі 5500 пам’ятників Леніна), тотально перейменовує міста і села, змінює назви вулиць…
В цьому зміненому середовищі, засіяному символами російсько-комуністично-імперського режиму ментальному полі народжуються декілька поколінь українців. Для частини українців таке нав’язане зовні середовище стає звичним. Вони сприймають його рідним, імперія перетравлює їх, робить своїми слугами та рабами. Коли в Україні зароджуються процеси очищення, ці українці підіймають галас: «Нєтрожьтє памятникі, ето наша історія! Ай-ай убірают радниє названія наших уліц! Украінская православная церковь КП – неканоніческая, в нєй нєт благодаті!»
Повторюся ще раз. Сильна ефективна держава – це, в першу чергу, незасмічене ворожими деструктивними ідеями та формами ментальне національне поле. Тут не може бути дрібниць, немає нічого легковагового і все має значення: мова, культура, церква, символи, назви. Хто сіяч – той і збирач. Що сіється, те і сходить та відтворює себе.
Павло Тужик, червень 2016 р.
вологість:
тиск:
вітер:
.png){kind=small}
