Facebook 

 

Напишіть нам   Реєстрація    Вхід

Щоб не загубилося: Франц Куберт — той, що заснував «МОЕЗ»

29.05.2021
Малин

Малинщина: ще мінус три сільські школи. ФОТО


 Ріжемо по живому, щоб вижити самим чи врятувати «пацієнта»?

28 травня, у несприятливий і емоційно неекологічний період місячного затемнення, відбулася дев’ята сесія Малинської міської ради восьмого скликання.

Низку питань традиційних бюджетного, земельного, комунального та організаційного блоків було поставлено у чергу після ключового, як з’ясувалося відразу після відкриття сесії, питання закриття трьох сільських шкіл.

Формулювання у проєктах рішень звучало наступним чином: «Про припинення юридичної особи — Іванівська школа І-ІІ ступенів…» (а ще Морозівської і Щербатівської — аналогічно).

Міський голова відразу по вступній процедурній частині сесії благородно, буцім, запропонував депутатам, яких з’явилося 28 із 34, перенести всі три питання закриття шкіл на початок порядку денного, аби не затримувати представників сільських громад. А прибуло останніх з останньою надією чимало.


Представники сільських громад прибули на сесію з останньою надією

Хоча доля згадуваних вище шкіл була вирішена заздалегідь, зважати на міркування або прохання батьків сільських школярів та їхніх вчителів ніхто не збирався. Звучав проєкт рішення, відтак депутати одностайно голосували.

Перед голосуванням мотивування остаточного рішення щодо шкіл озвучив з трибуни Віталій Коробейник, начальник управління освіти.

Вкотре за останнє десятиріччя, коли вже декілька шкіл пішли в небуття і зрештою всі змушені були змиритися, він пояснив економічне підґрунтя чергового жорсткого кроку, як робив це не раз і перед сільськими громадами (і перед селянами Іванівки та Щербатівки, де вже не вперше виникала загроза закриття місцевих шкіл і де батьки школярів категорично і войовничо заявляли, що шкіл закрити не дадуть).


Віталій Коробейник пояснює підґрунтя жорсткого кроку

Тим часом керівник освітньої галузі Малинської ОТГ назвав кількість дітей, якій підуть до школи 1 вересня: 4546 дітей у 23 школах Малинщини, зокрема — 6 міських та 17 сільських. У міських школах середня наповнюваність класів наразі становить 22-26 учнів. У сільських, не важко здогадатися, зовсім інша картина. Лише в шести школах більше 100 вихованців, у решті — значно менше. Типовим явищем є наповнюваність класів усього трьома-вісьмома учнями.

А з точки зору держави, економічного обґрунтування та і здорового глузду немає сенсу утримувати школи, де у класах менше 17 дітей.

Віталій Коробейник наголосив, що процес оптимізації зачепив не конче Малинщину, потерпає вся Житомирщина (відомо, що закриваються малокомплектні школи по всій території України). Найдошкульніше звучав вирок, якщо у школі менше 25 дітей, вона просто не фінансується із держбюджету. Адже щорічне утримування школи потребує із казни 2,0-2,5 мільйона гривень на рік.

Керівником освіти Малинщини обіцяно забезпечити учнів із шкіл, які мають бути закритими, підвезенням до нових шкіл. Він запевнив, що самі діти швидко і активно адаптуються до нових умов навчання.

З коментарем до ситуації і аргументами на користь закриття малокомплектних шкіл виступила депутатка, заступник директора Малинського професійного ліцею Лариса Костюченко.


Лариса Костюченко:”діти у класах з малою наповнюваністю важче адаптуються потім у більш людному середовищі”

Ключовим у її мові було переконання, що діти у класах з малою наповнюваністю важче адаптуються потім у більш людному середовищі, зокрема, як вказала на підставі власних спостережень та досвіду, у закладі здобування професійної освіти, де вона працює тривалий час і де згадувана тенденція є сталою упродовж десятиріч.

Вже під час виступів Коробейника та Костюченка присутні на сесії батьки та вчителі, не чекаючи закінчення обох промов, вигукували репліки розчарування, обурення і категоричних обіцянок на кшталт «Наші діти в іншу школу не поїдуть!».


“Наші діти в іншу школу не поїдуть!”

Проте найчастіше і найголосніше з відчаєм і гнівом вигукували «вирок» щодо очільника громади, на якого, покладалися великі надії: «Нащо ви обіцяли? Нащо брехали? Ви казали, що після вашого обрання принаймні рік жодна школа закрита не буде! Коли вам треба були наші голоси, ви казали одне, а насправді виявилися таким же негідником, як усі…».

Представники сільських громад не шкодували дошкульних визначень і не добирали коректних слів. Міський голова Олександр Ситайло зберігав емоційну рівновагу. Навіть у момент нарікань земляків, буцім очільник теж родом із села, мав би розуміти переживання селян, яким укотре показали велику дулю, дітей яких зневажили тощо.

Головуючий теж намагався коментувати ситуацію, проте його слова були позбавлені чіткої особистої позиції, а натомість мали компромісні формулювання, що «розумію…», «теж закінчив сільську школу…», «у депутатську каденцію спостерігав закриття сільських шкіл району…». А позиція очільника громади як посадовця була зрозуміла і без слів: він підтримає закриття принаймні оцих трьох шкіл.


Позиція Олександра Ситайла була зрозуміла і без слів

І як все активніше не обурювалися іванівці, морозівці та щербатівці, це не могло дати результату, на який вони розраховували. Депутати незворушно проголосували за оте сухо сформульоване у проєктах рішень «припинити існування юридичної особи — школи…».

І голосували таки одностайно, за винятком колишнього очільника Малина, тепер депутата, Олексія Шостака. Він з тією ж емоційністю й експресією, що і гості сесії, відстоював їхню позицію.


Олексій Шостак був категорично проти закриття шкіл

Принагідно аргументував особистим виборюванням інтересів міських шкіл, доля яких у найближчій перспективі теж незавидна. Адже дві школи під час його каденції за тими ж державними критеріями доцільності і оптимізації теж мали б бути закритими. Зокрема, і шоста міська, яка тим часом показує найкращі освітні успіхи з-поміж решти шкіл Малина, хоча є найменшою. Отже, запевнив промовець, йдеться не про залежність успішного результату навчання від максимальної наповнюваності класів, а про відповідальність вчителів і їхню максимальну відданість роботі, вихованцям.

Кожен промовець, обстоюючи чи заперечуючи позицію селян, чиї діти мають у новому навчальному році їхати до інших шкіл, залишався мимоволі популістом. Єдиним непопулістським і аргументованим виступом виявився короткий спіч Віталія Коробейника, можливо, саме тому, що не опирався на особисту позицію посадовця.

Усе виглядало так, ніби хірург незворушно починає ампутувати хвору кінцівку, а пацієнт не дає цього робити, хоча немає жодної ознаки того, що хірург припинить ампутацію.

Та ж незворушність спостерігалася і з боку міського голови, і з боку депутатського корпусу.

Командне голосування певним чином виглядало приголомшливо. І річ не в тому, шкода чи не шкода багатостраждальні сільські школи, а в тому, що в обранців не проявилися жодні рефлексії щодо тих, хто їх фактично обирав. Або вони ретельно приховували своє суто людське (а не депутатське) ставлення до ситуації.

Представники Іванівки, Щербатівки і Морозівки перейшли у стадію броунівського руху. Вони то підходили до сектору з депутатами, апелюючи до них, то атакували президію, то блокували вхідні двері, демонструючи рішучість, буцім ніхто не покине зали, поки не зважить на прохання відчайдухів.


Представники громад перейшли у стан броунывського руху

М’яко кажучи, атмосфера спілкування була важкою, бо товста стіна розділяла прохачів від представників влади, самоврядування. Отже критерій «народ і є джерелом влади» — це не про нас.

Навіть якщо тисячі разів доводити, що економічні розрахунки є правильними (хоча вони дійсно правильні, і в розмові з кожним із обурених батьків чи вчителів їм стане зрозуміло, що безвідповідально витрачати мільйони на малокомплектні освітні заклади, ті б не змогли б заперечувати цифри…), варто не забувати про елементарну людяність і коректність у такій складній і безвихідній для сільських громад ситуації. Адже то вже було занадто, коли «гості-мимоволі» ще не могли вийти з емоційного шоку, продовжували лементувати і відчайдушно закликати почути їх, вислухати, допомогти, а головуючий, міський голова, якого вони обрали, рівним голосом і беземоційно продовжив сесію. (Оголосив би перерву, поспілкувався б з людьми, які так важко переносять черговий удар!).

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ — Безперервний спам в інтернеті та «мутна вода» від Малинської мерії

На трибуну вийшла доповідачка з наступного питання, так само рівним голосом і беземоційно вона почала інформувати депутатів щодо бюджетних питань.

Непочуті батьки і вчителі  ще деякий час залишалися в залі, кидали вже відверті образи на адресу чиновників та депутатів: «Оце такі вони слуги народу!» або «Ганьба!». Відтак покинули сесійну залу, хоча і не визнаючи своєї очевидної поразки.

У відчинені із холу до великої зали двері вривався лемент, що і там не вщухав, довго лунало гасло «Ганьба!», а депутати і чиновники, дійсно, ніби з великим досвідом акторів театру кабукі, голосували одне за одним питання порядку денного.

Сесія далі йшла динамічно, «по накатаному».


«Одобрям», яке ще у вчорашньому минулому було таким традиційним для районних сесій

Для нового скликання характерною є ознака універсальної підготовленості кожного питання на попередніх профільних комісіях. Це ж добре, мали б думати ми всі. Отже, справедливо міркувати, на комісіях депутати ґрунтовно вивчають і вирішують усі потреби громади, території.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ — 28 травня сесія Малинської міської ради: буде «інтим» — покажуть приховане

Та чомусь це не додає оптимізму. Хоча й не варто узвичаювати досвід проведення сесій по 3-4 години, коли тривали гарячі дискусії між депутатами, й істина народжувалася у великих муках. Однак оце «одобрям», яке ще у вчорашньому минулому було таким традиційним для районних сесій, лякає прихованою формою диктатури чи принаймні — «усе вже вирішено задовго до…».

Тому, як і обіцяв, головуючий Олександр Ситайло закінчив сесію упродовж години. Отже ситуацію тримати під контролем здатен, як водночас і зберігати особисту притомність…


Сесію закінчили упродовж години

Таким чином оту обіцяну годину фактично тривала активна вербальна молитва селян до депутатів врятувати їхні школи. А решта 10-15 хвилин депутати механічно пролистали всі інші питання, котрі здавалися абсолютно несуттєвими на тлі щойно пережитого. Та й мали питання характер формальних змін, уточнень, рокировок, потреба в яких виникає на підставі дотримання статутів, інструкцій, правил. Без цього теж — ні туди ні сюди.

У коридорі, що вів із холу, до кінця сесії стояли «у почесній варті» ще досі збуджені селяни, що однак утратили свій шанс (та чи й був він?). Вони кричали кожному депутатові услід десятки разів чуте «Ганьба!», утверджуючи цим завершальним імпровізованим ритуалом свою все ще живу надію, намагаючись докричатися до кожного з обранців. Не докричалися.

Три школи, чи то пак — юридичні особи, припинили своє існування. На цвинтарі надій побільшало горбиків.

На сесії побувала Ірина Кримська. Фото авторки.

ДЖЕРЕЛО: MALYN.MEDIA

 

 

Поділитися:

Коментарі

Логін: *
Пароль: *
Коментар: *
Відмінити
* Необхідна інформація