Про нові старі незгасаючі проблеми Малина

Останнім часом можна почути, як не фрази то репліки, що статус міста обласного підпорядкування для Малина це не благо, а навіть навпаки.

"Хотіли більшого, а добилися меншого. Місто Малин отримало статус обласного підпорядкування. На деякий час були запевнення, що це сприятиме успішному розв’язанню місцевих проблем, але не так сталось, як гадалось" - так пишуть на одному житомирському інтернет-ресурсі.

Так що ж значить для Малина цей статус? Виявляється в цьому питанні мало хто орієнтується. Інтуїтивно є розуміння, що це краще, а от що насправді незрозуміло.

І це на 9-ту річницю набуття цього Статусу. 18 листопада 2003 року Постановою Верховної ради України Малин відненсено до категорії міст обласного значення.

Далі стаття з газети "Соборна площа" чотиритічної давнини

Останні чотири роки — період втрачених можливостей

Ні для кого не секрет, що крісло мера Леонід Шевчук полишив відразу після помаранчевої революції, чотири роки тому. Проте сьогодні багато хто з малинчан жалкує, що стояв тоді під стінами мерії, вимагаючи відставки міського голови. На жаль, сходиться сьогодні на думці чимало жителів нашого міста, нова влада не виправдала сподівань на краще життя, а тільки додала проблем його мешканцям. Чому так сталося? Поглядом на цю проблему напередодні Дня міста ми вирішили поцікавитися саме в Леоніда Анатолійовича.

— Людей тоді можна було зрозуміти, — говорить колишній мер, а нині директор міської школи №2. — Адже всі були переповнені емоціями, сподіваючись на нове, краще життя. Але в тому й біда кожної революції, що її роблять одні, а плодами користуються інші. А взагалі, то я з великою неохотою згадую ті дні.

— Через те, що змушені були піти у відставку?

— Не тільки. Повірте, за крісло мера я не тримався, і тим, що під тиском окремих місцевих «героїв» помаранчевої революції змушений був подати у відставку, жодним чином не переймався. Жалкую, що не все із запланованого для розвитку нашого міста вдалося втілити у життя.

— Цікаво, за яку таку провину Вас змусили піти опоненти? Мабуть, за те, що провладного кандидата підтримували? Чи були якісь інші причини?

— Та нікого я не підтримував; ні Януковича, ні Ющенка. Бо завжди вважав, та й дотепер вважаю, що міський голова повинен займати нейтральну позицію і в однаковій мірі підтримувати стосунки з усіма політичними фігурами. А перед малинчанами я вини за собою не відчуваю: виходив до них і під час революції, за спинами не ховався і в кабінеті не відсиджувався. Причина ж моєї відставки доволі проста — у країні настав час переділу влади. Не оминув він і Малин, де також знайшлися охочі рубонути з плеча.

— І рубонули...

— Так, місто сьогодні пожинає ті плоди і пожинатиме ще не один рік. І те, що сьогодні Малин знову опинився без голови, тому наочний приклад. Не пройшли випробування владою ті, хто її так прагнув у 2004 році. От нам тоді закидали: що зробили для міста і району Шевчук та Дідківський? Я ж у свою чергу запитую: а що за чотири роки зробили Ви, шановні, окрім того, що розбазарили вже досягнуте? Відтак ці чотири роки інакше, як періодом втрачених можливостей, і не назву.

— Але ж за цей час містом керувала й людина, яку до влади привели опоненти помаранчевих...

— Обрання Сергія Долі мером — цілком логічна реакція малинчан на непрофесіоналізм його попередників. На жаль, у цьому випадку вийшло ще гірше, як було. І це знову ж таки плоди подій чотирирічної давнини. А все тому, що емоції у наших виборців з того часу не відійшли на задній план.

— Леоніде Анатолійовичу, а що конкретно Ви мали на увазі, коли говорили «про період втрачених можливостей»?

— Коли Малин отримав статус міста обласного значення, нашою командою було прийнято ряд програм, спрямованих на розвиток його інфраструктури. Проте все полетіло шкереберть з приходом нових людей, я до цих пір не можу зрозуміти, чому «зарубали» ці проекти? Маю на увазі впровадження у місті енергозберігаючих технологій. Зокрема, будівництво у кожному мікрорайоні котелень, від яких малинчани отримували б не лише порівняно дешеве тепло у свої оселі, а й гарячу воду електроенергію. Уже знайшлися люди, які готові були вкладати у цей проект кошти. Тепер же, коли про нього знову згадали і звернулися до цих людей, вони відмовились. Практично було вирішене й питання будівництва нового полігону твердих відходів. Ось-ось місто мало отримати перший мільйонний грошовий транш на його спорудження... Активно вирішувалось мерією тоді й питання про передачу очисних споруд із балансу «банкнотки» у комунальну власність міста. Це б дало змогу вирішити багато проблем, пов'язаних із забезпеченням міста водою та утилізацією відходів. Однак і це питання було пущене теперішньою владою на самоплив. Та що там говорити, за чотири роки місто так і не відчуло, окрім болючого розподілу майна з районними структурами, усіх переваг міста обласного підпорядкування.

— Але чому?

— А тому що добиваючись його, ми конкретно знали, що хотіли. Нове ж керівництво, на мою думку, так і не усвідомило, яку вигоду отримало у спадок. От і виходить, що наші сусіди, маю на увазі Коростень, Бердичів, Новоград-Волинський, які теж мають статус міст обласного підпорядкування, активно розвиваються, а Малин — стоїть на місці. Там впорядковуються вулиці, спортивні майданчики, зони відпочинку, відкриваються пам'ятники, на досить високому рівні проводять святкові заходи. Словом, з потугами, але у сусідів є рух уперед. А у нас...

— Чого, на Вашу думку, не вистачало і не вистачає нинішній малинські владі?

— Кадрова політика — ні к чорту. Багатьох справді професійних працівників «пішли», дехто, не витримавши, пішов сам. От професіоналізму і не вистачає. Взагалі, як на мене, немає сьогодні серед міського керівництва справжнього лідера — принципового, чесного, відданого своїй справі, який зумів би організувати команду однодумців і якому б довіряли виборці. Помилка і в тому, що були втрачені добрі стосунки мерії з керівниками підприємств. А дарма, у тих же містах-сусідах, про які говорив, така співпраця приносить, як бачимо, свої плоди. До речі, за мого керівництва у Малині теж відкривались пам'ятники — Тарасу Шевченку біля третьої школи, жертвам голодомору, чорнобильцям, упорядковувались вулиці, парк... І на все це не було витрачено жодної копійки з міського бюджету. Всі роботи проводились при дольовій участі підприємств.

— Як колишній мер, могли б дати оцінку роботі нинішнього міськвиконкому, депутатського корпусу?

— Дозвольте не відповідати на це запитання. Малинчани читають газети, тож самі добре знають, що там робиться...

— Тоді перейдемо до іншої теми. Ви за фахом учитель, чи не скучили за останні роки за школою?

— Не те слово — скучив. Зі школи я починав, мабуть, і піду на заслужений відпочинок звідси. Зараз відпочиваю душею, адже потрапив у чудовий колектив другої школи, з яким можна, як кажуть, гори зрушити.

— Судячи з того, як за останній рік змінила своє обличчя друга школа, то відпочивати Вам не довелося...

— Так, у відпустці не був, і вже навряд чи буду в цьому році. Може, хіба, на наступний виберусь. Зате нам вдалося повністю оновити старшу школу: замінити парти, стільці, вчительські столи і класні дошки, провести ремонт у класах і реконструювати учительську. Однак попереду ще дуже багато роботи, адже плануємо повністю «підігнати» наш навчальний заклад до сучасних стандартів.

— Кажуть, не всім батькам сьогодні щастить віддати дитину на навчання саме до другої школи?

—Це правда. Але обмеження існують не через якісь там особливі вимоги чи привілеї, а через банальну нестачу місць. Класи наші нині переповнені, у кожному з них навчається понад три десятки учнів.

— Не тільки у школі, а й на посаді мера Ви проявили себе непоганим господарником. Скажіть, якби Вам довелося сьогодні готувати місто до свята, з чого б починали?

— А ні з чого! Просто належним чином виконував би свою роботу не тільки перед святом і вимагав того від підлеглих.

— Провокаційне запитання: чи виставлятимете свою кандидатуру на чергові мерські перегони, адже місто знову без голови?

— Навряд чи... Поки що мені не хочеться розмовляти на цю тему.

— Але, Леоніде Анатолійовичу, не раз уже доводилось чути, як багато малинчан, котрі вимагали Вашої відставки, відверто жалкують про це...

— Я щиро вдячний тим малинчанам, які тричі поспіль віддавали за мене свої голоси. Але про мою участь у нинішніх виборах мера, повторюю, поки що рано говорити. Взагалі ж, то як Бог дасть здоров'я...

Микола Кузьменко. «Соборна площа».