Facebook 

 

Напишіть нам   Реєстрація    Вхід

У Житомирі презентували фрагменти фільму «Поліська Січ Бульби-Боровця»

3.02.2015
Малин

«Соборна площа»: Нотатки з сесії Малинської районної ради


Депутати не захотіли, аби голова райради був «адміністративним бомжем…»

Друге пленарне засідання 26-ї сесії районної ради пройшло 21 січня, у п’ятницю. У першому пункті порядку денного, як завжди, стояло питання бюджету, ключові цифри якого нарешті окреслено (хоча, звичайно, вноситимуться коригування й на наступних).

Дохідна частина районного бюджету-2015 становить 68 874 800 гривень. Таке ж число стоїть і в графі видатків. Добре, коли все збалансовано й сходиться. Однак…

Однак вражені, як завжди, найбільш вразливі сфери. І час такий, що не знаєш кому дорікнути й звинуватити, що на освіту потреба в 2015 році складає 35 мільйонів 846,2 тисяч гривень, але вже зараз болить голова, як покрити дефіцит фінансування галузі у розмірі 3 мільйони 672,3 тисячі.

Друга больова точка хронічного недоїдання – культура. На неї передбачено 2 мільйони 884,2 тисячі, а знак питання – навпроти більш як 1,1 мільйона. Буквально – цей голодний ресурс стосується найперше сільської культури, на яку хотілося б трішки більше 1,7 мільйона, але мільйон лишатиметься мрією.

Тим більше, що в передбачених потребах – найнагальніші. Про витребеньки й претензії розвитку взагалі зараз не йдеться. І суспільство розуміє чому.

На сесії прозвучало запевнення, що наступні місяці відкоригують бюджет, звичайно, в бік покриття дефіциту. Але ніхто не знає, як і в який бік (навряд чи – збільшення) відкоригує стан речей ситуація в державі.

Тим болючіше ріже слух цифра в 1 мільйон 300 тисяч гривень. Це передбачено бюджетом на утримання районної ради, із яких близько 800 тисяч – лише на зарплату.

Виходить, що інституція місцевого самоврядування з 12-ма працюючими за штатним розкладом коштує бюджету, як… школа.

Депутат Сергій Недашківський (у контексті обговорення проекту рішення щодо бюджету-2015) поцікавився, чи передбачені суми допомоги нашим захисникам та їх сім’ям, чи знову все ляже на плечі волонтерів?

Начальник районного управління фінансів, Галина Сивко, пояснила, що не лише на це, а й на жодну іншу програму коштів не виділяли. У разі виникнення вільних лишків, однак, обнадіяла вона, можна буде повернутися до цього питання. А голова районної ради Микола Савченко запевнив, що всі переймаються проблемами тих, дослівно,

«хто відбуває строк на Сході».

Депутат від комуністів Костюченко поцікавився, як за таких бюджетних умов виживатимуть сільські ради, які не обходяться без «підгодівлі» з районного бюджету? А виживатимуть – сильніші. Відтак, може статися, що 9 сільських рад будуть приєднані до стабільніших територіальних громад і їх рад. Така доля чекає на Владівську, Ксаверівську, Йосипівську, Шевченківську та кілька інших сільських рад.

Микола Савченко наголосив, що якщо сільська рада не може забезпечити самостійно навіть свій апарат зарплатою, то сенсу в ній немає. І на додачу порівняв надходження від оренди земельних паїв: Головки – 120 тисяч, а Владівка – 20 тисяч.

У зв’язку з цими показниками між депутатами виникла дискусія, що є основною причиною різниці самостійного заробітку сільрад. Костюченко нарікав, що інвестори беруть землю в оренду-керування на 10 років, а економічна ситуація в країні міняється щороку, а умови договору унеможливлюють переглянути орендну плату в бік збільшення. А Костерєв відстоював протилежну точку зору, буцім, хто ще візьме, наприклад, на 5 років землю в оренду, якщо є такі ділянки, які потребують 5 років відновлення їх для належного використання. Далі пішли аргументи першого, що інвестор певними культурами просто виснажує землю, другий нагадав, що всуціль порушена іригаційна система.

Головуючий Микола Савченко сказав: «Я вас зараз помирю…».

Хоча та дискусія не грозила стати суперечкою. На відміну від наступної, яку відкрив депутат Володимир Гоменюк. Він висловив обурення тим, що, скажімо, КП «Полісся» (телебачення) могло б саме на себе заробляти гроші, однак йому в бюджеті – 50 тисяч на рік. А ці кошти ой як знадобилися б освіті. Так само і витрати на утримання районної ради – чи не завеликі?

Савченка обурило, що депутат прочитав йому лекцію… По-перше, стверджував голова, видатки збільшилися за рахунок подорожчання, скажімо, ПММ тощо. «Хто б що не казав, - вів далі Микола Іванович, - людина, щоб добре працювати, має отримувати гідну зарплату. Треба було вчора на комісії ставити ці питання. А ви мовчали. А сьогодні вносите розлад… І це кожного разу…».

Володимир Гоменюк не поступився: «Я не почув відповіді!».

Проте це не завадило поставити проект бюджету на голосування, результат якого нікого, здається, не здивував: всі проголосували «за», а лише Гуменюк – утримався.

Потім активно й без напруги проголосували ще ряд поточних питань, які для читача не будуть становити особливого інтересу. Читач же довіряє депутатам. Особливо ж, коли вони дружно голосують «за», а голосів, до речі, в цьому пориві колективного ентузіазму, ніхто не рахує.

Ніби перепочивши й зібравшись з силами, депутат Гоменюк задекларував свою громадянську позицію з одного лоскотливого питання: «Встановлення надбавки до посадового окладу, преміювання та надання матеріальної допомоги голові районної ради та заступнику…». Обранець сказав: «Ми всі були обрані 4 роки тому. За цей час змінилася країна. А тільки не змінилася районна рада. Роздаємо премії, а чи краще стало жити в районі?..».

Відповідь голови райради не забарилася – кращий спосіб захисту, знаєте який: «Не хотів казати, але скажу. Кожен депутат закріплений за певною сільською радою. Ви закріплені за Гранітненською селищною радою?..». Далі голова аргументував, буцім, та, «ваша», влада що зробила? Тобто, без Гоменюка, наприклад, відремонтовано забор в Гранітному, працює зубопротезний кабінет, лабораторія тощо. «Чим ви займаєтеся, крім критики Савченка? У вас все погане, бачите тільки негатив».

Гоменюк знову процитував себе: «Я відповіді не почув».

Але це було не важливо, адже настав час голосувати за надбавки і премії, що всі й зробили напрочуд одностайно, хоча й ця одностайність визначалася позірно, бо знову ніхто не прагнув до математичної точності, а голова сам скоромовкою промовляв «за-проти-одноголосно…». Ну, без Гоменюка – одноголосно.

Коли цей небезпечний поворот проминули, не зрозуміло чому задню передачу включив депутат-комуніст Євген Заєць. Ось його спіч:

«Мене бісить морально-емоційна тупізна…

Один каже після комісії: «А ти знаєш, скільки получає Савченко? 12 тисяч гривень!» А відповідаю, що у голови зарплата 12 х…, а не 12 тисяч. 3 тисячі! І про це говорилося на комісії. Серед наших моральних якостей найгірша – заздрість. Мене це найбільше бісить. Так і любого голову сільради можна обплювати!

А я не хочу, щоб Савченко був адміністративним бомжем! З корупцією ми покінчили (смілива заява!!!), але ви знаєте, що зараз жодне питання в центрі не вирішується без хабаря. Знаю, скільки він (голова) вивозив… Він же пахає!.. ».

Йшов перелік заслуг голови. Хоча , можливо, голові районної ради варто було перед колегами й розповісти про всі митарства заради спасіння й розвитку району – куди, кому й що везе, аби вирішити проблему. А найголовніше: які проблеми вдалося в такий спосіб розв’язати і як це предметно виглядає.

І якщо манерам Гоменюка й іншим подібним явищам Зайцем було дано визначення «державний дебілізм», то, мабуть, в нашій багатій мові, знайдеться визначення й для протилежного явища, взірцем якого депутат вважає голову районної ради. Можливо тому комуніст і виступив у такому активному статусі адвоката й захисника репутації очільника району.

Хоча сторонній людині аж ніяк не розвидніло: «Хто винен?» і «Що робити?». І щоб сторонній не напружувався, винного шукати ніхто не буде, а робити є що – справно платити преміальні й таке інше, щоб у керівництва була «гідна зарплата, на яку заслуговують всі, і вчителі…».

Дійде й до вчителів черга?

Ні. Спочатку – подбаймо про наших захисників. Так, як це робить ГО «Малинщина». На сесії від цієї організації звернулася волонтерка Надія Романенко: «Люди стали звикати до війни й до того, що гинуть захисники. Якщо раніше повідомлення про загибель одного бійця збурювала суспільство, то зараз не така реакція. А люди гинуть… Мій син зробив свій вибір, і я не стала його зупиняти. Він захищає Україну. А у нас немає іншого шляху, як бути тилом для наших захисників. Звичайно, у нас багато питань до держави. Але поки ми будемо чекати відповідей, сини гинутимуть. Коли я шукала для сина каску, запропонували її купити за 7000! Одна війна зовнішня, а друга – внутрішня: з нелюдами, які хочуть на цій війні заробити».

Промова представниці волонтерської організації мала на меті консолідувати громаду району на нову хвилю організації допомоги нашим захисникам, адже дуже впали надходження від благодійників. Якщо раніше за місяць збирали по 30-80 тисяч, то останнім часом – по 6-10.

Дійсно, цифра гнітюча, особливо ж якщо врахувати, що хвиля благодійництва впала невчасно – коли йде нова хвиля мобілізації. Кого це хвилює насправді, стане зрозуміло й очевидно. А перші висновки можна й зараз зробити. Хто «за»? Одноголосно?

Ірина Кримська

 

Поділитися:

Коментарі

Логін: *
Пароль: *
Коментар: *
Відмінити
* Необхідна інформація
2015.02.04 10:48 -
(1)
0 0
Браво! Обычно такие материалы прохожу вскользь, а здесь колоритно и интересно.
Відповісти
2015.02.04 11:19 -
Кіт Мармиза (2)
0 0
Да, файно Ірина пише, але вже читав в газєтці.
Відповісти